Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Івана Франка / 1882 р. / 12.11.1882 р. До М. І. Павлика

До М. І. Павлика

12 листопада 1882 р. Нагуєвичі

Дорогий друже!

Пізненько обізвались Ви до мене, та все ж спасибі, що обізвались. Я вже й до Др[агоман]ова писав, і до Вас хотів написати, також не знаючи, де Ви, бо тут до мене доходили всякі суперечні вісті про Вас: що мовбито Ви в Коломиї вже, чи в Чернівцях, чи де, – значиться, годі було знати, куди писати.

Лист Ваш, правду сказати, так як і всяке Ваше письмо, розворушив мене, порушив багато всяких думок і бажань навіть, тісно мені почалось робитися в нашій старій хаті, в котрій я оце вже другий рік сиджу «між курми й телятами». Правда, працювати я тут працюю більше, ніж у Львові, і працював би й основніше, коли б тільки матеріали, книжки, часописи під руками. При всім тім я й сам думаю, що прожити якийсь час у невеличкім місті, де є всі добрі прикмети села без його недогод, та й ще в товаристві Вашім, було б для мене дуже велика благодать.

Та тільки ж я не знаю, як мені бути з Вашим замислом. Я довго над ним роздумував і оце ось що надумав. Жадати мені від вітчима сплати своєї пайки з вітцівщини не можна, абсолютно не можна. Господарство наше не настільки сильне, щоб могло видержати таку операцію. Се значило би зруйнувати наймолодшого брата (середній вже оженився на бік) і вітчима, котрому все-таки я багато зобов’язаний.

Не думайте, проте, щоб я цілковито хотів відхрещуватися від Вашого плану. Що я можу зробити для нього, так се ось що. Я тепер кінчу повість на премію, розписану «Зорею», і надіюсь одержати премію в сумі 250 – 200 з[лотих] р[инських]. З цих грошей мені потрібно б сплатити наразі хоч частку довгів, решту я хотів ужити вчасті на підмогу «Світові», а вчасті на які другі видавництва, о котрих побесідую далі. Отже, коли б Ви зробили угоду за хату в Коломиї, то я міг би з Новим роком приступити до спілки з першою своєю ратою около 200 зр. Я думаю, що коли б Вам удалося сторгувати хату на виплат, то тими 200 зр. можна би покрити першу рату, так що й Ви не потребували б квапитися з продажею своєї реальності і могли б підождати на доброго купця, а навіть, коли б у нас обох показався добрий заробок, то можна би, чень, з нього з часом сплатити й прочі рати, а грунту не продавати зовсім, або, продавши, купити за нього ґрунтець де ближче Коломиї, так як самі хати все ще дуже хитка основа життя.

От, коли б Вам, замість до Коломиї, все одно було перенестися деінде, то я би волів Дрогобич. Дешевизною він рівен Коломиї, хату можна би тож купити дешево, і то без ніяких позичок у банку, на рати, з порукою в потребі мого вітчима або кого-небудь із знакомих мені міщан, – а крім того, ми мали б під боком Нагуєвичі, відки могли б діставати коли не все потрібне до життя, то бодай значну часть, хоч би, н[а]пр[иклад], за те, що в літню пору помагали б у сільській роботі і пр.

А діло, чи в Коломийщині, чи в Дрогобиччині, бачу, однаке. Що ж до нашої публіцистичної і взагалі літературної діяльності, то хто знає, чи Дрогобич не є відповідніше місце, ніж Коломия, вже хоч би для того одного, що в Дрогобичі «препятствия» були б значно менші. Притім зважте близькість Борислава, масу жидів і значне число між ними поступових, а між молодіжжю й соціалістичних елементів, – усе це прямо натовкало б діяльність нашу в Дрогобичі на межиплеменно-федеральну основу.

Конечно, і в Коломиї воно не без того, хоч і не в такій мірі і без наведених вище для нас особисто корисних обставин. Притім же й зв’язки з Львовом відси легші, бо ближчі, в безпосереднім сусідстві Самбір (гімназія), Стрий (гімназія), Перемишль (detto) і у всіх зав’язки нового, радикального руху між молодіжжю, професорами, ба й міщанством і мужицтвом. І, що главное, ще раз повторяю, можна так повести діло, що препятствія будуть дуже малі, а симпатія і зацікавлення буде чимраз більшати. Скажете, може, що я надто гаряче адвокатствую за своїм кутом, де в чім, може, й оптимістично гляджу на діло – як собі а хочете, а все-таки я подаю Вам на розвагу деякі й зовсім реальні користі. Думайте і міркуйте!

