Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етнографія і фольклористика / 1897 р. / [Рец.] Mélusine

[Рец.] Mélusine

Іван Франко

recueil de mythologie, litterature populaire traditions et usages, fondé par H. Gaidoz et E. Rolland, 1877 – 1887, dirigé par H. Gaidoz. T. 8, № 1 – 8.

Отся найстарша французька фольклористична часопись, заснована і досі видавана одним із найстарших фольклористів, Анрі Gaidoz’oм, містить у перших 8 номерах восьмого тому (за 1896 – 1897 р.) досить цікавого матеріалу, між іншим також і з українсько-руського народовідання. Ми наведемо тут важніші праці:

F. Perdrizet, Les Esprit et les Demons d’après Ronsard. Між поетами-гуманістами у Франції Ронсар займає перше місце. В його поезії, так само як і в поезії інших гуманістів, повно ремінісценцій з греко-римської міфології. Та є у нього один твір, «Гімн про демонів», оснований почасти на греко-латинській церковній традиції (діалог візантійця Пселла «Пερι ενεργείαζ δαιμόνωγ», звісний Ронсарові в латинськім перекладі з 1497 р., твори св. Августина, Апулея і інших), а почасти на людових віруваннях, головно північних народів, узятих з книги Olaus Magnus, Historia de partibus septentrionalibus. Автор наводить Ронсарові вірші і подає до них декуди паралелі з інших французьких поетів та писателів. Для нас цікавий буде головно уступ про хованців у Норвегії та у монголів (стор. 3).

Eug. Rolland, Le mauvais riche. Подано 10 текстів французьких людових пісень з різних закутків Франції на тему: Бог в виді жебрака приходить до пана, сей не хоче йому дати навіть обглодків, що дає псам, та пані дає йому їсти і веде його до кімнатки, щоби переночував. В кімнаті робиться ясність, усе в ній переміняється на золото, жебрак виявляє пані, що він Бог.

До сеї самої теми належить праця Жоржа Донсіе в № 4. З 16 варіантів, записаних у Франції, автор зводить критичний текст сеї пісні і порівнює її з євангельською притчею про багача і Лазаря на те тільки, щоби показати, що пісня є «infiniment loin» (несказано далеко) від притчі. Здобуток, як бачимо, не особливо важний. Далеко ліпше було порівняти сю пісню з вельми розповсюдженими, також і у Франції, народними легендами про скупого, що відправив Бога, і щедрого, що його прийняв (гл[яди] Luzel, Légendes chretiennes de la Basse Bretagne, I, 6 – 14; сербська пісня про багатого Гавана, Караджич, Пjесме, І, 127 – 132; Бессонов, Калики перехожие, І, 692 – 697, наша легенда про діда, звіршована кимсь у новішім часі (Данкевичем?) і в тій формі надрукована як лірницька пісня у Кольберга (Pokucie, II, 286 – 287)).

І. Tuchmann, La fascination. Є тут (у всіх номерах) тільки частина (4 розділ) просторої і вельми основної праці про «уроки» (пристріт). В сьому розділі автор подає вірування, зібрані з величезної старої і нової літератури, про ліки від уроків. Стаття вельми цінна задля нагромадженого в ній матеріалу, та при всій своїй начитаності автор, очевидно, держиться принципу: slavica non leguntur. Із величезного слов’янського фольклору він подає хіба те, що прохопилося до французьких та англійських писателів.

W. Bugiel, Ne frapper qu’un seul coup. Наш земляк В. Бугель подає причинок до збірки матеріалів про вірування, що чарівницю можна вбити, тільки вдаривши її один-однісінький раз. Причинок вийнятий зі статті В. Бондаренка «Кирсановский уезд», надрукованої в Этнограф[ическом] обозр[ении], 1890, № 3, стор. 88.

Е. Lefebure, Le lièvre dans la mythologie II. Le lièvre dans la lune. Перша стаття про зайця в міфології, надрукована в «Mélusine», III, 265 – 269, була написана англійським ученим Андрю Лангом. Д[обродій] Лефебюр займається в отсій статті єгипетською міфологією.

