Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Драматичні твори / Кам’яна душа

Кам’яна душа

Іван Франко

Драма в одній дії

Пам’яті покійної Олени Доброграєвої

Особи

Пан Крайник Делятинський, 60 літ.

Ілько Марусяк, ватажко опришків, літ 30.

Маруся, його любовниця, літ 28.

Степан Бойчук, опришок, літ 45.

Марко Цар і Семен Грім. опришки.

Іван Баюрак, парубок, літ 20.

Опришки, пушкарі, селяни.

Діється в Карпатських горах при кінці XVIII віку.

Сцена представляє дику гірську околицю. Довкола видно гори, порослі темними лісами. З ярів підіймаються клуби білої мряки. В глибині сцени скала, в ній обширна печера, спереду загороджена загатою з плота, обшитого яловою корою так, що посередині лишено тільки двері, крізь котрі можна бачити нутро печери. На переді сцени, на поляні, велике огнище розбійницьке, довкола нього каміння, на котрім сидять розбійники. Ліва куліса являє причілок розбійницької колиби, зложеної з молодих смерічок і покритої корою та гілляками. День. Огнище вигасло.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14

Ява перша

Край огнища на землі лежить ранений Бойчук. Маруся перевиває його рани.

Бойчук

Марусе!

Маруся

Що тобі?

Бойчук

Яка ти добра!

Маруся

Болить нога?

Бойчук

Як лиш твоя рука

До неї доторкнеться, то хоча й би

Пекельний біль був, зараз утихає.

Маруся

Встидайсь, старий, такі плести дурниці!

Бойчук

Що правда, любо! Дай лише води!

Маруся подає йому воду в дерев’янім черпаці, він п’є.

Гляджу отак на тебе, й жаль мені

Тебе стає! Така хороша, добра

І молода і в отаке життя

Попала!

Маруся

(махає рукою)

Ет!

(Осторонь починає мити котел.)

Бойчук

Та й якби ще хоч він

Та шанував тебе!

Маруся

Пусте говориш!

Мені не кривда, що ж тобі за діло?

Бойчук

Та звісно, що мені за діло! Тілько

Що жаль мені. От я: вже двадцять літ

В опришки ходжу, тисячу разів

Міг висіти чи іншу смерть приняти,

А най би раз, хоч раз один таке

Мені всміхнулось щастя, як йому!

Не маю щастя до жінок! Такий

Удався вже! А бачиться, коли б

Отак яка – та що то вже й гадати! –

Якби мене яка так полюбила,

Ій-богу, кинув би те ремесло,

Пішов би де в Волощину, в Молдаву,

Прожив би ще старі літа спокійно

У теплій хаті! Є у мене дещо

Приховано по криївках – було б

З чого прожити…

Маруся

(гордо)

Що се ти мені

Балакаєш? Пощо мені се чути?

Чи, може, думаєш, що я з тобою…

Бойчук

(поспішно хапається за зранену ногу)

Ой, ой! Ой, ой! Як страшно заболіло!

Та ні, Марусе! Най господь боронить,

Щоб я тобі… Я ж знаю, що ватажка

Ти вибрала…

Маруся

Отож і знай і більше

Мені й балакати не смій такого!

(Відходить у яскиню.)

Ява друга

Бойчук сам.

Угнівалась! А славна молодиця!

Відважна, добра… Та тверда душа,

Не подаєсь! Як кремінь. Як прийшла

Сюди, то щоб згадала про свій дім,

Про мужа, про рідню – ані словечка.

Ніхто не знає, відки й хто вона,

Хіба ватажко. Наче темний бір,

Мовчить. Вже ж певно, що в душі у неї

Невесело, бо не всміхнесь ніколи,

Не зажартує, пісні не співає.

Мовчить. Чи то горда така, чи, може,

Який великий біль, чи жаль, чи встид

Замкнув їй серце?.. А, ось, видко, й наші!

Ява третя

Бойчук, Марусяк, Цар, Грім і інші розбійники, уоружені в стрільби, ножі і пістолети; два розбійники ведуть Баюрака з зав’язаними очима і з руками, зв’язаними назад.

Марусяк

Здоров, Бойчуку! Що? А як там рана?

Бойчук

Та гоїться помалу.

Марусяк

Дике м’ясо

Не показалось?

Бойчук

Ні, славити бога.

Марусяк

А де Маруся?

Бойчук

Тут, в печері. Бач,

Вона виходить.

Марусяк

(іде супроти неї)

Ну, здорова, любко!

Ява четверта

Ті самі і Маруся.