Щодо думки Вашої з’їхатись нам де-небудь, то й тут не можу Вам натепер сказати нічого напевно. Їхати мені тепер до Львова ні за чим і ні о чім, та й часу нема, роботи багато. А от якби дістав премію, с. є. десь так у половині грудня, то й прийшлось би їхати до Львова, а тоді міг би заїхати й до Вас або з’їхатися з Вами чи в Коломиї, чи в Станіславі, чи де би Ви схотіли. Тож я радив би Вам у тім згляді підождати на мене; адже ж і так до Львова Вам тепер ні за чим так квапно їхати, а кошт немалий. А в разі случаю я прислав би Вам дещо грошей на дорогу або й сам приїхав би до Монастирська оглянути Ваші сторони, а заразом привіз би й постіль.

Я забув ще сказати Вам, що й Дрогобич має свою друкарню.

Сього нехай буде досить про діловий бік, і я надіюсь на те Ваших основних заміток. Коли б Ви не пристали на мій проект переноситись до Дрогобича, то напишіть докладно, які у Коломиї були б условини життя, купування дому, рати і все проче. Додам тут ще, що в Дрогобичі сестри Ваші, може, й швидше найшли б заробок, ніж у К[оломиї], а при тім, як кажу, сусідство з Нагуєвичами значно влегшувало б нам усім утримання.

Тепер дещо про літературу. Не знаю, що буде з «Світом». Досі він стоїть дуже слабо, хоч з усіх боків, де тільки хто читав його, чути похвалу. Отсе говорять мені, що Б[еле]єві роблять пропозиції з різних сторін видавати його етимологією, кажучи, що в такім разі буде з 1000 пренумерантів. Се, я думаю, можлива річ, зваживши, що «Зоря» має коло 800, а яке дрантя. Я не був би від того – фонетика – діло формальне, а 1000 пренумерантів дуже реальна річ; при 1000 пренумерантах можна б «Світ» зробити радикальнішим до крайньої можності і наскрізь сучасним органом, це сторицею заплатило би за фонетику. В такім дусі я вже написав свою думку Б[елеє]ві. Думаю, що й Ви не відмовите свого уділу в так переміненім «Світі».

Я думаю, що Вам відразу виступити би в нім з «Вихорою», а крім неї, друкувати «Робочі спілки» і Тілле – ті праці відразу поставили б Вас у першім ряді галицьких писателів (суджу о «Вихорі» з того, що читав у «Громаді») і підняли б високо Ваш кредит у літературі і між людьми галицькими. А сього конче потрібно, вже хоч би для того, щоб розсіяти той неприхильний для Вас пересуд, котрий ходить по Галичині, щоб народ хапав і читав Ваші письма, а не боявся їх, як чорт свяченої води. Книжка Тілле невеличка, несповна 9 листів печаті, з додатками нехай би було 10, – значить, помістилась би вигідно в 12 н[оме]рах «Світу».

Звісна річ, не меншу вагу прийшлось би покласти в «Світі» на статті суспільно-політичні о біжучих питаннях, а главное – завести хроніку робітницького руху в Західній Європі, що нам, одержуючи «Вольн[ое] сл[ово]», «Sozialdemokrat» і дещо французького, було б не трудно. Впрочім, коли б «Світ» стояв добре, можна б обіч нього або незалежно від нього і навіть у Львові видавати окрему часопись або окремі листки для мужиків і міських людей, прямо скеровані до порушення народу і утворення обширної галицької організації робочого люду всіх народностей, для котрої елементів досить уже є всюди. Та о тім ми, чень, побалакаєм другим часом.

Тепер скажу Вам ще кілька слів о своїх роботах, хоч се, може, менш цікаво для Вас. «Борислав сміється», котрий буде скінчений сього року, закінчить серію моїх бориславських образів, – тільки як епілог до нього ще нав’яжеться обширна повість «Андрусь Басараб» – опис життя в львівських тюрмах. Тільки ж «Басараба» я тепер (на слідуючий рік) писати не думаю, я бажав би, щоб «Світ» помістив Вашу «Вихору», а крім того, мої дрібні очерки переважно, ба ні, цілковито факти з життя народного, котрих у мене є готових зо 15, між ними найдавніші звісні Вам, написані для віденського альманаху («Микитичів дуб» був і надрукований у сконфіскованій книжці), а й міг пізнішими є цікаві речі, як ось «Хлопська комісія», оповідання, майже дословно списане з уст старого арештанта, о тім, як б’ють хлопи спійманого злодія, далі «Ліси і пасовиська» – факти сервітутових здирств і конскрипційних штучок, «Цигани» – образок того осадного положення, в якім держать народ жандарми. «Малий Мирон» – образки давньої школи, «Людвиківка», «Історія моєї січкарні» і др.

