Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Івана Франка / 1887 р. / Біля 20.08.1887 р. До М. П. Драгоманова

До М. П. Драгоманова

Біля 20 серпня 1887 р. Львів

Шановний добродію!

Поперед всього щире спасибі Вам за бажання моєму сину й жінці. Вони обоє здорові. Жінка також щиро дякує Вам за бажання і кланяється. Прийміть і від нас обох на ім’я Вашої дочки щирі бажання: щоб молодим велось, щастилось у новому житті і з роси, і з води, і з усеї лободи.

Надіємось, що їдучи в Болгарію, вони виберуть дорогу на Львів, хоч і дальшу. От ми б і пізнались особисто і особисто зложили б їм наші бажання.

Звиніть, що так довго не писав до Вас. Не то щоб не було об чім, а так, лінь була, то робота, то хотілось віддихнути свіжим повітрям. Аж тепер у сльоту берусь до кореспонденції.

Вам, може, звісно, що тут гостив доволі довго Кон[иськ]ий. Приїхав він сюди з думкою – зреформувати Галичину, взяти в свої руки «Зорю», присусідитись до «Діла» і осістись тут зовсім. А вийшло так, що осівся – на льоді. Дуже розчарувався в своїх любезних народовцях, в «Ділі» й Б[еле]ю і поїхав з тим, що конче треба осібного журналу, чи, як він каже, «пуги», котра б підганяла народовців. Пуга ця мала б називатися «Правда», а програму її ось як викладав Кон. при мені Б-ю, Араб[ажину]:

1) Єдина Русь (общеукр[аїнські] справи, які? того ближче не пояснював);

2) програма демократична, але без боротьби против аристократії; треба тільки радити перевертням, щоб вернулись назад до свого гнізда, але без лайки;

3) релігійного питання в Галичині не рушати, в Україні хіба лиш остільки, скільки треба буде говорити о штунді. Проти православія бити як проти казенної релігії;

4) соціалізм порушувати лиш настільки, наскільки позволить австрійська цензура.

Програму сю Кон. виложив спеціально перед Белеєм, питаючи його, як «Діло» віднесеться до часописі з такою програмою? Б-й відповів, що проти програми не має нічого, що за єдинством Русі стоїть і «Діло», але справами галицькими займається з конечності, як письмо місцеве. Против поляків (шляхти) виступає в ім’я народної рівноправності, релігійного питання не рушає, а о соціалізмі мовчить, бо се справа, далека від нас, а не з причин цензурних, бо австр[ійська] цензура позволяє на видавання навіть наскрізь соціалістичних писем.

Дискусії над тою програмою ми не починали, та й і нізачим було починати після того, як Кон. за першим закидом (щодо аристократії) згодився й на те, щоб боротися з нею, а «общеукраїнізм» звів остаточно на те, щоб писати язиком полтавських приповідок народних, і все писане не тим язиком признав за варварське. Журнал той думав Кониський спершу видавати в Болехові, опісля, коли йому вияснено, що се неможливе, в Станіславові, а коли й там люди показались не скорі, пристав на Львів, тільки щоб видання йшло під протекцією Ол[ександра] Барвінського, а під редакцією Олесницького.

Отсе тільки що приїхав Арабажин з Станіславова і розказує, що там таки порішено видавати журнал по програмі «Поступу». Перші наради, в котрих була «ціла громада» з Бучинським і Заклинськими, зійшла ні на чім; опісля ж зібралася тісніша купка (Окун[евський], Озаркевич, Лукич-Левицький, Мандич[евський], Данилович) і ухвалили-таки з новим роком приступити до видання. Яке буде те видання, поки що докладно не обговорено. Данилович, котрий має бути його редактором, має приїхати для розмов до Львова і написати до Вас.

Зробилась у нас доволі несподівана зміна з «Батьківщиною», о котрій Ви вже знаєте. Тільки знаєте Ви трохи забагато. Романчук поки що не передав її ще нікому, а тільки, збираючись на вакації на село, здав її на руки Нагірному, а той здав видавання Левицькому. О передачі архіву редакційного Романчуком у чиї-небудь руки ані тепер, ані на будуще і мови нема. «Додаток» сього року зовсім не виходить. Важніше те, що Роман[чук] носиться з думкою від Нового року зовсім збути з рук «Батьківщину». Він провадив в тім ділі переговори з Гладиловичем, Нагірним, Чапельським і др. Гладил[ович] хотів перемінити її на часопись двонедільну, котра б могла заступити «Науку», – Романч на те не пристав і зірвав переговори. П[авли]к удався до нього, чи не відступив би йому, та ще не дістав одповіді.

П-к тепер на селі, близь Львова, у Ржегоржа, чеха, де перебуде з місяць або й більше, аж доки не прийдеться йому їхати в Краків. Він тепер засів до роботи про віча, до котрої Ржегорж хоче додати про чеські сучасні «табори». Опісля засяде до читалень, котрі підуть в другім томику «Наукової бібліотеки». Я годжусь з Вами, щоб змінити план її видання остільки, щоб пустити наперед речі сучасні наші і речі про питання релігійні. М. Vernes вже перекладається.

В. Н. був, лист Ваш і посилку дістав і того ж дня поїхав, не вспівши перечитати лист ad Kijanos. Так само й Араб. дістав Ваш лист і посилки. Коцовського у Львові нема, але надіюсь, що швидко буде.

В моїх відносинах також зайшла деяка зміна. Я вступив до редакції «Kurjera Lwowskiego», – газетина чесного напряму, противна шляхетчині і попівщині, робота не втомляюча і плата, як на мої обставини, добра, так що, друкуючи, крім поденної роботи час від часу фейлетони (за котрі платять осібно) і кореспонденції за границею, я буду мати змогу хоч за рік отрястись з довгів (головний довг Київській громаді) і піддержувати «Наукову бібліот[еку]».