Маруся

(подає руку Марусякові)

Здоров, мій милий!

Марусяк

Що ж ти поробляла?

Маруся

Та шила троха, ось котел помила

Та хорому перев’язала рану.

Марусяк

(міниться в лиці)

Марусе!

Маруся

(спокійно)

Що тобі?

Марусяк

Чи я тобі

Не говорив, щоб ти мені держалась

Від всіх їх осторонь?

Маруся

Але ж слабий,

Скалічений…

Марусяк

Не бійсь, іще не гине!

А хоч би й гиб, то не твоє се діло.

Маруся

(покірно)

Прости, мій милий! Більш сього не буде!

Марусяк

(понуро)

Я надіюсь. Бо знай, небого, я

На вітер говорить не вмію. Раз,

Два рази по добру скажу, а потім…

Не доводи мене до злості!

Маруся стоїть спокійно, не змигнувши на нього оком, і мовчить. Тим часом на сцену входять ще нові розбійники. Один несе на плечах поставець сукна, другий бочівку, інший мішок. Усе те вони скидають на купу перед ватажком.

Марусяк

(до Марусі)

Іди в яскиню!

Маруся відходить.

Ява п’ята

Ті самі без Марусі.

Марусяк

(до розбійників)

Ну, ви всі вже, хлопці?

Розбійники

Усі, ватажку!

Марусяк

Пощастив нам бог

Сим разом. Ті купці угорські

Якраз нам впору надійшли. Сукна

Для всіх нас вистане на сердаки.

Є й хліба дещо, бриндзи бербениця

Грім

Ну, а про гроші ти забув, ватажку?

Марусяк

(трохи гнівно)

Якби й забув, то не твоє се діло

Мені нагадувать.

Грім

Як не моє?

Чи ж ми не всі ходили на добичу?

Не всі за неї важили життям?

Значить, всі маємо до неї право.

Марусяк

Без мене всі ви варті торби січки.

Якби не я, не бачити б вам, певно,

Ні грошей, ні сукна.

Грім

Були опришки і перед тобою!

Марусяк

Мовчать! Ось гроші!

Розперізує черес, скидає сердак, стелить його на землі, потім витрясає з череса гроші. Розбійники, крім тих двох, що держать зв’язаного Баюрака, товпляться довкола нього. Він мовчки числить гроші.

І тридцять талярів. Нас всіх дванадцять,

Значить, від кождого дукат для мене,

А вам по вісім.

Грім

Як то? Й хорого

Числиш до паю?

Бойчук

А по-твому, хорий

Вже не товариш ваш?

Грім

Ти ж не ходив

У діло.

Бойчук

Може, завтра доведеться

Й тобі не йти, то я, будь того певний,

На твій не буду наставати пай.

Грім

А таляри? Що з ними?

Марусяк

По два нам,

А решту для Марусі.

Грім

Для Марусі?

Чи і вона до паю?

Марусяк

Чи ж вона

Не хоче жить? Хіба ж вона не робить?

Їсть дармо хліб? А в разі небезпеки

Чи їй не грозить теє ж, що і нам?

Грім

(бере гроші, сердито)

Тьфу на таке! Коли прийде до діла,

То все: «Йди, Громе!», «Стань отутка, Громе!»,

«А крикни, Громе!», «Перескоч-но, Громе!»

Мов тим чопом, так Громом затикають

Всі діри. А до поділу прийдесь,

То леда баба Громові рівня!

(Відходить у колибу.)

Ява шоста

Ті самі без Грома.

Марусяк

Ну, розбирайте гроші!

Розбійники беруть кожний по купці грошей і ховають їх у череси. Бойчукові один розбійник подає його купку.

А тепер

Ведіть сюди приблуду!

Два розбійники ведуть наперед Баюрака.

Розв’яжіть

У нього очі й руки!

Розбійники розв’язують. Баюрак озирається довкола. Марусяк сідає на камені, креше огню і закурює люльку, потім звільна до Баюрака.

Як зовешся?

Баюрак

Йван Баюрак.

Марусяк

А відки?

Баюрак

З Богородчан.

Марусяк

А що ж тут робиш в горах?

Баюрак

Я навмисно

Пішов, щоби до вас пристати.

Марусяк

Може,

Тебе хто вислав?

Баюрак

Так.

Марусяк

(живо)

А хто такий?

Баюрак

Біда моя, моє гірке сирітство,

Моя тяжкая кривда.

Марусяк

Он яке!

Баюрак

Я з Богородчан родом, та служив

В Делятині, у пана фервальтера.

