Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Івана Франка / 1886 р. / 3.03.1886 р. До М. П. Драгоманова

До М. П. Драгоманова

3 березня 1886 р. Львів

Ласкавий добродію!

Отсе одержав Ваш лист і карточку з випискою із Боетія і зараз же берусь одповісти Вам на нього. Щодо конфіскати «Волів» і «Пісень», то діло по нашим законам стоїть трохи не так, як Вам показується. Одну й другу книжку суд сконфіскував «об’єктивно», т. є. без зачіпання чи то автора, чи властителя; ніхто з нас навіть не знав, коли се сталося, а довідались ми аж з «Gaz[ety] Lwowskiej». А після такої конфіскати видержувати процес нема за що, хіба за розширювання; коли ж відкриють на коморі, то поліція просто конфіскує, покликаючись на судову заборону.

Якраз сьогодні появився в «Kurjer’i Lwowski’м» Ваш протест проти вечерка шевченківського. Признаюсь Вам, що цілі такого протесту з Вашого боку і на такім місці я (і не тільки я сам) зовсім не розумію. Що Ви хочете осягнути таким протестом, зверненим до польської публіки? І яке значення взагалі може мати протест чоловіка постороннього проти обходу чисто галицького? Значення міг би мати протест галичан, та й то ще не знати, яке значення.

І що Ви властиво маєте на меті? Чи хочете, щоб ніякого обходу в пам’ять Шевченка не роблено, чи щоб з такого обходу виключено Вахнянинів і Белеїв, чи, може, хочете, щоб на тім обході молоде покоління зазначило свою несолідарність з поглядами старших? Коли Вам хотілось сього посліднього (як Ви й самі в листі своїм кажете), ти чи не краще б було Вам або приватним, або й напечатаним в Женеві листом звернутись прямо до тої молодежі і вияснити їй, о що Вам ходить, ніж отсим листом у «Kur[jeri] Lw[owskim]» прямо-таки робити всяке подібне виступлення труднішим, ніж було досі, або й неможливим?

Ваш лист до «Kur. Lw.», по моїй думці, закороткий і занадто голословний, щоб переконати людей, не східних з Вами поглядів, але зате доволі гострий і категоричний, щоб викликати роздразнення у старших і знеохочення у великої часті молодежі, бодай у тої часті, котра стоїть посередині між поглядами старших і нашими і котру треба б радше переконувати та навчати, ніж штовхати. І коли б після Ваших приватних рад велика часть молодежі, може, й підняла б була голос, то тепер після Вашого протесту не підійме його вже хоча для того, щоб не здавалося, що робить по Вашій команді. Мені здається, що, хотячи що-небудь зробити в якім-небудь місці, треба старатись робити, що можна, з місцевими людьми, хоч би і з немногими, а не самому з сторони проти всіх місцевих. Така робота ледве чи принесе овощі.

Ви скажете, що й тепер Ви робили спільно, нехай хоч з одним місцевим чоловіком, з П[авли]ком. Поминаю вже те, що гадка Ваша – підносити свій протест за посередництвом П-ка була маленьким votum недовір’я для мене, котрого Ви все-таки вважаєте потрібним до деяких інших робіт. Я можу тут тільки одного жалкувати, іменно того, що коли б Ви були звернулись до мене з своїм протестом, я був би відрадив Вам сунутись з ним до польських газет і виждати до часу обходу свята шевченківського, котрий не швидко ще буде.

Ну, та се все дрібниці, а головне діло в тім: чи справді Ви стали на твердім грунті, опираючись на П-ка? Смію сказати, що ні. Якраз перед кількома днями П-к з чисто особистих і глупих причин зірвав всякі товариські зносини зо мною і Тер[лецьким], між іншим й за те, що ми не хотіли згодитись на його глупий вступ до Вашого протесту і радили не печатати його в «Pracy» (про «Kurj. Lw.» і речі не було). Малпуючи Ваш лист до товаришів, він написав мені подібне ж посланіє, тільки, звісно, по-своєму перекручуючи Ваші слова і пророчачи мені швидку погибель, коли не навернуся до нього. А куди мені навертатися і що робити – бог знає.

