Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Мозес Мендельзон – реформатор жидівський

Мозес Мендельзон – реформатор жидівський

Іван Франко

Було се в р. 1769, коли в німецькій, тоді іно що під проводом Лессінга розцвітаючій, літературі зав’язалась цікава і в наслідках своїх для цілого жидівського племени дуже важна суперечка. Два роки перед тим видав був учений жид, в той час один з чільних німецьких писателів і найближчий друг Лессінга, Мозес Мендельзон, свою книжку п[ід] заголовком «Phädon oder die Unsterblichkeit der Seele, in drei Gesprächen», котра в слідуючих трьох роках мала ще три видання і славу автора рознесла широко по всій Німеччині.

Була се пора завзятих спорів теологічних в Німеччині. Боротьба між протестантами і католиками скомплікувалась ще могучим впливом англійських раціоналістів, званих тоді «деїстами». Чільний їх представитель в Німеччині, Реймарус, видав вже 1754 р. «Die vornehmster Wahrheiten der natürlichen Religion», за чим в пару літ слідувала «Vertheidigung des Deismus oder eine Apologie der Vernunft gegen ihre Verschreiung auf den Kanzeln».

Але головне діло своє, критичний розбір традицій Письма Св[ятого], Реймарус не осмілився публікувати за свого життя, але передав його Вольфенбюттельській бібліотеці, котрої кустосом 1770 р. іменований був найбільший критичний геній Німеччини того часу – Лессінг. Лессінг видав в р. 1776 і [17]77 кілька частин Реймарусової рукописі п[ід] з[аголовком] «Fragmente eines Ungenannten»; ті уривки в цілій Німеччині наробили величезного гомону, втягли й Лессінга в вир теологічних спорів і остаточно скристалізувались в геніальнім його творі – «Натані Мудрім».

Та поки ще до того, в згаданім 1769 р. вийшла в Цюріху невелика книжечка п[ід] з[аголовком] «Розбір доказів правдивості християнства», переклад з французького аббе Бонне, зладжений прославившимся пізніше своєю «Фізіогномікою» Лафатером. Книжечка була присвячена Мендельзонові з торжественним завізванням, «щоб він або опрокинув її виводи, коли основні докази, підпираючі християнство, покажуться йому хибними, або, коли ті докази покажуться йому повноважними, зробив те, що велить йому зробити розум, любов правди і чесність, що був би зробив Сократ, коли б був прочитав сю книжку і докази її узнав за неопровержимі», т. є. щоб покинув релігію жидівську і перейшов на християнство, боронене Боннетом.

Мендельзон відповів на той неделікатний і свободу совісті ображаючий зазив «відвертим письмом до диякона Лафатера», з д[ня] 12 грудня 1769 р., в котрім торжественно запевнив, що та сама чесність і любов правди, котра одушевляє Лафатера й Боннета для християнства, держить і його при релігії його батьків. З великим тактом не вдаєсь Мендельзон в розбір Боннетових доказів, твердячи, що кождий прихильник певної релігії до розбору основ другої релігії вносить велику суму власних пересудів, вихованням набутих симпатій і антипатій, не може затим грати роль чисто логічного трибуналу, супроти котрого докази і Боннета, і Мендельзона могли б показатись далеко не вистарчаючими.

Помимо, що Лафатер сам узнав нетактовність свого визову і публічно (1770 р.) перепросив Мендельзона, піднявся однако ж на сього посліднього такий завзятий крик зі сторони різних (навіть жидівських) ортодоксів, що хоровитий і вразливий писатель занедужав і на довгі часи покинув писательство німецьке. Визов Лафатера і послідувавша за ним буря, що мали відірвати його від жидівства, зробили якраз противне: він почав писати для жидів, і то або по-гебрейськи, або по-німецьки жидівськими буквами.

