Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Коли вмер Ісус Христос?

Коли вмер Ісус Христос?

Іван Франко

Сими днями вийшов новий випуск часописі «Zeitschrift für die neutestamentlische Wissenschaft und die Kunde des Urchristenthums», видаваної Е. Прайшеном у Дармштадті. Сей випуск розпочинає п’ятий річник тої цінної часописі, що подала досі ряд дуже цікавих праць з-під пера найперших спеціалістів на полі дослідів новозавітного письменства та історії перших віків християнства. На вступі сього випуску знаходимо цікаву статтю видавця «Todesjahr und Todestag Jesu», з якої основою й аргументацією хочемо познайомити читачів.

Головне джерело для біографії Ісуса Христа – чотири Євангелія – не подає року його смерті; з Євангелій знаємо лише те напевно, що се сталося за урядовання Понтія Пилата, який урядував у Палестині 10 літ. Вказівки на первосвящеників Анну і Каяфу также не ведуть нас до цілі, бо докладних реєстрів первосвящеників не маємо. Історичні комбінації доводили різних екзегетів до найрізніших висновків, так що в десятилітнім урядуванні Пілатовім майже кожний рік уважав хтось роком смерті Ісуса.

Г. Ахеліс пробував дійти до певнішого висновку при помочі астрономічних обчислень і дійшов до двох можливих дат: п’ятниця, 7 квітня року 30 нашої ери (783 від заснування Риму) і п’ятниця, 3 квітня р. 33 н. е. (786 від з. Р.). Ахеліс прихиляється до першої з тих дат, але не дає доказів, чому б і друга мала бути невірною. Прайшен також стоїть за першою з тих дат, мотивуючи її одиноку правдоподібність ось як:

«Кожду дату можна справдити двома способами: 1) коли про сю дату знайдемо десь якусь традицію або 2) коли поданий факт має в собі якісь елементи, що уможливлюють хронологічне обчислення. Найстарша традиція про Христову смерть у Євангеліях не має певної дати, значить, треба пробувати винайти сю дату при помочі другої методи.

Всі чотири Євангелія згоджуються в тім, що Ісус умер у п’ятницю; всі подають також, що ся п’ятниця стояла в тіснім зв’язку з жидівською Пасхою. Але тут зараз починається трудність. Три перші Євангелія (Марко, Матвій і Лука, т[ак] зв[ані] синоптики) оповідають, що Ісус їв іще пасху зі своїми учениками (Мар., XIV, 12; Мт., XXVI, 17; Лу., XX, 7). А по жидівським приписам ся пасхальна вечеря припадає на 15 нізана, що, так як і кожний жидівський день, розпочинається ввечір і кінчиться ввечір.

Коли се так, то Ісуса розп’ято вранці 15 нізана, а вечером перед тим він їв пасхальну вечерю. Сьому перечить четверте (Іванове) Євангеліє, яке тайну вечерю виразно кладе на день перед Пасхою (Προ δε τής έορτής τοΰ πάσχα, XIII, 1), знач[ить], твердить, що Ісус був розп’ятий 14 нізана рано, а похований по полудні, додаючи, що жиди, власне, наставали на швидке поховання, бо вечером заходила Пасха (XIX, 31 і д[алі]). Значить, маємо вже дві дати: п’ятниця, 15 нізана, і п’ятниця, 14 нізана».

Той день, 15 нізана, був у жидів підставовим днем у календарі: він мусив бути днем повні місяця, від нього починався новий рік, зараз на другий день по нім (16 нізана) приношено в жертву до храму перваки польових плодів. Берлінський астрономічний уряд обрахунковий обчислив, що 15 нізан повня місяця припадала на п’ятницю в тих часах два рази, а власне 7 квітня р. 30 (початок після єрусалимського часу о 10 – 11 годині вечора в четвер д[ня] 6 цвітня) і д[ня] 3 квітня 33 р. (початок о 5 – 6 год. вечора в п’ятницю).

Сі обі дати означали би початок Пасхи; перша згоджується з оповіданням синоптиків: у четвер д[ня] 6 цвітня 30 вечером їв Ісус із своїми учениками агнця пасхального, а в п’ятницю 7 цвітня, в сам день Пасхи був розп’ятий, а вечером того самого дня похований.

Друга дата згоджується з Івановим оповіданням: у четвер їв Ісус вечерю, а в п’ятницю д[ня] 3 цвітня 33 р. був розп’ятий; вечером того дня починалася Пасха; Ісус у тім часі лежав уже в гробі. Обі дати випливають із відповідних джерел зовсім ясно, але ми не маємо можности рішити, котра з них правдива.