Дуже цікаві були для мене звістки про Вашу історію укр. літератури, і я хотів предложити Вам, по мірі, як будуть готові поодинокі глави, присилати їх сюди: ми б переклали, звернули б Вам оригінал, а переклад друкували б невеличкими частками (листів по 5 – 6) в «Наук[овій] бібліотеці». Поки б таким робом був надрукований переклад, то й великоруський оригінал найшов би накладчика. А переклад, друкований фонетикою, був би важний не тільки для Галичини, але найшов би дорогу й на Укр[аїну] швидше, чим оригінал. Може б, Вам пожадано було получати «Киr[jer] Lw[owski]» – я міг би попросити, щоб Вам його висилали. Обіцяно мені для нього дописі з Укр. – одна вже й була надрукована, жаль, що тільки Кониський і спішить з такими речами.

Посилаю гроші від З., да сам він дурачина, не говорячи нічого злого о його характері і енергії. Наплів Вам про недискретність галичан, забув тільки хоч один який факт сказати, де би наша недискреція кому-небудь пошкодила. Він дивувався, як се ми можемо йому згадувати про Доброгр[аєву], котра перевозила книжки, а прецінь се було просто потрібне в виду того, що й він вибирався тою самою дорогою їхати, а було можливе в виду того, що він не шпіон. Жахався, коли ми при людях з інших кружків споминали, напр., про Ков[алев]ського, як коли б ті люди й зовсім не знали, що живе на світі такий К[овалевський] і що се за чоловік.

Інтересно було мені тепер бачити сього чоловічка, як він по повороті з Європи виріс в своїх власних очах, говорив лаконічно і уривчасто, немов пророчествував, і то все тільки дивлячись на стелю, і ноги держав одкидані од себе, мов дохла коняка. Ну та се все пусте, головна річ, що діло своє він зробив, хоч і невеличке. А коли він каже, що про всякого укр[аїнця], хто побуде в Львові, зараз вісті є в Росії (scilicet від нас доноси, чи що?), то се чорт зна-що таке. Нехай вкаже факт!

Ніякого молодого чоловіка з Вашою карточкою у нас не було.

На сьому кінчу і щиро здоровлю Вас.

Ваш Ів. Франко.

Р. S. Чи у д. Вовка є та робота про соціологію, котру він лагодив, живши ще в Румунії? Коли б було можна сю роботу здобути, коли вона готова, ми просили б його передати її для нашої «Бібліот[еки] наук[ової]».


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 237 – 239.

Датується за змістом. Це відповідь на лист М. Драгоманова від 15 серпня 1887 р. (Матеріали, с. 236 – 237).

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1381).

…спасибі Вам за бажання моєму сину й жінці. – 16 липня 1887 р. народився старший син І. Франка Андрій (раптово помер 21 квітня 1913 р.).

Прийміть і від нас обох на ім’я Вашої дочки… – Старша дочка М. Драгоманова Лідія Михайлівна (1866 – 1937) мала одружитися з професором Софійського університету Іваном Шишмановим (1862 – 1928).

Араб[ажин] Костянтин Іванович (1866 – 1929) – російський і український публіцист, літературознавець і громадсько-культурний діяч.

Бучинський Мелітон (1847 – 1903) – український фольклорист і громадський діяч «народовського» напряму.

Заклинські – Заклинський Роман (1852 – 1918), український публіцист, письменник «народовського» напряму, Заклинський Леонід (1850 – 1902), український громадський діяч «народовського» напряму, педагог.

Озаркевич Лонгин Іванович – адвокат з м. Городка (тепер Львівської області), брат Н. Кобринської.

Мандич[енський] Іван (1854 – 1926) – притягався разом з І. Франком і М. Павликом до судового процесу 1878 р., згодом адвокат у Станіславі. Листувався з М. Драго.чановим.

Данилович Северин (1861 – 1942) – український публіцист, один з активних діячів українсько-руської радикальної партії. Згодом став на шлях угодовства.

«Батьківщина» – політична і наукова газета ліберально-буржуазного напряму, видавалася «народовцями» у Львові протягом 1879 – 1896 рр. під редакцією Ю. Романчука.

«Наука» – «москвофільська» газета, видавалась протягом 1871 – 1877 рр. у Коломиї і Львові, в 1877 – 1893 рр. журнал, виходив у Відні.

доки не прийдеться йом уїхати в Краків. – Син польського письменника Ю. І. Крашевського (1812 – 1887) запросив М. Павлика для опрацювання архіву покійного батька та складання опису йою бібліотеки в Кракові. На початку липня 1887 р. М. Павлик поїхав до Кракова.

…засів до роботи про віча… – тобто до роботи над брошурою «Про віча. Зложили вкупі Д. В. і П. К. Видав Г. Р. Молодик» (Львів, 1887), видану коштом гуртка галицької молоді і конфісковану цензурою. Автори брошури – М. Драгоманов та М. Павлик (М. Драгоманов написав вступ і план брошури).

…чеські сучасні «табори». – Йдеться про народні збори, що відбувались у Чехії під відкритим небом у період піднесення масового національного руху в 1868 – 1871 рр.

…цікаві були для мене звістки про Вашу історію укр. літератури… – У листі від 20 червня 1887 р. М. Драгоманов писав: «… я, як черга дійде, пожалуй, дам Вам частини з історії літератури» (Матеріали, с. 286).

…молодого чоловіка з Вашою карточкою… – У листі від 15 серпня 1887 р. М. Драгоманов питав: «Чи не був у Вас недавно один молодий чоловік з моєю карточкою? Це дуже добрий хлопець» (Матеріали, с. 237).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 118 – 122.

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 160

Модифіковано : 30.12.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.