Пишу Вам о тім не для того, щоб дати волю свому гніву, абощо, – я на П-ка не гніваюсь, але вважаю його чоловіком, з котрим годі зачинати яку-небудь спільну роботу іменно для того, що ніякого твердого грунту він під собою не має. Я вповні годжуся на те, що сказав йому Остап, що кожну справу, за котру він узявся, він сам скомпрометував і зробив неможливою. На ваших очах все робилося, і Ви можете се потвердити.

І дарма Ви дорікаєте мені за його елімінацію. Поперед всього не я його елімінував, а по-друге, елімінували його за те, що зробив він річ публічну (похорон Нар[ольського]), а коли за се кинено каменем на цілу партію, він не виступив публічно, не признався до ініціативи і не прийняв на себе відповіді за свою роботу. Адже ж таке поступування, в котрім один чоловік вимагає для себе повної свободи ділання, а від других домагається повної солідарності з собою, не даючи їм в замін за те від себе нічогісінько, се, не знаю, як се назвати, але, певне, не товариське поступування. А гріхів такого поступування за П-ком доволі таки багато.

І ще одно. Дарма Ви докоряєте мене, що я втопив справу «Поступу», і то докоряєте П-ковими словами, що «справа та тільки від мене залежала». Прикро мені згадувати сю справу і повторяти те, що я вже писав Вам: справу втопили незалежні від мене обставини, а то:

1) непевність підмоги з Укр[аїни], на котру Ви й самі вказували, а певність противуділання з боку народовців,

2) неможність зібрання хоч невеличкої купки людей у Львові, з котрими б можна було стати бік о бік до роботи, не штовхаючись щохвилі, як незгідні воли в однім ярмі.

А тут і Ви докинули свою частину (хоч, може, в найліпшій вірі), даючи П-кові повну міць – репрезентувати Вас в комітеті, між тим коли Остап і Коцовський, на котрих підмогу при видаванні я найбільше міг числити, прямо мені заявили, що в такім разі вони до комітету належати не будуть.

Дивно Ви аргументуєте на підставі якогось одного (чи й не одного) листа з Галичини, що у нас є люди, котрим обридло народовство і котрі того тільки й ждуть, щоб їм бог послав проводиря. Позвольте сказати Вам, що я тут на місці ліпше знаю, хто у нас є і на кого можна числити, і знаю, що тепер ще нема у нас так сильної групи людей рішуче поступових, щоб можна з нею приступати до якоїсь роботи.

Впрочім, коли такі люди є і коли говорять самі о собі in plurali і почувають свою силу, то як Ви думаєте краще: чи вискакувати мені самому і казати: от я буду вашим генералом, чи ждати, поки самі покличуть, звісно, не на генерала, а хоча б на коректора свого органу? Вискочити і крикнути не штука, – а що, коли ніхто не окликнеться? Звісно, і тоді на мене сором упаде, бо скажете: а ти що робив через 10 літ, що нікого не підготовив? І не підготовимо і за других 10 літ, коли будемо тільки експериментувати, і демонструвати, і дражнити людей, а не переконувати.

У листі своїм до українських товаришів Ви пишете, що многі з ідей, проповідуваних Вами в «Громаді» й «Вольнім слові», проникли в загал галичан. Коли се вірно, то не годилось би Вам забувати, якою дорогою і коли вони проникли? Чи не тоді, коли Ви лаяли мене, що проституюю себе в «Зорі» і «Ділі», що пишу глупості в безпрограмнім «Світі»? А все-таки той безпрограмний «Світ» держався трохи не два роки і розходився бодай в 150 прим[ірників] і розійшовся опісля й зовсім, так що став тепер рідкістю.

А все ж таки те саме «Діло» дало було якийсь час притулок і П-ку і було б давало йому і досі, коли б він сам себе не зробив неможливим своєю демонстрацією, нікому ні на що не потрібною і безцільною, і коли б був совісніше і старанніше робив тоту роботу, за котру йому плачено, і плачено, як на наші обставини, зовсім непогано (по 5 з[лотих] р[инських] за лист перекладу, між тим, коли поляки у Львові платять maximum по 2 зр.).