Прайшен віднаходить два досі не завважені свідоцтва, що перехиляють вагу на користь дати синоптиків та рівночасно оправдують твердження Івана, що день Ісусової смерті не був першим днем Пасхи, а власне днем перед Пасхою, і що Ісус перед своєю смертю не їв агнця пасхального. Перше з тих свідоцтв – се слова єв[ангелиста] Марка, XIV, і, що два дні перед Пасхою вже первосвященики ухвалили арештувати й убити Ісуса і що того ж дня Юда обіцявся доставити їм його в руки (XIV, 10).

Та тут зараз оповідання перескакує два дні і XIV, 12, у перший день опрісноків, коли різано агнця пасхального, ученики йдуть до Єрусалиму й собі ж приготовляти пасху для Ісуса. Се, по думці Прайшена, мало правдоподібне і попросту перечить словам того ж евангелиста (XIV, 2), по яким первосвященики виразно застерігаються, щоб не арештувати його в день празника, щоб серед народу не повстав розрух. В зв’язку з сим виходило би, що Ісус був арештований вечером 13 нізана, розп’ятий 14 нізана, – значить, дальше оповідання єв[ангелиста] Марка про приготовання й поживання пасхального агнця не може бути первісною традицією. Правдоподібність сього викладу збільшується тим, що ся хронологія згоджується з єв[ангелієм] Івановим.

Таку саму хронологію має, очевидно, на думці й ап[остол] Павло, коли в першім листі до корінфян, XV, 7 і д[алі], пише:

«Виметіть старий квас, щоб ви були новим тістом, так як і єсте вже незаквашені. Бо й наша пасха була пожертвувана, Христос; тим-то не хочемо святкувати в старім квашенім тісті» і т. д.

Се докладний опис жидівського приготування до святкування Пасхи. В день приготування, д[ня] 14 нізана, повинні жиди поперед усього вимести старий квас: усе кисле в домі збирано і палено, до пополудня не сміло бути в домі нічого квасного. Рівночасно печено опрісноки. По полудні (між пів до першої і пів до другої) приношено насамперед вечірню жертву, а потім у храмі різано пасхального баранчика.

Кожний ніс свого баранчика до храму, де його оглядали, а потім різали; тут же його обдирали, виймали нутро, і кожний забирав свойого додому. З заходом сонця, тобто з настанням 15 нізана, всі ті приготовання мусили бути покінчені, бо тоді починався празник, і той день, який-будь він був, уважався рівним суботі.

Як бачимо, Павло описує тут докладно порання того приготовного дня: 1) вимітання всякого квасу (перед полуднем), 2) різання пасхального агнця (по полудні) і 3) розпочинання празника. А що смерть Ісусова в цілій Павловій теології мала величезне, основне значення, то мусимо прийняти, що він дуже добре знав її дату, знав, що Христос умер не в перший день Пасхи, отже, не 15 нізана, а день перед Пасхою, отже, 14 нізана.

В тім зв’язку пояснюється й інше місце того самого Павлового листа (XV, 20), де апостол каже, що Христос воскрес із мертвих «як первенець усопших». По жидівським обрядам 15 нізана вечером, отже, коли вже настав 16 нізан, зжинано на полі сніп-первак, який і приношено другого дня (16 нізана) до храму. Коли Павло порівнює Христа з тим снопом-перваком, то се значить, що він воскрес 16 нізана.

Нарешті, за сею датою Ісусової смерті промовляють і річеві мотиви. Се ж майже незрозуміле, щоб священики назначали засідання синедріону на сам момент, коли заходив найбільший празник; так само незрозуміло, щоб вони дозволили доконувати кари смерті рано в празник Пасхи. Навпаки, коли правда те, що каже Марко (XIV, 2), що вони боялися розрухів задля арештування Ісуса, вся правдоподібність промовляє за тим, що для його арештування й засудження покористувалися днем приготовання, коли кожний жид був зайнятий у себе дома, а не днем празника, коли юрби народу висипали без діла на місто.


Примітки

Уперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1904. – Т. 26. – Кн. 4. – С. 20 – 23 (рубрика «Наукові листки»), за підп.: І. Ф.

Подається за першодруком.

«Zeitschrift für die neutestamentlische Wissenschaft und die Kunde des Urchristenthums» – німецький науковий журнал, виходив спершу в Гессені, згодом у Дармштадті впродовж 1900 – 1911 рр.

Прайшен (Прейшен) Ервін (1867 – 1920) – німецький теолог, видавець, зокрема, наукового журналу «Zeitschrift für die neutestamentlische Wissenschaft und die Kunde des Urchristenthums» (Дармштадт), в якому друкувався й І. Франко.

Ахеліс Ганс (1865 – 1937) – німецький теолог, професор Лейпцизького університету. Автор праць «Найстаріші джерела східного церковного права» (т. 1 – 2), «Християнство в перших трьох століттях» (1912).

Нізан (нісан) – сьомий місяць світського і перший місяць церковного року євреїв. Відповідає нашим березню і квітню.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 445 – 449.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 116

Модифіковано : 2.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.