П’ять літ служив я. Що вже клятий німець

Назбиткувався наді мною! Кілько

Набив мене, бо знав, що я на світі

Самісінький, що сирота безрідний,

Що не впімнесь ніхто за сиротою.

Я пас його воли отсе п’ять літ.

Та три дні тому вбив медвідь одного,

Почув се пан і каже: «Баюрак,

За той вола мені заплатиш ти!»

І не досить, що всю мою сембрилю

Зарахував собі, а ще й мене

Хотів заперти до арешту.

Марусяк

Он як

Збиткуються погані вороги

Над нами!

Цар

О, на того фервальтера

У нас є закарбовано чимало!

Колись у нас з ним буде обрахунок,

Хіба би я не Цар був!

Баюрак

Що ж я мав

Робити – втік від шваба та й до вас.

Вертать до Богородчан – се значить:

Ставай на панщину! У службі вже

Не міг я видержати довше. «Дай, –

Гадаю, – закоштую ще свободи!

Пристану до опришків. Доведеться

Повиснути, так що ж? Не перший я

І не остатній! А хоч пару хвиль

Пожить на волі!» З тим я і вибрався

До вас: прийміть, сли ласка, а як ні,

То не пожалуйте хоч кульки в лоб.

Волю отут загинуть, ніж вертати

В те пекло, із котрого вирвавсь нині.

Марусяк

Лишись у нас! Побачимо, який ти.

Не всякий здатний в наше товариство;

Прийдеться витрібувати тебе!

Баюрак

(кланяється)

Спасибі і за те, ватажку! Проби

Я не боюсь!

(Відходить між розбійників.)

Марусяк

(кричить)

Марусе! Йди сюди!

Ява сьома

Ті самі і Маруся, виходить із яскині.

Марусяк

(кидає їй під ноги гроші)

Отсе твій пай! Візьми! Ходи сюди!

У тебе є горівка ще?

Маруся

Найдеться.

Марусяк

Давай сюди! Ідіть один за нею

І винесіть боклаг!

Маруся з розбійником входить до яскині, по хвилі вертає; розбійник несе боклаг і ставить його перед Марусяком.

А осьде хліб,

Мука, і сало, й бриндзя. Уділи

Нам, кілько треба, решту заховай!

Маруся порається мовчки коло мішка та бербениці; один розбійник відтикає боклаг, із котрого Марусяк наливає до черпака горілку і роздає розбійникам. Маруся дає кожному по чвертці хліба і по пригорщі бриндзи.

Цар

(випивши)

А я, ватажку, яко цар тих гір,

Повинен другу порцію дістати.

Марусяк

(наливає)

На, пий! Покличте Грома! Що у біса

Він видумав бурчать перед обідом!

Грім входить, Марусяк дає і йому горілки, а Маруся хліба. Обділивши всіх, Марусяк бере боклаг, Маруся мішок, а один розбійник несе за нею бербеницю; обоє входять у яскиню, котрої двері по виході розбійника запирають.

Ява восьма

Розбійники без Марусяка і Марусі.

Грім

(їсть)

Заперлися! Обоє п’ють вино,

А нам горівки жалують!

Цар

(їсть)

Їй-богу,

Се не по правді! Вже коли кому

Вино тут пити, то мені. А я

Його й на нюх ніколи не дістану.

Бойчук

Такий ти й цар!

Цар

А ти б мовчав, каліко!

Бойчук

Нога слаба, зате язик здоров,

Та й в голові всі дома, то чого

Мовчати? А вино, що вас обох

Так коле, се хто знає ще чи й є?

Я не видав його й не пригадаю,

Де б наш ватажко взяв оте вино?

Грім

В купця угорського він сам відбив.

Бойчук

Він сам відбив? Ну, так же й говори!

Як сам відбив, то най же сам і п’є!

Грім

(гнівно)

Ей, ти, премудрий! Кілько заплатив

Тобі ватажко й та його княгиня,

Що так торби за ними носиш?

Бойчук

Громе!

Отямся! Що плетеш? Чого мені

Торби за ним носити? А що правда,

Те я й говорю і не розумію,

Чого тобі бурчати на ватажка,

Котрого сам ти вибрать помагав!

Грім

Чорт вибирав його, не я!

Бойчук

І чом ти,

Коли тобі нелюбо так під ним,

Не йдеш собі до іншого ватажка

Або свою дружину не збереш?

Таж Марусяк за ніжку не прип’яв

Тебе до себе!