Двояка ціль руководила ним при тій роботі. В літературнім згляді був він противником мішання старожидівської мови з німецькою, противником т[ак] зв[аного] жидівсько-німецького жаргону. Він бажав навчити масу жидівську чистої німецької мови і зладив в тій цілі переклад Мойсеєвого П’ятикнижжя, котре напечатав жидівськими буквами 1780 р., і переклад псалмів, виданий так само 1783 р. Він бажав, щоб ті переклади введені були до шкільної науки і прищеплювали серед жидівської молодіжі знання чистого німецького язика. Правда, наразі таке нововведення спіткало завзятий опір жидівських ортодоксів, а рабини кинули були навіть клятву на всіх жидів, котрі поважуться читати Мендельзонові переклади Письма Святого. Але думка Мендельзона була здорова і світла, то й не погибла від рабинської клятви; і коли нині по всіх жидівських школах не тільки Німеччини, але й Австрії і Росії обіч гебрейського тексту св[ятих] книг читаєсь і Мендельзонів переклад, коли німецькі жиди поробились правдивими німцями, а польські та руські жиди в великій мірі згерманізувались, то єсть се поперед всього його заслуга.

Правда, ми і навіть жиди, живучі в нашім краю, можемо в його заслузі бачити для себе шкоду отілько, окілько рух, викликаний Мендельзоном серед жидівства, захватив і наших жидів і, не находячи у нас ніякого протиділання в напрямі до нашого грунту, відчужив ту масу жидівську ще дужче від нашого народу. Але то вже не вина Мендельзона, а вина наших обставин, котрі не позволили у нас розвитись паралельному асимілюючому рухові.

Друга ціль тої реформаторської діяльності Мендельзона, тісно зв’язана з першою, була подвигнути масу жидівську й соціально вибороти їй рівноправне становище в людській суспільності, розсіяти тьму пересудів, нагромаджених століттями в умах християн. До тої цілі мала служити, з одного боку, освіта жидів, котра б вела їх назустріч такій рівноправності і робила б їх її гідними, прокладала б стежки народній асиміляції, а з другого боку – впливання й на християн в дусі вирозуміння, примирення і толеранції.

Вже 1761 р. видав був Мендельзон, хоч під чужою ще назвою, початки логіки по-гебрейськи. 1782 р. видав він в німецькім перекладі апологетичну книжку рабина Манассе бен Ізраель п[ід] з[аголовком] «Rettung der Juden» з своєю передмовою. Зараз же в слідуючім 1783 році вийшла в світ друга його полемічна книжка – відповідь на брошуру радці воєнного Франца і пастора Мершеля п[ід] з[аголовком] «Das Forschen nach Licht und Recht», де ще раз зібрано докупи всі давні завини проти жидів. Мендельзон дав своїй відповіді напис «Jerusalem oder über religiöse Macht und Judenthum»; зручними і бистрими аргументами, котрі збудили подив навіть у самого Канта, старався він виказати згідність релігії з свободою совісті, вияснити, що різниця віри не становить достаточної причини для того, щоб кого-небудь не допускати до сповнювання всіх горожанських прав і обов’язків, і що закон Мойсеїв зовсім не накладає пут на духа і совість [Гл[яди]:Dr. М. Kayserling, «Moses Mendelssohn, sein Leben und seine Werke» (1862), а також Dr. Jak. Minor, Moses Mendelssohn (в 73 томі «Kürschners Deutsche Nätional-Litteratur», стор. 213 – 252). Про тодішні спори літературні і релігійні гл[яди] надто Kuno Fischer, «Lessings Nathan de Weise» і David Friedrich Strauss, «Hermann Samuel Reimarus», а також Erich Schmidt, «Lessing», друга часть другого тому. – Прим. І. Франка].

