Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / [Рец.] Е. Е. Голубинский. По поводу перестроя В. И. Ламанским истории деятельности Константина Философа, первоучителя…

[Рец.] Е. Е. Голубинский. По поводу перестроя
В. И. Ламанским истории деятельности Константина Философа, первоучителя славянского

Іван Франко

Известия Отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук, 1907, тома XII-го книжка 2-я, стр. 368 – 380.

В «Журнале Министерства народного просвещ[ения]» за 1903 – [190]4 роки друкував російський учений В. І. Ламанський свою працю п[ід] з[аголовком] «Славянское житие св. Кирилла как религиозно-эпическое произведение и как исторический источник». Ся праця свого часу зробила немале, хоч і не зовсім корисне, враження в кругах славістів [Про неї див. «Записки», т. LVIII, бібл., ст. 6 – 7. – Іван Франко].

Проф. Ягич подав із неї просторі витяги в своїм «Arch[iv] für slavische Philologie» і не раз висловлював про неї печатно свій суд. Широкі і смілі комбінації автора викликали опозицію, якої остатнім виразом являється й названа вище стаття Е. Голубинського. Властиво, ся стаття нав’язує не безпосередньо до праці В. Ламанського, друкованої в «Журн[але] Мин[истерства] народного] просв[ещения]», а до автореферату, предложеного В. Ламанським відділові Академії про свою працю. Е. Голубинський зупиняється ось на яких пунктах житія Константинового, яких історичну невірність підносить Ламанський: промовчуючи чудеса, поміщені в житії, досить буде згадати про приписаний Константинові Філософу переклад якоїсь гебрейської граматики, якої ще й не було в IX віці, в 8-ох частях, про неточне подання його місії до сарацинів нібито на рік 851 замість 855 – [85]6, про прочитання Константином напису на нібито Соломоновій чаші, про якої існування в Константинополі мовчать багаті середньовікові звістки про різні такі пам’ятки і рідкості.

Супроти сих закидів Ламанського підносить Голубинський поперед усього невірне розуміння тексту житія.

І так, про гебрейську граматику сказано в житії:

«Дошедъ до Корсуня научи ся ту жидовстѣй бесѣдѣ и книгамъ, осмъ частій граммотикія преложь и отъ того разумъ боліи въспріимъ».

Навіть якби сі слова дійсно значили переклад гебрейської граматики на грецьку мову, то й тоді в них не було би нічогісінького такого, що заставляло б підозрівати неавтентичність житія. Чи була в тих часах гебрейська граматика, чи не була – се ще питання; може, деінде й не було її, а в Корсуні, де жидівська колонія була дуже давня (проф. Голубинський покликається тут на легенду про херсонських священно-мучеників, признаючи їй доказову силу до початку IV віку, – на мою думку, доказ зовсім не тривкий, коли легенда повстала аж у VI або VII віці), могла вона появитися під впливом якоїсь спеціальної потреби.

Та твердження Ламанського полягає на не зовсім вірнім толкуванні слів житія, в якому зовсім не говориться виразно ні про який переклад. Одно те, що в гебрейській граматиці нема вісьмох частей мови, а менше; а друге: не видно мети, для якої би Константин перекладав таку граматику на грецьку мову. Результат його студій над гебрейською мовою був такий, що він «боліи разумъ въспріимь», то значить, основніше зрозумів гебрейські книги, а задля сього не було потреби ніякого перекладу.

При тім же слово «преложити», крім значення «перекласти», значить також «виложити», вияснити. На се проф. Голубинський дає влучний доказ із старої Кормчої книги XII в., де слово «переложиша» відповідає грецькому παρέυεντο – вияснили, доказали. На мою думку, ще ближче стоїть таке пояснення, що в тексті житія слово «преложь» відповідає слову «приложь»: Константин, читаючи жидівські книги, вникає в їх значення на основі тих граматичних правил, які були вироблені грецькою граматикою, і се позволяє йому ввійти глибше в зрозуміння також гебрейської мови.

Проф. Голубинський просто дивується другому закидові д. Ламанського щодо невірної буцімто хронології житія, яку подано для сарацинської місії Константина. Закид опертий не на жодних позитивних даних, а лише на тім припущенні, що Константин уложив слов’янську азбуку не для мораван, а далеко вчасніше для малоазійських слов’ян, до яких, властиво, йшла його місія. Очевидно, і се припущення не має ніякої фактичної основи. Треба би додати ще, що візантійських місій до сарацин коло р. 850 було кілька, одні – до малоазіатських провінцій, а одна – аж до Багдаду, і Константин міг брати участь у котрій-будь із них.