Грім

І піду! їй-богу,

Ще нині йду відсіля в Чорногору!

Цар

І я з тобою! Не подоба нам,

Яко цареві, та служить такому,

Що бабським є слугою!

Бойчук

Гріх тобі

Таке балакать, Царю! Баба ся –

То щире золото! Її слугою!

Та ти б тоді аж чоловіком став,

Якби зробивсь її слугою!

Цар

Бачиш!

Я то казав відразу, як лише

Вона явилась тут в лиху годину:

«Се чарівниця, відьма!» Вже мене

Не здуриш, вмію я таку пізнати.

Погляньте лиш, як тії очі в неї

Блищать несамовито і який

Рум’янець на щоках іграє! Бідний

Бойчуку! Швидко буде смерть твоя,

Бо відьма вже тебе втяла у серце.

Бойчук

Тьфу, тьфу! Безумний! Що се ти плетеш?

Цар

Ага! Чекай, побачиш, чи не правда!

Кому кров з серця відьма ссати стане,

Той зразу почина її любити:

Вона весь світ заслонить перед ним,

Весь розум помутить. Сам вид її

Бентежить душу, заставляє серце

У груді битись. Та недовго се

Триває! Хто попався відьмі в руки,

Той довго жить не буде.

Розбійники

Правда! Правда!

Баюрак

(тихо підходить до Грома)

Так ви пан Грім?

Грім

Авжеж, що я, не хто!

Баюрак

Я стілько чув о вас…

Грім

Мені байдуже!

Баюрак

Я мав би дещо вам сказать…

Грім

Мені?

Ну, говори!

Баюрак

Ні, я б хіба самому.

Грім

Підіть, товариші, в колибу! Час вам

Спочить. Я зараз надійду.

Розбійники відходять, два ведуть попід руки Бойчука.

Ява дев’ята

Грім, Баюрак.

Грім

Ну, що там?

Балакай!

Баюрак

(чухається в потилицю)

Ей, коли-бо й сам не знаю,

З чого почати.

Грім

Починай з кінця!

Баюрак.

Не дай-то, боже! В нас, опришків, пане,

Один кінець. Не дуже він приємний.

А я боюсь, щоб він нам всім не був

Ще нині.

Грім

Що?

Баюрак

(потихо)

Послухайте, ватажку!

Я вас прийшов тут перестерегти.

Сей Марусяк продав вас всіх! За мною

З Делятина страшенна вийшла ровта:

Сто пушкарів, сам Крайник, а селян

Тьма-тьменна. Зрадив їм сам Марусяк

Отсе гніздо. В тій хвилі, певно, вже

Вони сей ліс довкола обступили,

Обхопили залізним обручем.

Грім

(хапає його за груди)

Проклятий! Що се ти говориш? Се

Не може бути правда!

Хоче кричати, Баюрак зупиняє його благальним жестом.

Баюрак

Богом вам

Клянусь, що не брешу! Ще хвилечку

Послухайте! Я ж тут прибіг щодуху,

Щоб рятувати вас. Для себе тілько

І для своєї любки Марусяк

Пощаду випросив, а вас усіх

Зате віддасть у руки пушкарям.

Грім

О, не дожде! Проклятий! Я в тій хвилі

Його тут на капусту посічу!

Баюрак

А я б вам радив з ним не заходитись,

А швидко з товариством утікати.

Лишіть його самого і рятуйте

Себе самих! Ще хвилька, і вже може

Запізно бути.

Грім

Щоб ти стікся, хлопче!

Се правда! Йду! Біжу! Нехай собі

Сей Марусяк до чорта пропадає!

(Вибігає до колиби.)

Ява десята

Баюрак сам.

Ну, се чень вдасться! Банда розіб’єсь

Та як її остерегти? О боже!

Що сталось з нею! У якеє пекло

Вона попала! Пані! Крайникова!

Покинути дітей дрібних, і мужа,

І розкоші, й пановання і тут

Піти між сих людей! Ні, мусив бог

За чийсь тяженький гріх її скарати!

Відняти розум, серце заглушити!

Ах! Підхиляє двері хтось з нутра

Яскині! Скриюсь тут за деревину.

Ану ж се він! А з ним я не бажаю

Стрічатися!

(Ховається за дерево.)

Ява одинадцята

Баюрак, Маруся.

