Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Івана Франка / 1888 р. / 30.06.1888 р. До М. П. Драгоманова

До М. П. Драгоманова

30 червня 1888 р. Львів Львів, 30/6 1888

Високоповажний добродію!

Пишу Вам отсе другий раз, не дожидаючись відповіді Вашої на мій перший лист. Писав Вам уже П[авли]к по поводу листа до Вас Кониського і його наміру – видавати у Львові журнал «Правду». Я не знаю, що там написав Вам Кониський, але боюсь, що він написав Вам, буцімто між ним а мною повне порозуміння. А на ділі виходить таке нещастя, що правдивого порозуміння з Кон[иським] годі добитися для того, що у нього нема майже ніякої своєї твердої думки, при котрій би він стояв і на котрій би можна з ним спорити й порозуміватися. То твердить з пафосом: наша програма – націоналізм! А скажеш йому, що націоналізм – тільки форма, котру треба заповнити чимсь реальним, то він зараз і каже: ну, се звісне діло, я й сам се кажу. А спитаєш його, чим же саме він думає її заповнити, – у нього й відповідь готова: освітою, та й годі.

Обговорювали ми з ним політичну програму його «Правди», і з того обговорення виніс я дуже сумне враження. В справах домашніх, – каже Кон., – треба беззглядно бити москальофілів, – се перша точка (на тій точці, як міркую, він погодився й з тутешніми народовцями, й Барвінським). Кажу йому, що й між москальофілами є люди чесні й щирі, котрі роблять дещо й для народу.

– Я й сам не знаю, – відказує він, але як себе поставить нова часопись супротив тих людей, не каже.

Кажу йому, що, може б, ліпше було спори о національність полишити на боці, пояснювати се питання тільки науково-історично а покласти на першім місці оборону реальних інтересів народу?

– Ото-то й моя думка! І я ж не чого другого бажаю! – каже Кон. Ось Вам і порозуміння в першій точці програми.

Друга точка – відносини до поляків. «Тут, конечно, – федерація!» – провозглашає Кон. Прошу його, щоб переклав сей абстракт на мову конкретну. «Поставимо полякам, – каже він, – minimum своїх жадань: школи народні мають бути руські, гімназія в Бродах – руська» (коли я замітив йому, що в гімназії тій нема тепер майже ніяких русинів, а самі жиди, то він відказав: се нічого, нехай жиди вчаться по-нашому, а для мене ся гімназія важна з політичного погляду!), університет Львівський – руський і ще дещо.

Я кажу, що жадати то можна, але що буде, як поляки не дадуть? А вони, певно, не дадуть, і ваше minimum для них буде нечуване maximum. На се Кон. не найшов ніякої відповіді. Я кажу йому, що, може б, ліпше не жадати нічого категорично, поки не мається сили взяти самому, а поперед всього поставити на першім місці справу взаємного пізнання і організації спільними силами демократичного елементу польсько-руського для боротьби з шляхтою й жидами-капіталістами.

– Ну, се ж річ очевидна, се й моя думка віддавна така! – сказав Кон. – І порозуміння на тій точці було повне.

«Найтрудніша точка – відносини до Росії. Конечно, з урядом у нас не може бути й розмови ніякої!»

– Що ж Ви з ним думаєте робити? – питаю. – Чи проповідувати против нього революцію?

– Ні, каже.

– Чи мовчати?

– І то ні. Очевидно, – каже К[ониський], – треба нам боротися з урядом, але освітою.

– Як же Ви се зробите, коли уряд всяку освіту підріже Вам в самім зароді?

– Се правда, – каже Кон., – чорт його знає, як тут бути.

– Так що ж? Прийдеться Вам або ставити йому свої вимагання (як ставив Кон. в «Ділі» свої умови гр[афу] Ігнатьєву – і скомпрометувався!), значить, входити з тим урядом в розговори (і безплодні!), або вернутися до старої драгоманівської програми: організації інтелігенції й народу для боротьби з урядом на кожнім кроці, мирними й насильними способами.

– Але ж очевидно! – каже він. – Організація інтелігенції – се й є моя програма!