Дуже влучно обороняє проф. Голубинський оповідання житія про відчитання гебрейського напису на т[ак] зв[аній] Соломоновій чаші в Константинополі. Що про таку чашу не згадують посторонні джерела – се ще нічого не значить, бо й так не маємо повного каталогу цінних предметів скарбниці Св. Софії; що Константин зумів відчитати на ній гебрейський напис – се доказує, що він знав гебрейське письмо; що такі чаші бували з чародійними єгипетськими та гебрейськими написами – се також відомо, і відомий старожидівський звичай вороження з чаші, так що підозрівати тут вірність оповідання житія нема ніякісінької підстави.

Далі проф. Голубинський переходить до другого основного питання, піднятого Ламанським, а власне того, коли й для кого Константин винайшов слов’янську азбуку і яке значення мав сей винахід.

Уважаючи моравську версію за цілковиту і ще й недотепну байку, д. Ламанський стоїть на тім, що Константин винайшов ту азбуку для малоазійських слов’ян, на що нема ані тіні доказу. Проф. Голубинський признає також повну безпідставність тої легенди, по якій Константин уложив азбуку для найближчих собі македонських болгар, легенду, яку зв’язувано з фактом охрещення болгарського царя Бориса.

Автор виясняє значення винайдення азбуки для мораван і стоїть на тім, що се винайдення було важне не тим, що підносить житіє, тобто самим видуманням азбуки, але тим, що поклало основу слов’янського богослужебного язика і тим самим – дальшого розвою Слов’янщини. Такий погляд можна погодити і з поглядом автора житія, та оба вони не нарушують історичності житія.

Що ж до малоазійських слов’ян, то проф. Голубинський рішуче доказує неможливість такої місії Константина в тих часах. Так само рішуче відкидає Голубинський теорію Ламанського, що Константинова місія до хозар мала місце не на устях Волги 858 р., а 861 р. на середнім Дніпрі, в Києві, рік по першім нотованім візантійськими літописцями нападі Руси на Константинополь. Пр[оф.] Голубинський не згоджується бачити в тих русах київську дружину Аскольда і Діра, яких 860 р. ще не було в Києві (бо прибули аж по р. 862).

Отсе головні уваги пр[оф.] Голубинського про висловлені проф. Ламанським теорії. Годі не признати, що ті теорії були кинені досить легкодушно і що правда – в значній мірі на боці пр[оф.] Голубинського. Та проте годі довше жмурити очі й на сю обставину, що житіє Константина має в собі елементи неавтентичні, пізніші вставки та ретушування і що категоричний осуд проф. Голубинського, що житіє, належачи перу ученика Константинового і написане ще при житті Методія, дійшло до нас зовсім не зіпсоване і мусить бути признане як вповні гідна віри біографія Константина, – сей осуд сьогодні не дасть удержатися в повній силі.


Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1907. – Т. 80. – Кн. 6. – С. 204 – 207 (Бібл.), за підп: Ів. Франко.

Початок автографа (недатований): ІЛШ. – Ф. 3. – № 771.

Подається за першодруком.

Ламанський Володимир Іванович (1833 – 1914) – російський історик, філолог-славіст, етнограф, академік, громадський діяч-слов’янофіл. Автор праці «Славянское житие св. Кирилла как религиозно-эпическое произведение и как исторический источник. Критические заметки» (1903 – 1904).

Кормчі книги – збірники церковних і світських законів, якими керувалися при управлінні церквою і в церковному суді.

Борис – Борис I (? – 907), болгарський хан і князь (852 – 889). Зазнавши поразки 863 р. від коаліційного військового угруповання Візантії, Сербії, Хорватії та Великоморавії, змушений був прийняти християнство (864) від Царгороду; при хрещенні прийняв ім’я Михайло.

Аскольд і Дір – за літописом, бояри ватажка варязької дружини Рюрика, потім київські князі другої половини IX ст. У 862 р. очолили руську військову дружину під час першого походу на Константинополь, близько 882 р. їх убив князь Олег, захопивши Київ.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 720 – 723.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 48

Модифіковано : 8.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.