Маруся

(тихесенько на пальцях виходить з яскині. Вся дальша розмова йде шептом)

Він спить! Нарешті я

На хвильку вирвалась! О боже мій,

Лихорадка, знай, б’є мене! Трясусь

Уся, горю, внутрі немов кліщами

Щось рве, а мушу перед ним вдавати

Спокійну! Що за знак, що Баюрак,

Слуга мій давній, тут явивсь? Значить,

Мій муж дізнавсь, де я? Мене шукає?

Чи, може, вмер? А діти-сиротята,

Мої маленькі соколята бідні –

Що з ними? Ох, коли б мені тепер

Найти його! Хоч хвилечку свобідно

З ним побалакать! Ах!

Баюрак

(виступає з-за дерева)

Я тутка, пані!

Маруся

Ти тут! Що се значить? Чи Крайник знає?

Баюрак

Дізнавсь. Вівчар доніс йому, що тут

У полонині з вівцями гостив

І вас десь бачив.

Маруся

Так, ходила я

До нього сиру й вурди купувати.

І що ж мій муж?

Баюрак

Пан Крайник зараз же

Почав збивати ровту.

Маруся

Що, він хоче…

Баюрак

Не тілько хоче, але йде сюди.

Мене послали передом, а вслід

За мною йдуть самі – та не самі,

А з пушкарями, з купою хлопів.

Маруся

Пропала я! Та так мені і треба!

Баюрак

Ні, пані! Що ви? Най господь боронить!

Пан Крайник, хоч лихі на вас, щоправда

Казали вам отсе переказати:

«Нехай покається, най зробить так,

Щоб віддала мені Марусяка

Живого в руки – я її прощу».

Маруся

Усе однакий! Ох, брудна душа!

Він лакомиться на тих сто дукатів,

Що визначені тому, хто дістане

Марусяка! Та ні! Мене на се

Не зловить!

Баюрак

Пані! Стямтесь! Я ще вам

Не все сказав. Пан Крайник наказали

Сказать вам ще, що як не згодитесь

На теє слово, то значить, що й ви

Тут винуваті, що не силою

Вас вхопив Марусяк, як говорили,

А що ви добровільно з ним втекли.

Маруся

Так он як! Говорили, що насильно

Украв мене опришок?

Баюрак

Розумієсь!

Бо хто ж би смів подумать, що самі ви

По добрій волі кинули дітей…

Маруся

Дітей! О боже! Дітоньки мої?

Що з ними? Говори! Добий мене!

Баюрак

Та що вам маю я про них казати?

Ще й досі плачуть, згадуючи вас,

І кождого, хто до двора прийде,

Питаються: «Ти бачив нашу маму?»

Маруся

(хапається за голову)

О мати божа, порятуй мене!

Закам’яни те серце, щоб не трісло!

Баюрак

Та ще одно пан Крайник наказав

Вам дати знать: «Коли вона, – мовляв,

Не схоче нам опришка того в руки

Віддати, то значить, що винувата.

Тоді вона мені не жінка. Зловлю

З розбійниками, з ними ж і повішу».

Маруся

Нехай! Нехай!

Баюрак

«Дітей її зречусь».

Маруся

Що?

Баюрак

Се пан Крайник так сказали, пані.

Маруся

Що? Що сказав? Ти ще раз повтори!

Баюрак

«Дітей її зречуся, як щенят,

Прогоню з дому, викину, не хочу

І знать про них, так, як вона від них

Втекла».

Маруся

(важко дихає)

О боже! Сього вже занадто!

Се вже над людські сили! За один

Фальшивий крок! За хвилеву оману

Чуття! За хвилю забуття – і стілько

Страшенних розчаровань, і унижень,

І мук, і сліз, пролитих не очима,

А серцем! Що мені тепер чинить?

Баюрак

Не бійтесь, пані! Адже він заснув.

Ну, най і спить. Годинка ще – я певен,

Пан Крайник близько вже.

Маруся

(розпачливо)

О, чую, чую!

Він близько вже! А він – то смерть моя!

Мовчи, мовчи! Я знаю! Слухай, Васю!

Скажи йому – ні, що йому? Нічого

Йому не мов! А от що: поклянись

Мені, що зробиш те, о що тебе

Проситиму!

Баюрак

(вагаючись)

Або ж я знаю, пані?

Маруся

Не бійсь! Нічого я не зажадаю

Такого, що б тобі було над силу.

Клянись! Клянись!

Баюрак

Клянусь вам божим днем.

Маруся

Хрестом святим!

Баюрак

(цілує хрест)

Хрестом святим.

Маруся

Що зробиш

По совісті, без хитрості і зради

Те, що тебе тепер просити буду.

Баюрак

Хоч би життям прийшлося приплатити,

А зроблю все.

