Євген Юринець
Іван Франко
Дня 1 вересня одержав я з пошти запечатану пачку від невідомого мені чоловіка, в якій оказалася збірка поезій, переписаних на чисто на 126 сторонах, а до неї долучений ось який лист:
«Високоповажний Пане Докторе! Недоля мене жене на вічний спочинок. В остатніх часах, коли я втратив всяку життєву енергію, обізвалась в мені пісня, і от присилаю власне тих кільканадцять віршів і прошу вже на мертвій постелі пустити їх між людей. Чи є що в них путнього, не знаю, але писав я се, що чув в собі. Прошу ще раз о сповнення мого посліднього бажання. З правдивим поважанням Євг. Юринець, уч. VII гімн. Львів, 31 / VIII, 1911».
Другого дня опісля почув я від свого сина Петра вечером принесену відомість, що в «Народній гостиниці» застрелився ученик Євген Юринець, а слідуючого дня прочитав у «Ділі» новинку про його смерть. Уважаю своїм обов’язком подати до прилюдної відомості сей невеличкий факт відносин до мене отсього так молодого чоловіка, якого я не знав за життя і якому при особистій знайомості, може, зумів би був вияснити, що опускати життя в таких молодих літах, хоч би серед найтяжчих обставин, ніяк не годиться.
Збірка поезій Євгена Юринця, що писані всі в червні, липні й серпні біжучого року, з виємком одної, писаної у цвітні, а двох у маю, поділена на 5 розділів, з яких перший має титул «На крилах пісні шлю привіт (Із пісень любові)», другий – «Балада», третій – «Ми зірвемся ще раз усі до зор», четвертий – «Сумна, страшна душа моя», а п’ятий – «О, красо природи».
У першім розділі поміщено віршів 47, у другім – 1 у чотирьох розділах, у третім – 7, у четвертім – 51, а в п’ятім – 7. Вірші написані майже без поправок, все на одній стороні паперу, ненумеровані і найбільша часть без окремих титулів, являються духовою спадщиною молодого чоловіка, який передчасно зневірився в житті і можливо, що зложив у них розгадку свойого фатального поступка.
Перший розділ посвячений, очевидно, якійсь любовній історії молодого хлопця, яка вже задля його молодого віку не могла мати реальнішої основи і могла бути більш або менш неясними мріями, викликаними першим живішим рухом розбудженого чуття. Переконує про се зараз перший чотиростих, поміщений автором на чолі збірки, де читаємо:
Я би хотів такого кохання,
Щоб з него міг влити всі свої бажання,
І з ним зіллятись в одну ціль,
І геть унестись понад світ.
Як бачимо, форма вірша невироблена і бажання зовсім неясні. Не мавши досі змоги прочитати всіх поезій покійного Євгена Юринця, я задовольняюся на сей раз отсею короткою звісткою про його духову спадщину, з якої, сповняючи його остатню волю, подам до відома ширшої публіки усе те, що знайду вартним друкування.
Львів, дня 14 вересня 1911
Примітки
Уперше надруковано в газ.: Неділя. – 1911. – № 36. – 17. IX. – С. 6 – 7, за підп: Іван Франко.
Подається за першодруком.
…від свого сина Петра… – Франко Петро Іванович (1890 – 1941) – син І. Франка. Був учителем у Коломиї, згодом – завідувач кафедри Львівського торгово-економічного інституту. Автор спогадів про батька, інсценізацій його творів; написав завершальний розділ повісті «Борислав сміється».
…а слідуючого дня прочитав у «Ділі» новинку про його смерть. – Йдеться про замітку «Самоубийство ученика» (рубрика «Новинки») у газеті «Діло» (1911. – 2. IX (20.VIII). – С. 5 – 6). Замітка такого змісту:
«Нині над раном в спільній кімнаті “Народної гостиниці” застрелився ученик VII кл[асу] української гімназії у Львові, Євген Юринець, родом з Олеська. Нещасливий приїхав до Львова 29 с[ього] м[ісяця] і заїхав до “Нар[одної] гостиниці”. Два дні мешкав в окремій кімнаті, а критичного дня спровадився до спільної кімнати разом з двома другими товаришами. В ночі оба товариші поклалися спати, тільки Юринець нервово ходив по кімнаті, виходив щохвилини, то знов вертав. На раду портиєра, щоби положився спати, відповів, що жде когось.
Між 3 а 4 годиною рано портиєр почув гук стрілу, а вибігши до кімнати, побачив Юринця лежачого на землі серед калюжі крові. Завізвано рятункову поготівлю, яка одначе могла констатувати тільки смерть; денат стрілив в правий виск і погиб на місці. Яка причина склонила молодого хлопця до сего розпучливого кроку, невідомо, бо записки не лишив ніякої. Між паперами покійного найдено зошит з його власними віршами і записками. Зошит сей забрала поліція; можливо, що в тих віршах нещасливий сповідається з своїх розпук, що вложили йому в руки убийче оружжя.
Померший був рідним братом студента філософії Володимира Юринця, що працює також на літературнім полі, поміщаючи свої твори м. Н. в Неділі. Тіло самоубійника відставлено до заведення судової медицини».
…подам до відома ширшої публіки усе те, що знайду вартним друкування. – І. Франко не опублікував творів Є. Юринця. Збірка Є. Юринця «Перші й послідні звуки» зберігається: ІЛШ. – Ф. 3. – № 3796.
Наталія Тихолоз
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 872 – 873.