H. G[aidoz], Saint Eloi. III. Реферат про де-Нюссакову студію про сього святого, вельми популярного у Франції. IV, V збірка матеріалів про сього святого з Бельгії і інших країв.

М-lle E. de Schoultz-Adaievsky, Airs de danse du Morbihan. Є тут тільки докінчення сеї студії, вельми цінної для студіювання людових танців.

Р. Fesquet, La Porcheronne. Прекрасна пісня, записана в Севеннах, темою (по від’їзді сина на війну зла свекруха посилає невістку пасти свиней: по 7 літах син вертає і не пізнає в свинарці своєї жінки) потрохи схожа з деякими варіантами нашої пісні про Королевича-Йвасюненька. Див. Драгоманов, Отголоски рыцарского эпоса в р[усской] нар[одной] поэзии (Зап[иски] Юго-зап[адного] отд[еления] И[мператорского] р[оссийского] геогр[афического] общ[ества], I).

Н. Gaidoz, Les pieds ou les genoux a rebours. Подано декілька причинків з грецької міфології (Еріннії) і з людових вірувань про злих духів або грішників, що в них ноги або коліна обернені взад, пор., н[а]пр[икла]д, Біргерову баладу «Der wilde Jäger».

S. В. Le Plongeur. Се вже 16-ий причинок до теми про нурка, тему Шіллерової балади «Der Taucher».

S.Berger, Le serpent d’airain et le livre des secrets d’Enoch. Автор говорить про українсько-руську книгу Еноха, уперве опубліковану Поповим і передруковану в моїх «Пам’ятках», І, 39 – 64. Сей твір в 1896 р. був перекладений проф. Морфілем на англійську мову. Добродій Берже займається в своїй розвідці міфічними звірами, що названі в тій книзі «Финизи и Халкидри», ототожнюючи перших з феніксами, а других з мідяними гадюками (грецьке χαλχϋδρα від χάλχοζ і ϋδρα), хоча допускає й можність читати сю назву як «халкадри», а в такім разі виводити її від середньовікової назви крокодила: cocatrix, і наводить деякі свідоцтва з єгипетської міфології на виправдання тої ролі, яку надано сьому звірові в нашім апокрифі.

Е. Lefebure. Les origines du Fetichisme. Стаття досить курйозна, ототожнює початок фетишизму з новочасними об’явами медіумізму та спіритизму.

S. Berger, Le pretendu meurtre rituel de Pâque juive. Автор зводить і розбирає найстарші середньовікові оповідання про ритуальні вбийства жидів і доходить до того висновку, що в тих випадках первісно обвинувачувано жидів у звичайнім убийстві, а тільки пізніше народна фантазія до сих обвинувачень додала ритуальну закраску, підпущену живою в середніх віках вірою в чудесну силу людської крови.

Н. G. Un vieux rite medical. В 1892 р. опублікував A. Gaidoz невеличку книжечку, де звів докупи чимало матеріалу про людовий звичай – лічити хворого, протискаючи його крізь вузьку щілину. До зібраних там матеріалів подають в № 8 нові матеріали слов’янські фольклористи: Харузін із Москви і Карлович із Варшави.

В рецензійнім відділі сих номерів обговорено, між іншими, Джекобсову працю про Варлаама і Йоасафа (рецензент Варт виступає проти Джекобсової охоти до конструювання бодай титулів затрачених первовзорів. «Він хотів бачити занадто далеко і бачив баламутно»), працю Вайганда про аромунів (македонських румунів, або цінцарів) і збірку болгарських легенд, перекладених Лідією Шишмановою (дочкою пок[ійного] Драгоманова); її збірка вийшла вже по смерті Драгоманова в колекції оповідань і пісень народних, видаваній паризьким книгарем Леру (Collection des contes et chansons populaires, t. XXI. Légendes religieuses Bulgares).

Рецензент ставить сю збірку обік знаменитої двотомової збірки долішньо-британських легенд пок[ійного] Люзеля та жалкує, що в передмові не подано нічого про оповідачів, від кого списано ті оповідання, та що в перекладі вводжено декуди класичні назви (н[а]пр[иклад], Парки) замість людових болгарських, котрі треба було подати в оригіналі і пояснити. В самих оповіданнях рецензент (Gaidoz) бачить цінний причинок не тільки до історії християнських легенд, але також до народної болгарської психології.


Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1897. – Т. 20. – Кн. 6. – С. 37 – 40, за підп.: І. Ф.

Подається за першодруком.

«Mélusine» – французький фольклористичний журнал (виходив з 1877 р.). Одне число цього журналу зберігається в особистій бібліотеці І. Франка.

Гедо (Gaidoz) Анрі (1842 – 1932) – французький вчений-кельтолог, редактор журналу «Mélusine». Автор праць «Нариси релігії галлів» (Париж, 1879, 1881), «Нариси галльської міфології» (Париж, 1886).

Ронсар П’єр де (1524 – 1585) – французьким поет, один з керівників «Плеяди». Залишив багату поетичну спадщину (вірші про кохання, на філософські, патріотичні теми тощо). Автор трактату «Короткий виклад поетичного мистецтва» (1565), що відіграв значну роль у формуванні французького класицизму.

Пселл Михайло (світське ім’я – Костянтин; 1018 – бл. 1076) – візантійський письменник. За Михаїла V був чиновником імператорської канцелярії. Написав панегірик Костянтинові Мономаху (1043 р.) і став близькою особою до імператора. Довгий час був викладачем у Константинопольській школі. Писав мемуари, трактати з філософії, граматики, права, історії.

Св. Августин – йдеться про Августина Блаженного Аврелія (354 – 430) – християнського теолога, представника західної патристики.

Апулей – очевидно, йдеться про Апулея Люція (бл. 125 – 180) – римського письменника, автора роману «Метаморфози, або Золотий осел», одну з новел якого («Амур і Психе») переклав І. Франко.

…з євангельською притчею про багача і Лазаря… – Йдеться про євангельську притчу «Про багатого й Лазаря» (Євангеліє від Св. Луки, 16:19).

Караджич Вук Стефанович (1785 (?) – 1864) – сербський письменник, філолог, фольклорист, етнограф, основоположник сербської літературної мови, уклав збірку сербських народних пісень «Мала простонародна славено-серпска песнарица» (Відень, 1814, 1815).

Данкевич Лука Якович (1791 – 1866) – галицький письменник, священик у Коломиї. Друкував байки й вірші під псевдонімом Лука з Рахова. У 1912 р. Франко підготував до видання збірник творів Л. Данкевича, однак його не було видано. Матеріали збірника зберігаються: ІЛШ. – Ф. 3. – № 1888, 1889, 3271 – 3272.

Кольберґ (Кольберг) Оскар (1814 – 1890) – польський етнограф, фольклорист і композитор. Автор праць «Pokucie, obraz etnograficzny Oskara Kolberga» (т. 1 – 4, 1883 – 1899), «Lud» (т. 1 – 25, 1857 – 1890) та ін.

Бугель Володимир – польський літературознавець і фольклорист, представник антропологічної школи.

«Этнографическое обозрение» – російський науковий журнал. Виходив у Москві в 1889 – 1916 рр. Нещодавно відновлений.

Ланг Андрю (Ендрю) (1844 – 1912) – англійський письменник, фольклорист, голова Лондонського товариства фольклористів, представник антропологічної школи.

Книга Еноха – збірка апокрифічних творів, приписувана біблійному патріархові Еноху.

Морфіл Вільям-Річард (1834 – 1909) – англійський славіст; читав лекції з російської та інших слов’янських мов в Оксфордському університеті. Автор праць «Росія» (1890), «Історія націй», «Польща».

Харузін Олексій Миколайович (1865 – 1900) – російський етнограф, історик і археолог.

Карлович Ян (1836 – 1903) – польський філолог, етнограф, історик, у 1888 – 1899 рр. редактор етнографічно-філологічного журналу «Wisła», з яким співпрацював І. Франко.

Шишманова Лідія Михайлівна (дівоче прізвище – Драгоманова) (1866 – 1937) – старша дочка М. Драгоманова, дружина професора Софійського університету Івана Шишманова (1862 – 1928).

Алла Швець

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 55 – 59.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 190

Модифіковано : 8.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.