Маруся

(знімає з шиї з-під сорочки великий золотий хрест на ланцюзі і дає йому)

Отсе, отсе – чи бачиш?

Се для моїх дітей! Се бережи,

Як око в голові! Я знаю, Крайник

Без серця, він готов їх відречись,

Їх вигнать з дому. От тоді візьми

Їх ти і заведи до мого тата, –

Ти знаєш де?

Баюрак

Та знаю, чом не знати?

Маруся

Мій тато вбогий, але ти не бійся!

Сей хрест… Лиш, чуєш, Крайникові ти

О нім ні слова! Ані слова, чуєш?

Сей хрест…

Баюрак

Продати?

Маруся

Борони вас боже!

Ти розлупи його! У нім папір –

Мій тато прочитає… Пам’ятай!

Віддай його…

Баюрак

Ой пані! Бачте! Бачте!

(Скаче вбік за дерево і щезає в гущавині.)

Ява дванадцята

Маруся, Марусяк.

Марусяк

(під час останніх слів Марусі потихо одчинив двері яскині і з топірцем в руці кидається за Баюраком, та коли побачив, що Баюрак скочив у ліс, кидає за ним топірцем. Топірець відбивається об дерево і падає на сцену. Марусяк піднімає його і з заціпленими зубами стає перед Марусею, котра стоїть зовсім рівнодушно. Хвилю мовчанка)

Зміє! Я вб’ю тебе.

Маруся

Убий!

Марусяк

(б’є її обухом топірця в плечі)

На, маєш!

Маруся

(падає на землю)

Чому не в голову? Скінчи, коли

Зачав!

Марусяк

(кидає топір і, голосно ридаючи, припадає перед нею на коліна)

Марусечко! Душе моя!

Чи я здурів, чи що зо мною дієсь?

Здурів! Здурів! Та ти мене доводиш

До того! Господи! У тебе кров

Тече з плеча!

Маруся

Нічого! Не болить!

Марусяк

(підносить її)

Встань, серденько! Води! Гей, хто там є?

Маруся

Не клич нікого! Не потрібно! Що там,

Нема що й згадувати.

Марусяк

(дивиться на неї)

Жінко! Що ти

Зо мною робиш? Кам’яна душе!

Скажи, про що ти розмовляла тут

З тим парубком?

Маруся

Сього я не скажу.

Марусяк

(здивований)

Не скажеш? Як то?

Маруся

Так, що не скажу.

Марусяк

Ти з ним знайома?

Маруся

Так, знайома троха.

Марусяк

Се, може, муж твій?

Маруся

Ні.

Марусяк

Коханок?

Маруся

Ні.

Марусяк

Чи справді ні?

Маруся

Ще раз кажу, що ні.

Марусяк

А що ж ти з ним так довго розмовляла?

Маруся

Значить, було про що.

Марусяк

Я хочу знати.

Маруся

Тобі про се зовсім не треба знати.

Марусяк

Не треба?

(Хапає її за шию і помічає, що нема хреста.)

Гадино! А де мій хрест?

Маруся

Сам знаєш де.

Марусяк

О так! Йому дала!

Я бачив! Зраднице! У тім хресті

Душа моя, життя моє! У нім

Є списані всі наші криївки,

В котрих ми скрили гроші. Як же ти

Посміла хрест сей дати…

Маруся

Бо посміла.

Тобі його не треба.

Марусяк

Чом не треба?

Маруся

Тих криївок ти більше не побачиш.

Марусяк

Вовчице! Відьмо! Що се ти говориш?

Маруся

(лагідно)

Ілашу! Слухай. Сеї ночі сон

Мені такий приснився…

Марусяк

Чорт з тобою

І з твоїм сном! Скажи, яким ти правом

Мій хрест дала отсьому заволоці?

Маруся

(лагідно)

Послухай лиш! Я все скажу!

Ява тринадцята

Ті самі, Бойчук, стогнучи і підпираючись палицями, з трудом входить.

Бойчук

Ватажку!

Се що значить? Куди пішли всі наші?

Марусяк

Пішли? Хіба в колибі їх нема?

Бойчук

Нема нікого! Все своє забрали.

Я був на хвилечку здрімався. Прокидаюсь,

В колибі пусто.

Марусяк

Я нікуди їх

Не слав. Мабуть, по лісу розійшлись.

Маруся

Мабуть, що ні. Я думаю, що вже

Їх більше не побачиш.

Марусяк

Що се ти

Говориш нині?

Маруся

Якби ти хотів

Послухать хвильку!