А факт з Кобринською Ви дарма підносите до висоти якогось принципіального розриву з попівщиною. Розрив вийшов задля особистих інтриг і єсть таке лико, котре в ніяку строку не годиться.

А тепер ще слово про моє «добровільне підданство песиголовцям».

[В автографі йде далі п’ять густо закреслених рядків. – Ред.]

Я ж писав Вам, що після того, як розбилась (не по моїй вині) надія на свою газету, мені приходилось або їхати на село, або приставати до такої роботи, яка є, і хоч як-небудь повертати її к ліпшому. І коли я вибрав се друге, то вп’ять-таки не по своїй виключній волі, але на домагання молодежі і делегатів укр., а коли й досі стою при «Зорі», то певно не для особистих амбіцій ані для плати (я беру за всю роботу 25 зр.в місяць), але для того, щоб вдоволити вимоги тих людей, котрі мені довірились і у котрих я бачу добру волю робити по мірі сил і вмілості. Помимо всього, що о тім думає П-к, я в тім ділі не почуваюсь до ніякої провини.

Разом з моїм листом шле Вам о тім же ділі й Коцовський своє письмо, написане з його власної ініціативи.

На закінчення подаю деякі факти. З пренумератою «Зорі» діло [не] стоїть так добре, як я писав Вам на підставі слів Калит[овського], котрий в адміністрацію не мішається. Від адміністратора чув я тепер, що пренумерантів ледве чи набереться 500.

Лист Ваш до укр. товаришів переданий через Прихильного і, як маємо добру звістку, через границю враз із книжками перейшов благополучно. То само й уваги до програми соц[іалістів]-федер[алістів].

За покалічення Ваших книжок мушу Вас дуже перепросити: позичав я їх товаришам «Академ[ічного] братства», от вони й покалічили їх, мабуть, внаслідок ревізії, зробленої в «Братстві».

«Исследований» Єфименкової у мене нема: Ви прислали їх на руки П-ка, котрий позичив їх Костю Левицькому; пишіть П-ку, нехай одбере. «Записки геогр[афического] общ[ества]», прислані Вами (білоруські пісні), є у мене, і, коли б можна, я просив би лишити їх у мене ще який час, поки випишу декілька пісень. Хотів би я зібрати галицькі пісні лірницькі (т. є. властиво всі пісні церковно-легендарного змісту) і, додавши до них тексти паралельних казок, апокрифів та святих легенд і покажчик бодай найближчих (українських, польських і білоруських) варіантів, послати для напечатання в Крак[івську] Академію. А для передмови маю цікавий матеріал – словничок жебрацького арго і т. ін.

Виписку із Афанасьєва зроблю, скоро тільки книга буде віддана (бо тепер в руках). От Ви недавно питали, чи нема тут де Тихонравова «Апокрифів». Коли б Вам треба з них чого, то можу або поробити виписки, або послати Вам на який час свій екземпляр, котрий на днях виписав з Києва. Так само й ісследованіє о апокрифах Старого завіту Порфир’єва.

Чи у Вас нема одтиска Вашої статті про Галичину, що була в «Деле» петерб[урзькім]?

Ваш щирий Ів. Фр.

«Ниву» вишлю.

P. S. На днях писав мені Кон[иськ]ий в тих словах: «Чув я, що Ви покидаєте ред[акцію] «Зорі», напишіть, чи се правда, а в такім разі я вистаравсь би о нового редактора». Зв’язавши се з заміром Кон-го переїхати в Галичину, я міркую, що скоро се станеться, то мене преспокійно з «Зорі» проженуть. Ну, та се вже таке діло, котре від мене не залежить, а до того часу треба потерпіти.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 169 – 173.

Датується на підставі слів І. Франка у цьому листі: «Якраз сьогодні появився в «Kurjeri Lwowskim» Ваш протест…» – Цей відкритий лист М. Драгоманова надрукований у газеті «Kurjcr Lwowski» 3 березня 1886 р.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1359).