Змагання Мендельзона мали великий і тривкий вплив на жидів не тільки в Німеччині, але і в східних від Німеччини краях: в Польщі, Росії і Австрії. Вони були тим каменем, що будить живі хвилі на поверхності води; в його письмах перший раз виразно зарисувався розкол в лоні жидівства. Все, що між жидами носило на собі окраску освіти і багатства, що бажало блеску і карієри, пішло тим шляхом, котрий указав Мендельзон, т. є. бодай зверха прийняло німецьку культуру, німецьку мову, одіж, звичаї, перейняло рівночасно й той мендельзонівський, хоч позбавлений його ідеалізму і глибини, спосіб мислення в річах віри і релігії: загальна, всеобнимаюча толеранція перемінилася в поверховий скептицизм і грубо-матеріалістичний індиферентизм, з котрим любісько згоджувались закорінені в глибині душі стародавні пересуди, забобони і брудні інстинкти. Зато друга, і то, як, н[а]пр[иклад], у нас, переважна часть жидів силою природного протиділання поперлася на дорогу ще більшої ексклюзивності і замкнутості в тіснім крузі талмудизму і в крайніх своїх виприсках – чудотворних рабинах (цадиках) – цілковито відчужилася від окружаючого її світу.


Примітки

Уперше надруковано в журн. Зоря, 1886 р., № 7, 1 (13) квітня, с. 114 – 115, за підп.: Іван Франко, у рубриці «Жиди в житю і літературі».

Подається за першодруком.

Мендельзон Мозес (Мойсей; 1729 – 1786) – єврейський учений, письменник, мислитель, публіцист, перекладач, що жив і працював у Німеччині. Піонер європейського Просвітництва серед німецьких євреїв.

…могучим впливом англійських раціоналістів, званих тоді «деїстами». – Йдеться, очевидно, про англійських філософів XVIII ст., котрі сповідували так званий деїстичний матеріалізм, Джона Толанда (1670-1722), Ентоні Коллінза (1676-1729), Девіда Гартлі (1705-1757), Джозефа Прістлі (1733-1804) та ін.

Вольфенбюттельська бібліотека – бібліотека в місті Вольфенбюттелі (до 1754 р. – резиденція герцогів брауншвейзьких, Німеччина). Побудована за зразком римського Пантеону. Першим бібліотекарем був Г.-Е. Лессінг.

Лессінг видав в р. 1776 і 1777 кілька частин Реймарусової рукописі п[ід] з[аголовком] «Fragmente eines Ungenannten»… – Йдеться про замітки Г.-С. Реймаруса, які Г.-Е. Лессінг опублікував по його смерті у 1774, 1776, 1777 рр. під назвою «Фрагменти вольфенбюттельського Аноніма» (в історії німецької літератури знані як «Вольфенбюттельські фрагменти»). Згодом ці замітки було об’єднано під загальною назвою «Лист на захист розважливих шанувальників Бога» («Schutzschrift für die vernünftigen Verehrer Gottes»).

«Натан Мудрий» – драматична поема Г.-Е. Лессінга (1779). Уривок з неї під назвою «Притча про три перстені» переклав І. Франко (ЛНВ. – 1906. – Т. 33. – Кн. 3).

…книжечка п[ід] з[аголовком] «Розбір доказів правдивості християнства», переклад з французького аббе Бонне, зладжений прославившимся пізніше своєю «Фізіогномікою» Лафатером. – Йдеться про останню частину праці Шарля Бонне «Ідеї про майбутній стан живих істот…» (т. 1 – 2, 1769), яку Й.-К. Лафатер переклав німецькою мовою і видав під назвою «Філософський розбір доказів християнства» (1771).

Аббе Бонне – Бонне Шарль (1720 – 1793), швейцарський філософ і природознавець. Автор вчення про ієрархічну «драбину істот», студій із партогенезу, регенерації, фізіології рослин. У своїх працях прагнув обгрунтувати згоду між розумом та божественним одкровенням.

Лафатер Йоганн-Каспар (1741 – 1801) – швейцарський письменник, філософ, теолог і проповідник, який писав німецькою мовою твори переважно релігійного змісту.

Сократ (470/469 – 399 до н. е.) – давньогрецький філософ, родоначальник діалектики як методу пізнання. Своє учення викладав усно в діалогах з учнями, серед яких Платон, Ксенофонт та ін.

Кант Іммануїл (1724 – 1784) – німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії, професор Кенігсберзького університету.

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 143 – 147.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1447

Модифіковано : 27.12.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.