Марусяк

Загадки якісь!

Ну, слухаю.

Маруся

Сідай ось тут!

Марусяк

Та, може,

Не час сідати? Може, треба де

За ними бігти?

Маруся

Се було б даремно.

Не доженеш уже.

Марусяк

Прокляття! Жінко!

Не муч мене! Кажи: нам грозить щось?

Маруся

Сідай ось тут! Вспокійсь!

Марусяк сідає.

І ти, Бойчуку,

Сідай. Хоч жаль тебе, та що ж, мабуть,

Судилось так тобі, що ти не втік.

Бойчук

Не втік? Куди мені втікать?

Маруся

Туди,

Куди всі прочі.

Бойчук

Та чого?

Маруся

А того,

Що за годину, за малу хвилину

Тут буде ровта.

Марусяк

(зривається)

Грім і пекло! Відьмо!

Ти зрадила мене! Запродала!

Так на ж тобі за се!

(Добуває ножа і пробиває її.)

Бойчук

(кидається, щоб його спинити, та запізно)

Ватажку! Боже!

Ти що зробив?

(Кидається до Марусі.)

Маруся

(котра від удару повалилася на землю і зомліла, тепер прокидається; ослабленим голосом)

Спасибі, любий! Так

Було і треба! Ох, та, видно, ти

Не дуже-то любив мене, не трафив

Відразу в серце.

Марусяк

(припадає до неї)

Боже! Ще жива!

(Заходиться спиняти кров, що тече з рани.)

Не трафив в серце! Справді, ні! Жива!

Марусечко! Скажи…

Маруся

Я… я невинна.

Марусяк

Невинна! Боже! А я, нелюд клятий,

Убив її! Ти, певно, се від того

Приблуди взнала?

Маруся

Так.

Марусяк

І хто ж се йде

За нами? Хто нас вислідив?

Маруся

Мій муж.

Марусяк

Твій муж? А хто ж він? Багатир який,

Що ровту міг таку велику збити?

Маруся

Він… Крайник… із… Делятина…

Марусяк

О боже!

Так ти… ти Крайникова жінка! Ти

Не є селянка?

Маруся

(кидається)

Ох, болить! Пече!

Води!

Марусяк приносить з яскині і подає їй води, вона п’є, держачись за груди, Марусяк і Бойчук піддержують її.

Так, Ільку. Слухай. Молоду

Дали мене за Крайника старого.

Брудна душа… Я рвалася думками..

Ти в крайній хаті зимував, недужий

Я часто вечорами потаємно

Перебиралася за молодицю

І йшла на передмістя прясти. Там

Тебе побачила. Ти тямиш сам,

Що ти мені балакав, що ти легінь,

Багацький син з Угорщини, що любиш,

Готов зо мною на Молдаву… Я

І піддалась, рішилась… Ох, пече!

І опинилась тут!

Марусяк

Так от хто ти!

Маруся

Дітей жаль… Двоє ангелят… Ох, серце!..

Ні, не побачу вже!.. Для них твій хрест…

О мати божа! Радуйся… Маріє!..

(Умирає.)

Ява чотирнадцята

Ті самі, Крайник, пушкарі, селяни.

При остатніх словах Марусі чути з усіх боків голоси рогів, хрускання гілляк і тупіт кроків. Крайник, пушкарі і селяни впадають зо всіх боків і кидаються на розбійників.

Крайник

(до розбійників)

Піддайтеся! В’яжіть їх!

Пушкарі в’яжуть Бойчука. Марусяк клячить над трупом Марусі. Пушкарі, побачивши трупа, цофаються і обступають Марусяка довкола.

Га, се що?

(Підходить ближче і пізнає труп.)

Умерла? Вбита? Хто се вбив її?

Марусяк

(клячучи, підводить голову)

Я, пане.

Крайник

Псе! За се три дні й три ночі

Завдам тобі я найстрашніші муки,

Заким, як пса, повісити велю.

Марусяк

Та поки се ще буде, я тобі

Стрілу затроєну запущу в серце,

Котра його до смерті гризти буде.

Знай, що з любві вона пішла за мною

І вмерла добровільно, щоб тебе

Не бачити на очі.

Крайник

Хлопці, ну ж!

В’яжіть його!

Марусяк

(встає)

Помалу! Поки ще

Сей ніж в моїх руках, не наближайтесь.

Ти, пане Крайнику, гамуйся троха!