Коли б гроші, то звісно, все те варто б видати книжкою, більше зробило би враження. Але й так добре б, щоби надруковано, бо більша часть роками лежить у Б[еле]євій шухляді і розкидається. Але не про їх видання я думав, а про видання віршів. З них багато (часом навіть забагато) друкується в «Світі», але все-таки деякі найкращі (найкращі з «Галицьких образків», у котрих я хотів показати нашим людям першу пробу реальної, на живих фактах опертої і реальним способом обробленої поезії) Б[еле]й не пропускає в печать.

Я послідніми часами поробив деякі студії над сучасною поезією європейською, прочитав Ленау, Дранмора, Лейтгольда, дещо з Кардуччі, з Віктора Гюго (зачав перекладати з французького «Les chatiments», та Б[еле]й також боїться пускати в «Світ»), – і в окремій книжці можна б не тільки подати ті вірші, але й вияснити в передмові завдання сучасної поезії. Крім ліричних штук і «Галицьких образків», я ладжу велику поему (всього буде коло 4 000 віршів, досі готова половина) «Історія лівої руки», в котрій описую життя матері Стебельського (з «На дні») і бажав би заразом показати, як гніт подружжя без любві деморалізує і до крихти руйнує женщину, а з другого боку – як думка тої женщини під впливом гніту із звичайного стану доходить зразу до божевільного пієтизму, а далі до божевільної «богоненависті» і до пропаганди тої ненависті між народом.

Трохи подібна (до половини) тема оброблена, коли собі пригадуєте, в романі Гонкурів «M-me Gervaise», тільки ж там показано перехід женщини вольнодумної до девоції, а мати Стебельського, натура сильніша морально, ступає о крок далі, – впрочім, при більше тому сприяючих обставинах. Представлене в дотепер готових частях поеми життя попівське з цілою його супокійною гнилизною і життя в семінарії. В цілості поеми тої не зможе напечатати «Світ», а видана книжкою, вона, може, деяк пройшла би, хоч би прийшлося й вистояти за ню процес. Отже ж, то на видання такої книжки поезій я хотів повернути гроші, які прийдуть з премії, – але, звісна річ, коли можна буде ті гроші обернути ще ліпше, то воно й буде ще ліпше. А на видання віршів, чень, і без того деяк спроможемось, не тепер, то в четвер.

Але що се за премія і що за повість, на котру я так числю, як на чотири тузи, спитаєте Ви! Річ проста. «Зоря» розписала премію на повість, з обіцянкою платити за лист печаті по 20 – 25 зр. Повість, після його жадання, має бути «ідеальна, з життя, а ще ліпше з бувальщини нашого народу». Отже, я пишу повість історичну, з XIII віку (напад монголів), і ідеальну (по поніманню характерів, хоч реальну по методі писання, так як і Флоберова «Salambo»), в котрій стараюсь на підставі тих немногих актів історичних про давнє громадське життя показати життя самоуправне, безначальне і федеральне наших громад, боротьбу елемента вічево-федерального з деструктивним князівсько-боярським і вкінці з руйнуючою силою монголів. Повість тота, хоч і містить у собі багато історичної і неісторичної декорації, все-таки, надіюсь, збудить живий інтерес і у сучасних людей, не то, що, н[а]пр., «Чорна рада».

Яка буде її доля в руках Партицького – боги знають. Ми з Парт[ицьким] дуже в вражді, я йому написав був лютішеє письмо за підлу рецензію «На дні» – тільки ж тепер я чув, що Парт[ицький] невдоволений собою і дотеперішньою «Зорею», рад би поставити її деяк на живий плац і спеціально рад би поєднатись зо мною. Що ж діяти, гнів сорочки не дасть; стрібую, не помітуючись своїх думок, зав’язатись і[з] П[артиць]ким, а в теперішнім разі аж два гриби в борщ прибули б мені: і повість би напечаталась (щоб без зміни, се conditio sine qua non), i гроші б були. І надіюсь, що воно так буде: і Корнило Устиянович і ще дехто другий, близько П[артицьк]ого стоячі, попруть мого «Захара Беркута». Коб лиш скінчити.

