Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / До історії нашого відродження

До історії нашого відродження

Іван Франко

Недавно лучилось мені бути в селі Вовчім, Турчанського повіту, і зайти в розмову з тамошнім парохом о. Онуфрієм Ганкевичем, висвяченим ще 1834 року. О[тець] Ганкевич знав особисто Маркіяна Шашкевича, хоч не брав уділу в тім руху, який зосереджувавсь круг нього. Живішу участь приймав він в семінарських представленнях театральних, котрих за його пам’яті було два (мабуть, 1833 або 1834 року). Директор польського театру Камінський на ті представлення випозичив питомцям своїх декорацій і костюмів і сам був при них присутнім. Співи хорові і сольові дуже йому сподобались, і він почав був навіть вербувати співаків-семінаристів до свого театру, обіцюючи їм добру плату. Співом управляв Григорій Шашкевич, котрий і сам мав прекрасний тенор. В грі на сцені відзначувалися надто Ковальський, Ріпецький, Слоневський. Представлення відбувалися по-польськи. Грано якусь штуку про Петра Великого.

В семінарії в ту пору було чимало правдивих талантів артистичних, що всі опісля марно попропадали. І так вище названий Слоневський, актор і співак, був також не посліднім рисівником. Не вміючи добре [теології] моральної, котру давав Венедикт Левицький, він раз перед надходячим екзаменом замкнувся в хорі і відтам тайком списав портрет прелегуючого внизу Левицького. Портрет сей опісля відлітографовано і перед самим екзаменом, в день іменин Левицького, питомці занесли його з гратуляцією Левицькому. Побачивши свій портрет, Левицький дуже здивувався. «Малював мене один з ліпших малярів європейських, а не вдав так як, отсе. Хто се зробив?» Йому вказано Слоневського, – і нічого й казати, що Левицький не мав серця «спалити» при екзамені такого спосібного чоловіка.

Не так щасливий був другий артист-рисівник Вендзилович. Директор бібліотеки Оссолінських Костянтин Слотвінський, дізнавшися о його спосібності, завізвав його до рисования «для потреб закладу» різних патріотично-польських рисунків: королів, генералів, битв повстанських і т. п.; ті рисунки опісля літографовано в таємній друкарні закладу і тисячами розкидувано по краю. В р. 1833 власті вислідили сю таємну друкарню: Слотвінського і многих учасників сеї роботи арештовано, заклад Оссолінських замкнено. Між арештованими був, мабуть, і Вендзилович; коли показалося, що він був несвідомим учасником протизаконної роботи, його відпущено, але все-таки за кару виключено його зі всіх шкіл австрійського цісарства. Прийшлось бідному артистові-самоучкові стратити кілька літ, поки йому врешті дозволено скінчити семінарію. Здається, що в тім часі дав йому захист в Перемишлі єпископ Снігурський, що цінив його артистичні спосібності і дав йому відновити малюнки в єпископській каплиці в Перемишлі. Від нього також (і з того часу) походять рисунки в нових Требниках. Вкінці за протекцією Снігурського йому дозволено висвятитись і вислано його на сотрудництво до Вовчого. Але тут він не міг довго видержати, покинув сотрудництво і пішов до Дрогобича, де в латинськім костелі малював великий олтар і заробив кількасот зр. Тільки пізніше дістав він в горах Турчанського повіту якусь скромну парохію, де й прожив у глуші та занедбанні свій вік. Умер перед кількома роками.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1886, № 15 – 16, с. 271 – 272.

Подається за першодруком.

Вовчесело, нині Турківського району Львівської обл.

Шашкевич Григорій (1809 – 1888) – український громадсько-політичний діяч.

Ковальський Василь (1826 – 1911) – український письменник московофільського напряму, автор шкільних читанок.

Слоневський Кирило (1811 – 1838) – український громадсько-політичний діяч. Був учасником польської таємної демократичної організації «Союз друзів народу», яка існувала у Львові в 1833 – 1835 рр.

Левицький Венедикт – реакційний церковний діяч, у 1835 – 1848 рр. цензор українських книг, переслідував прогресивних письменників.

Вендзилович Іван (бл. 1810 – 1885) – український художник. Намалював для підготовлюваного М. Шашкевичем альманаху «Зоря» портрет Б. Хмельницького, ілюстрував нелегальні видання закладу Оссолінських, за що був заарештований і виключений із духовної семінарії. Згодом займався реставраційними роботами в єпископському палаці в Перемишлі, розписував костьол у Дрогобичі, ілюстрував деякі видання перемишльської друкарні.

Слотвінський Константин (1793 – 1846) – польський громадсько-політичний діяч, історик, у 1831 – 1834 рр. директор закладу Оссолінських у Львові, за надрукування антиурядових видань, зокрема «Книг польського народу і польського пілігримства» А. Міцкевича, був ув’язнений австрійськими властями. Загинув під час повстання 1846 р.

Снігурський Іван (1784 – 1847) – український уніатський церковний діяч, у 1818 – 1847 рр. єпископ у Перемишлі.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 452 – 453.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1228

Модифіковано : 12.12.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.