Таке було наше порозуміння щодо принципів політичних, з котрого вийшло хіба те, що він рішився просити Вас написати для його журналу програмову статтю політичну. Я вказував йому, що се якось ніяково, але він настояв на своїм.

Щодо практичного боку видавництва, то він хоче зложити комітет ред[акційний] з двох людей: він і Барвінський (котрий з сентября переходить до Львова). Коли вони оба якусь роботу відкинуть, а автор її є у Львові, то має право просити кого третього розсудити справу. «Думаю, – каже К., – то се буде дуже добре і ліберально!»

А коли я сказав йому, що се буде безплодна забава, бо як вони оба з Барв[iнським] згодяться, то той третій суддя буде мати проти себе більшість. – Кон. замість відповіді спитав: а як же би Ви думали? Я сказав, що о тій справі ніяк не думаю, а здається мені, що ліпше б було не робити ніякого суду, а коли стаття добра, то друкувати її, навіть коли б з її принципами редакція не вповні згоджувалась – NB, з примітками від редакції, в чім і чому з автором не згоджується. Ну, очевидно, що се так і треба! – сказав Кон.

Коли на підставі таких наших розговорів Кон[иський] написав Вам, що я з ним щодо принципів порозумівся і згодився, то будете тепер знати, як оцінювати таке речення. Я просив його, щоб він помимо всіх розговорів списав би точки своєї програми, як можна конкретно і подрібно, скликав усіх людей, котрих би бажав мати своїми співробітниками, і коли на такім зборі дійдемо до згоди, то я готов робити для його журналу. Тим часом він поїхав на село і обіцяв скликати збір аж по повороті. Побачимо, що з того буде. Я й не говорю о тім, чи і які має новий журнал шанси бути розпочатим. Кониський надіється відкись грошей. Чи дістане їх – побачимо.

Велика новина львівська те, що Цеглинського перенесли до Перемишля і що «Зоря» від августа перейде під іншого редактора. Кандидати є три: Коцовський, Борковський і Барвінський. Котрий візьме, ще не знати, може бути, що Барвінський.

Вичитав оце про смерть Зібера. Чи не були б Ви ласкаві написати коротенький його некролог для «Товариша»?

Засилаю Вам щире поздоровлення.

Іван Франко.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 266 – 267.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1390).

…не дожидаючись відповіді Вашої на мій перший лист. – Цей лист І. Франка до М. Драгоманова невідомий. Про його зміст можна судити з відповіді М. Драгоманова від 26 червня 1888 р. (Матеріали, с. 263 – 265).

Писав Вам уже П[авлик]… – лист М. Павлика до М. Драгоманова від 27 червня 1888 р. (Переписка, т. 5, с. 223 – 226).

…по поводу листа до Вас Кониського… – Йдеться про лист О. Кониського, пересланий М. Драгоманову М. Павликом разом з листом від 27 червня 1888 р.

…як ставив Кон[иський] в «Ділі» свої умови гр[афу] Ігнатьеву… – Микола Павлович Ігнатьєв (1832 – 1908), російський військовий і державний діяч, з 1888 р. голова реакційного «Слов’янського благодійного товариства». Йдеться про статтю О. Кониського «Гр. Ігнатьєв і всякі сподівання», вміщену без підпису в газеті «Діло», 1888, 11 травня, де твердилося, що коли б згадане товариство обстоювало вільний національний розвиток і федерацію слов’янських народів, а також виступило проти запровадженої в 1876 р. заборони української мови, «воно придбало б собі серед слов’янства велику, правдиву симпатію». Ця стаття викликала довгу полеміку в тодішній галицькій пресі (див.: «Діло», 1888, травень – червень).

Вичитав оце про смерть Зібера. – Микола Іванович Зібер (1844 – 1888), економіст, популяризатор марксизму в Росії та на Україні. Помер 28 квітня 1888 р.

…некролог для «Товариша»? – У журналі «Товариш» було вміщено лише коротку звістку про смерть М. Зібера (без підпису).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 168 – 171.

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 67

Модифіковано : 26.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.