Боетій Аніцій (470 – 525) – римський державний діяч, філософ-неоплатоник, батько середньовічної схоластичної філософії

Щодо конфіскати «Волів» і «Пісень»… – Ці видання М. Драгоманов посилав І. Франкові пакетом, а не бандероллю, як той просив, і вони мало не були конфісковані на митниці. У листі під 25 лютого 1886 р. М. Драгоманов писав:

«…все-таки не розумію, як можуть сконфіскувати «Воли» або «Пісні». На Вашім місці я б видержав процес проти конфіскати, якби на неї зважилась поліція, бо інакше яка ж це конституція, коли й «Воли» або «Політичні пісні» конфіскувати будуть!» (Матеріали, с. 167).

«Gazeta Lwowska» – польська реакційна газета, шо виходила у Львові в 1890 – 1914, 1918 рр.

…Ваш протест проти вечерка шевченківського. – Цей відкритий лист М. Драгоманова від 20 лютого 1886 р., надрукований в газеті «Kurjer Lwowski», 1886, 3 березня, під редакційним заголовком «Rusin do rusinów», передрукований І. Франком у кн.: М. Драгоманов. Листи до Ів. Франка і інших. 1881 – 1886, с. 192 – 196.

Тер[лецький] Остап Степанович (1850 – 1902) – український громадський діяч, публіцист, економіст.

«Praca» – польська робітнича газета. Виходила у Львові в 1878 – 1892 рр.

Малпуючи Ваш лист до товаришів… – тобто лист М. Драгоманова до членів «Старої громади» в Києві.

…похорон Нар[ольськогo]… – 29 листопада 1884 р. М. Павлик виступив з промовою на громадянських похоронах «народовця» Адольфа Нарольського, що заповів поховати його без церковної відправи.

…я втопив справу «Поступу»… – На початку 1885 р. І. Франко мав намір видавати журнал «Поступ» і радився з цього приводу з М. Драгомановим. Але справа на якийсь час відклалася за порадою М. Драгоманова. В кінці 1886 р. І. Франко знову взявся за підготовку видання журналу «Поступ», проспект якого було завершено 15 листопада 1886 р. і через кілька днів надруковано. 2 грудня 1886 р. проспект «Поступу» конфіскувала львівська прокураторія. Видання журналу було заборонено.

«Вольное слово» – російська газета ліберально-демократичного напряму, виходила в Женеві у 1881 – 1883 рр. за участю, а з січня 1883 р. – за редакцією М. Драгоманова.

…факт з Кобринською… – Йдеться про вихід Н. Кобринської з культурно-освітнього «Товариства руських жінок», створеного в Станіславі 1884 р.

За покалічення Ваших книжок… – У листі від 25 лютого 1886 р. М. Драгоманов писав:

«Вашу посилку получив і, по правді кажучи, ще раз пожалів, бачачи сліди галицької неблаговоспитаності: хто ж таки чужі книжки ріже та ще й пише на них свої імена, вирізавши ім’я того, хто позичив книжки? Кали це страха ради іудейська, то ще стидніше» (Матеріали, с. 169).

«Исследований» Єфименкової… – тобто збірника «Исследования народной жизни» (М., 1884), українського та російського історика та етнографа-«народника» Олександри Яківни Єфименко (1848 – 1918).

Левицький Кость (1859 – 1941) – український громадський діяч.

Виписку із Афанасьєва зроблю… – Йдеться про працю О. М. Афанасьєва «Поэтические воззрения славян на природу».

…Тихонравова «Апокрифів». – Мова йде про працю М. С. Тихонравова «Памятники отреченной русской литературы», Спб., т. I – II, 1863.

…ісследоваиіє о апокрифах Старого завіту Порфир’єва. – Йдеться про працю І. Я. Порфир’єва «Апокрифические сказания о ветхозаветных лицах и событиях по рукописям Соловецком библиотеки», Спб., 1877.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 37 – 42.

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 197

Модифіковано : 24.02.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.