І замість мук видумувать для мене,

Придумай краще, як його збрехати,

Щоб вийшло так, що жіночку твою

Розбійники спіймали, завели

В ліси і вбили, бо вона не хтіла

Тебе їм в руки видати. Бреши,

Що, бідна, так тебе любила вірно,

Що згинути воліла в лютих муках,

Ніж зрадити тебе! Се буде гарно,

І, може, навіть дехто і повірить.

Крайник

(люто)

Поганче! Розбишако! Нуте, хлопці!

Чого ви стали? Нам конечне треба

Його дістать живого в руки!

Марусяк

Звільна!

Ще я тут пан, і ось вам мій одвіт!

(Пробивається ножем і падає при трупі Марусі.)

Крайник

(копає його в голову)

Щоб ти сказивсь! Пропало сто дукатів!

Повісьте сього збуя тут при них,

А я перешукаю їх криївку!

(Відходить до яскині. Пушкарі закидають Бойчукові шнур на шию.)

Заслона спадає.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, т. 3, кн. 3, с. 352 – 368, з датою: «Скінчено 12 февраля 1895 р.»; того ж року випущено у Львові окремою книжкою, текст якої ідентичний з текстом першодруку.

Основою сюжету драми стала народна пісня «Павло Марусяк і попадя», опублікована (в двох варіантах) у збірнику Я. Головацького. «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», ч. 1. М., 1878, с. 155 – 158, і пізніше передрукована В. Гнатюком у збірнику «Народні оповідання про опришків» з приміткою: «На основі сеї пісні написав д-р Ів. Франко одноактну драму п[ід] н[азвою] «Кам’яна душа», друковану в «Житі і слові» («Етнографічний збірник», т. XXVI, 1910, с 166). Подаємо текст першого варіанта цієї пісні за публікацією В. Гнатюка:

Ой на горі, горі, горят ми огні,

Попадя Маруся терен ізбирає,

Терен ізбирає, в огник прикладає,

В огник прикладає, жалібненько плаче.

А Павло Марусяк все ся ї питає:

– Попаде Марусе, камінная душе!

Чого сумна ходиш, чого вірне плачеш?

Чого вірне плачеш, чого не співаєш?

– Ой як же мені сумненькій не бути,

Не навчила я ся корчима ходити.

З звора воду пити, з торби хлібом жити,

З торби хлібом жити, на камені спати.

– Попаде Марусе, камінная душе,

Покинь сумувати та йди вечеряти!

– Ой як же мені та не сумувати?

Покинула ж бо я попа молодого,

Попа молодого та ще недужого,

Дитинку маленьку та й розповитеньку,

Коровки дійнії та й слуги вірнії.

Попонько читає, мене споминає,

Дитину купають, мене споминають,

Коровки ревуть, волосінько мечуть.

Дитинонька плаче, серденько вриває,

Мені, молоденькій, все жалю додає!

– Попаде Марусе, камінная душе!

Не слухати ж було шептання моєго,

Не лишати ж було попонька своєго!

Моє шептаннєчко долів річков плине,

Твоя неславонька навіки не згине.

Попаде Марусе, камінная душе!

Я ж ти не бороню, йди ж тепер додому!

– Ой не піду, не піду, бо мій піп лихенький,

Бо мій піп лихенький, на мене гнівненький:

Одно личко вдарить, друге ся запарить.

Мене, молодую, здоровля позбавить.

В понеділок рано Марусяка ймлено,

А в вівторок рано по ката послано.

А в середу рано ката привезено,

А в четвер рано Марусяка згублено.

І звононьки звоня, і бубноньки бубня,

А Павла Марусяка у Ланчині губя.

Ой най же го губят, та най же го вісят,

Чей мене молоду біг з попом потішит!

І. Франкові була відома й інша пісня аналогічного змісту, два варіанти якої («Де чумаченьки стояли, попаденьку підмовляли» і «Попитай Івана, чого попадя ридає») опубліковані в «Трудах этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край», (т. V, 1874, с. 665 – 666).

Драма «Кам’яна душа» 1895 р. виставлялась на сцені театру «Руської бесіди» (див.: «Зоря», 1895, № 23, с. 460).

Подається за виданням: Іван Франко. Кам’яна душа. Львів, 1895.

Доброграєва Олена Олексіївна (1864 – 1888) – знайома І. Франка, слухачка Вищих жіночих курсів у Києві, згодом народна вчителька. Брала участь у російському революційному русі, перебувала під наглядом поліції. Підтримувала зв’язок з прогресивними громадськими та літературними колами Галичини.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 316 – 345.

Стежки

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4200

Модифіковано : 3.07.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.