Причинок до історії 1848 року
Іван Франко
Рух конституційний 1848 року роздув у нас в Галичині національне питання до широкого розміру. Побіч польських реставраційних планів, а заразом насупротив них розбудився рух руський, прихильний до Австрії, а тим самим з виразною прикраскою клерикального бюрократизму. Тодішній львівський губернатор гр. Франц Стадіон силкувався якомога опанувати той рух, але не мав на те ані доволі енергії та рішучості, ані доволі широкого та ясного погляду на крайові відносини і на вдачу самого руху. Показавши зразу свою слабість супротив польських рухів д[нів] 18, 19 і 20 марта, він опісля надармо старався здавити той рух розв’язанням Rady Narodowej і утворенням т[ак] зв[аного] байрату, корпорації, котра мимо найліпших намірів згори засуджена була на мертвоту і непопулярність.
Але найбільшу ненависть стягнув на себе Стадіон у поляків за свою прихильність до русинів і за попирання руських змагань до народного відродження. Виходячи з того погляду, що «Ruś i Polska to wszystko jedno», погляду, найдосадніше вираженого в статті Каспра Ценглевича «Rzecz Czerwonoruska», як також в многих других статтях, поміщених в «Dzienniku narodowym», а на послідку в брошурі п. Домбчанського «Die ruthenische Frage», поляки тодішні уважали всяке змагання русинів до народної самостійності немовби зрадою на «одній спільній вітчині». Не залишаючи обкидати болотом тих нібито зрадників, святоюрців, чорно-жовтих і т. і., вони рівночасно, по приміру Ценглевича-революціонера, звертались і до народу руського з руськими брошурами і піснями, складеними чистим народним язиком, не раз навіть чистішим від язика руських проводирів, але настроєними в польськім дусі.
Таким способом повстала в році 1848 спора купка таких русько-польських творів, публікованих то в Вагилевичевім «Ruskim Dnewnyku», то в інших польських часописах, то вкінці осібними брошурами і свистками, звичайно латинськими буквами, не раз навіть мовою мішаною, польською і руською. Лишаючи собі до іншого разу огляд тої русько-польської літератури 1848 року, подаємо тут тільки одну пісеньку з того часу, досі ніде не печатану, а записану з уст якогось священика паном Яворським в Яворові в грудні 1884 року.
Чи чули ви, люде добрі, що ся в Львові діє?
Скачуть німці по линовці, а лях ся з них сміє.
Нехай скачуть, нехай скачуть, най шиї покрутять,
Най з ляхами не деруться, нас не баламутять.
Ой, хотів нас посварити німецький урядник.
Ім’я йому губернатор, а прізвище Стадник.
Свині йому було пасти, не галицькі діти!
Як они ся розбрикали, не знав, де ся діти.
Через камінь в Запорожжі тече вода з шумом,
Ой, сховайся, вражий сину, з німецьким розумом.
Най-но коваль молот возьме і вугля піддує,
То, що німці накували, він геть перекує.
І ще будем в братній згоді мід і вино пити,
Урядників з краю гнати і з ляхами жити!
Хто був автором сеї пісні – напевно не знаємо. Із слів «Най-но коваль молот возьме» можна би догадуватися, що автором її був п. Цибульський», автор кількох інших, доволі вдачних русько-польських творів, що любив підписуватися «Коваль з Товмача». Цікава також згадка про Запорожжя в пісні, що вкладається в уста руського хлопа; очевидно поляки духом чули живу революційну струну в тих згадках і безпечно викликали «upiora kozaczczyzny», від котрого в кілька літ опісля самі почали відхрещуватись обома руками.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1886, № 15 – 16, с. 272.
Подається за першодруком.
Показавши зразу свою слабість супротив польських рухів д [нів] 18, 19, 20 марта… – Йдеться про народні демонстрації у Львові 18 – 21 березня 1848 р., внаслідок яких губернатор Ф. Стадіон був змушений дати згоду на звільнення політичних в’язнів і формування національної гвардії.
Домбчанський Антоній – польський шляхтич, радник шляхетського суду у Львові, один із засновників «Руського собору». У брошурі «Українське питання в Галичині», виданій у Львові у вересні 1848 р., заперечував право українського населення Східної Галичини на національний розвиток, виступав проти українського національного руху.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 454 – 455.