Ваша думка о «Ділі» і «Бать[ківщи]ні» в великій часті справедлива, але все-таки заперечити не можна, що Барвінський після «Правди» подекуди зробив поступ і що, крім його глаголань у «Ділі», попадаються статті не кепські (н[а]пр., все, що пишеться о справах податкових, шкільних), а також часом гарні фейлетони, як, н[а]пр., цінна штука Целевича о Добошу.

Чи помістить Б[еле]й Вашу штуку о галицьких світочах – я не знаю: се залежати буде від статті. Мені він нічого о тім не згадував.

Ваша «Буря» є, бачу, у Львові – напишу о ній Б[еле]єві. Переклад «Білоручки» пропав ураз із деякими другими моїми рукописами при ревізії по Вашім від’їзді: мене не було дома, а тільки був чоловік, случайно проживаючий в хаті, – прийшла ревізія і забрала, що хотіла, – Коса тоді був на відході, – коли я опісля прийшов допоминатися – відперся всього. Так пропали і «Чиншовники» Косачевої, і переклад одної монографії Костомарова, і вірші Старицького, і ще дещо.

О рукописі переробки «Ремесел» Подолинського я нічого й не чув, і не бачив її, і не знаю, де вона обертається.

З бібліотекою нашою теж стався невеличкий casus fatalis. De nomine вона значно (більше, як у третю часть) побільшилася з того часу, як Ви покинули Львів. Я позакупляв багато книжок (один цілий річник «Отечественных записок», кілька томів штутгартського «Kosmos’a», запренумерував «Енциклопедію наук природничих», «Загальну історію» in Einzeldarstellungen (ілюстр.) Онкена, історію літератур in Einzeldarstellungen і багато дрібніших книг (н[а]пр., головніші джерела для панщизняних устав у Галичині і др.). Та тільки лучилось так, що один наш товариш, у котрого довший час стояла бібліотека, позаставляв і поспродував багато книжок, особливо німецьких, між ними іменно много самих цінних січових (Тейлора, Люїса філософію, Ланге – «Матеріалізм», Пашеля, нашого Дюрінга, Шекспіра і др.). Всеї шкоди на яких 30 – 40 томів. Біда. Вправді, обіцює, що буде викуплять, але бог знає, коли і скільки, – на всякий спосіб на много речей треба махнути рукою. Коби тільки повикупляв січове, бо вже грозили процесом.

Крім того, для бібліотеки багато шпаргалля дарував Лукич, а дещо мудрого Мандич[евський]: Міля «Логіку», Wundt’a «Logik», Тьєррі «La conquetie de Angleterre», том Дюрінга, а я вициганив від одного чоловічка дещо з Дарвіна, Геккеля «Антропогенію» і Вірхова «Patologie der Zelle», а також закупив один том великої фізіології Германа (in Einzeldarstellungen), Гельвальда «Der vorgeschichtliche Mensch», Гервінуса «Geschichte des XIX Jahrhunderts», твори Ленау, а один чоловічок пренумерує для нас Брема «Tierleben».

Жаль тільки, що з Росії нічогісінько не дістали за всі ті часи, хоч обіцяли і Спенcepa, i Моргана і Некрасова. Оце аж недавно я купив «Записки из мертвого дома», а «Русских женщин» переводив з рукописі! Та чорт їх побери з їх літературою. Не багато в ній ладану. Коби тільки дістати історичні та другі матеріали про Україну, хоч що з грубшого, – а сього якраз у нас нема! Коби ми деяк упорядкувалися і перевели бібліотеку до своєї хати та упорядкували як слід, то тоді мож би й доповнювати її, де і як би треба було.

Слова наші спільні, і мій пізніший збірник я передав Желех[івському]. З пісень, що у мене, послав дещицю Др[агома]нову і ще пошлю, скоро буде час попереписувати. «Паню Боварі» шлю Вам у польськім перекладі. Я ще раз кажу, вона мені не так дуже подобалася, як Вам. Се психологічна студія, і знаменита студія, але не жіноти, тільки одної жінки і то французки. Перекладати її на наше я би зовсім не радив – широкого ходу вона мати не може. Далеко відповідніша для наших обставин була б Гонкурів «Жерміні Лясерте», котра мені і по артизму виконання, і по теплоті чуття далеко більше подобалася, ніж «M-me Bovary».

Та й ще одно щодо самого реалізму. Штука хитра, але далеко не позитивна. Який реаліст Доде і, на око, так дуже на документах стоїть, а більша часть його типів – скривлені, виїмкові, нетипові люди. Ось воно що виходить. Треба добре дивитися їм на пальці. А мені здається, що замість тратити силу на студіювання тисячних дрібниць (мало значущих і мало характеристичних) à la Золя і Флобер, ліпше б нам робити так, як реалісти німецькі, як Шпільгаген у своїх кращих творах.

От би Вам прочитати його «In Reih und Glied» або «Problematische Naturen»! Звісна річ, реалізм не такий яркий, як у французів, але не о то йому йде, щоб змалювати не само, що так скажу, тіло сучасного чоловіка і сучасної суспільності, але думки, змагання, боротьбу. Се є реалізм ідеальний, котрий приймає реалізм яко методу, а ідеалізм (не ідеалізування людей, але представлення людей з їх добрими і злими боками, а главное – представлення типів, котрі б уособляли в собі думи і змагання даної доби, – представлення розвитку суспільності) – яко зміст, яко ціль. Правда, Шпільгаген грішить не раз розтяглостю, надмірною комбінацією інтриги, але нам же не потрібно наслідувати його – щодо простоти фабули мож брати взір з французів. Впрочім, я не думаю відводити Вас від натуралізму і овшім поставлення правдиво натуралістичного і при тім правдиво хорошого роману у нас вважаю ділсм будучності, до якого, принаймні я, не почуваюся в силах. А ще ж коли ми оба в тім згляді підем хоч і в однім напрямі, але трохи відмінними дорогами, то на тім тільки виграє література і кожний з нас, так як, стоячи на різних становищах, ми будем могли взаїмно корегуватися.

З Вашого листа бачу також, що Ви мали б охоту написати о сучаснім реалізмі французькім in usum наших молодих писателів. Це було б дуже добре. В редакції «Світу» лежить одна подібного роду стаття Корженка – розбір «Нани». Ваша стаття доповнила б його, а опісля, коли б я ще не був переконаний, то виступив би ще з своїми думками о тім ділі.

По часті критики я задумую в слідуючім річнику «Світу» писати дальші розбори Шевченка, а іменно, написати ще одну статтю «Женщина-мати в поемах Шевченка», де би розібрав в одній обширній рамі «», «», «», «» (з сокрушениям Згарського, а особливо Огоновського) та «», яко модифікації одного типу матері, до котрого Шевченко вертався кілька разів і оброблював його все в вищім, ідеальнішім поніманні.

Про долю жіноцтва в народних піснях стаття у мене готова і також могла б бути печатана в «Світі», тільки попереду мусимо ще зрецензувати її оба.

Отсе, господи Cyce, я пишу та й пишу нині цілий день! Пора кінчати, бо старий «Захар Беркут» жде, а тут ще й рекурси треба робити нашим християнам проти нового податку грунтового. Затим бувайте здорові і відписуйте живенько!

Ваш Ів. Франка.

Адрес: Nahujowice, poczta Drohobycz.


Примітки

Вперше надруковано: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 4, с. 94 – 104.

Дату поставлено М. Павликом у «Переписці» на підставі поштового штемпеля.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1497.

Пізненько обізвались Ви до мене… – Йдеться про лист М. Павлика від 30 жовтня 1882 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1603, с. 27 – 30).

Не знаю, що буде з «Світом». – З кінця 1882 р. журнал «Світ» перестав виходити.

Я думаю, що Вам відразу виступити би в нім з «Вихорою», а, крім неї, друкувати «Робочі спілки» і Тілле… – Перші чотири розділи повісті М. Павлика «Вихора» друкувалися в «Громаді» (1880, № 1). Ні в «Світі», ні в інших виданнях повість більше не публікувалася, і продовження її лишилося в чорнових рукописах. Задумана М. Павликом брошура «Робочі спілки» не була написана. Працю нідерландського богослова, професора університету в ЛеЙдені Петра Тілле (1830 – ?) «Історія релігії» М. Павлик почав перекладати, але не закінчив.

«Socialdemokrat» – газета німецьких соціал-демократів, виходила з 1879 р. в Цюріху.

…як епілог до нього ще нав’яжеться обширна повість «Андрусь Басараб»… – Повість «Андрусь Басараб» не була написана.

…написані для Віденського альманаху… – Мається на увазі другий том «Слов’янського альманаху», виданий у Відні 1880 р. і конфіскований поліцією.

Ленау Ніколаус (1802 – 1850) – австрійський поет, твори якого відзначаються палким співчуттям до знедолених і протестом проти соціального та національного гноблення.

Дранмор – псевдонім швейцарського поета Людвіга Фердінанда фон Шмідта (1823 – 1888). І. Франко переклав кілька його антиклерикальних поезій, одначе ці переклади побачили світ лише в радянський час.

Лейтгольд Генріх (1827 – 1879) – швейцарський поет-лірик. Писав німецькою мовою.

Кардуччі Джозуе (1835 – 1907) – італійський поет і літературознавець. Основною темою його поезії була визвольна боротьба італійського народу проти іноземних поневолювачів.

«Чорна рада» – роман П. О. Куліша.

…я йому написав був лютішеє письмо за підлу рецензію «На дні»… – Див. лист І. Франка до О. Партицького, писаний у жовтні 1880 р.

…цінна штука Целевича о Добошу. – Йдеться про статтю українського історика і педагога, першого голови Наукового товариства імені Шевченка Юліана Андрійовича Целевича (1843 – 1892) «Про Олексу Довбущука і його попередників і наслідників», опубліковану в газеті «Діло», 1882, б (17), 8 (20), 12 (24), 15 (27), 19 (31) травня, 22 травня (3 червня).

…Вашу штуку о галицьких світочах… – Зберігся автограф статті М. Павлика «Галицькі світочі» від 23 жовтня 1882 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 3113, с. 20 – 22), яка не була вміщена в журналі «Світ».

Ваша «Буря» є, бачу, у Львові… – Йдеться про Павликів переклад драми О. Островського «Гроза».

«Чиншовики» Косачевої… – Мається на увазі зроблений Оленою Пчілкою та М. Старицьким переклад повісті російського письменника Котелянського «Чиншовики».

Люїс Джордж Генрі (1817 – 1878) – англійський письменник, філософ-позитивіст, послідовник І. Канта; тут мається на увазі його праця «Історія філософії в життєписах».

«Матеріалізм» – власне «Історія матеріалізму» Ф. А. Ланге (1812 – 1875) написана з ідеалістичних позицій.

Пашель (Паше) Герман (1851 – 1925) – німецький економіст і політичний діяч; головніші праці: «Зміни в сучасному народному господарстві», «Студії над збезціненням грошей».

Дюрінг Євген Карл (1833 – 1921) – німецький філософ і економіст.

Вірхов Рудольф (1821 – 1902) – німецький учений, засновник так званої целюлярної патології. Новаторські ідеї викладав, зокрема, в згадуваній І. Франком праці «Patologie der Zelle».

Герман Лудимар (1838 – 1914) – німецький фізіолог. Певне, тут мається на увазі його книжка «Підручник фізіології».

Гельвальд Фрідріх Антон (1842 – 1892) – австрійський історик культури і географ.

Гервінус Георг Готфрід (1806 – 1871) – німецький історик і літературознавець. Його восьмитомна« праця «Історія XIX століття» вийшла друком у 1856 – 1866 рр;

Брем Альфред Едмунд (1829 – 1884) – німецький зоолог, автор десятитомної праці «Життя тварин» (1863 – 1869).

Спенсер Герберт (1820 – 1903) – англійський філософ-позитивіст, соціолог, психолог.

Морган Лькйс Генрі (1818 – 1881) – американський етнограф, археолог, історик первіснообщинного ладу.

…«Русских женщин» переводив з рукописі! – І. Франко переклав уривки з поеми М. Некрасова «Русские женщины» під назвою «Княгиня Трубецька», опубліковані в журналі «Світ», 1881, № 4, 5.

В редакції «Світу» лежить одна… стаття Корженка – розбір «Нани». – Ця стаття в журналі «Світ» не була опублікована.

…з сокрушениям Згарського… – Маються на увазі статті Є. Я. Згарського про «Неофіти» Т. Шевченка.

Про долю жіноцтва в народних піснях стаття у мене готова… – Стаття І. Франка «Жіноча неволя в руських піснях народних» опублікована в журналі «Зоря» 1883 року, № 6 – 7, 9 – 17, і цього ж року видана у Львові окремим виданням.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 324 – 332.

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1083

Модифіковано : 1.02.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.