Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / [Рец.] Monumenta confraternitatis stauropigianae Leopoliensis

[Рец.] Monumenta confraternitatis
stauropigianae Leopoliensis

Іван Франко

sumptibus Instituti stauropigiani edidit dr. Wladimirus Milkowicz. Tomi primi pars II, continens diplomata et epistolas ab anno 1593 ad 1600. Львів, 1898, стор. 497 – 960 + 4 таблиці подобизн старих дипломів.

Доповнення першого тому сих «Монументів», котрого першу половину обговорено в «Записках», т. V, Бібліографія, стор. 50 – 53, дало ждати на себе досить довго, бо вийшло аж весною 1898 р., хоча цілий том має дату 1895 р. Ся друга половина значно бідніша змістом від першої, бо коли в першій половині було надруковано 300 документів, тут є їх тільки 212, а власне 10 грецьких, 130 руських, 24 латинських, 18 польських і 30 регестів із документів, списаних на різних мовах.

Ще меншою виходить вага сеї другої половини, коли подивимося, скільки є в ній справді нового матеріалу. Отже, покажеться, що коли в першій половині на 300 документів було 173 нових, тобто значно більше, як половина, тут на 212 є лиш 97 нових, значить, геть менше половини. Воно, зрештою, й не диво, коли зважимо, що ся половина обіймає гарячі часи заведення унії і першої полеміки супроти неї, і що ті часи здавна звертали на себе з різних боків пильну увагу, а їх документальні пам’ятки були експлуатовані різними видавцями.

І сій другій частині першого тому приходиться зробити ті самі закиди, які були зроблені першій нашим рецензентом: брак опису документів, котрого не заступлять фотогравюри кількох грецьких документів, подані при кінці тому; брак опису печаток, декуди недобре відчитання рукопису або полишення без поправки явних помилок (зазначу лиш дві, що при побіжнім читанні впали мені в очі: стор. 813: «tympamsta Maciek», має бути «tympanista Maciek»; стор. 861 видѣлом, має бути видіхом). Зрештою, друкарських похибок, поправлених і не поправлених видавцем, є значне число, а се в такім виданні не дуже добре. Не може задовольнити також індекс, доданий при кінці тому; він обіймає тільки імена власні і географічні; ані річевого покажчика, ані пояснення рідких слів видавець не дав з великою шкодою для вартості своєї праці.

Але найважніший закид приходиться зробити сьому виданню з огляду на його план. Що мали би містити «Monumenta confraternitatis Stauropigianae»? Д-р Милькович у передмові до сього тому висловлюється про се не дуже ясно, а властиво зачеркує свойому виданню занадто великий обсяг:

«Diplomata, quae spectant ad historiam institutionis confraternitatis, adventus patriarcharum… et aliorum nobilium personarum in Russiam, institutionis collegii seu potius domus pp. Jesuitarum Leopoli, unionis berestensis, praecipue tamen ad historiam litis inter confraternitatem ex una et episcopum Gedeonem Bałaban atque magistratum leopoliensem altera ex parte» (стор. XIII).

[Документи, які стосуються історії заснування братства, прибуття до Русі патріархів та інших знатних осіб, створення ордену чи радше дому єзуїтів у Львові, Берестейської унії, а особливо історії конфлікту між братством, з одного боку, і єпископом Гедеоном Балабаном, а також із львівським магістратом, з іншого (латин.). – Переклав Олександр Кащук.]

Як бачимо, план такий широкий, що без обмежень його не виповнити і в трьох таких томах. А обмеження випливали з самої природи речі: ставропігійські пам’ятки – се такі пам’ятки, що належать безпосередньо до заснування і діяльності Ставропігії і її поодиноких членів, а в другій лінії такі, що знаходяться в ставропігійськім архіві. Значить, треба було, з одного боку, оглянутися за свідоцтвами про початок і діяльність Ставропігії по інших архівах, а бодай використати докладно архіви львівський – міський і бернардинський, – а з другого боку, обмежити друкування, а особливо передруковування звісних уже актів на такі, що сяк чи так торкаються Ставропігії.

А так д-р Мількович погнався відразу за кількома зайцями; забажав, н[а]пр[иклад], дати збірку документів до історії Берестейської унїї, попередруковував задля сього навіть фрагменти переписки кн[язя] Острозького з Потієм, звісні з «Апокризиса», і не осягнув сим нічогісінько; його збірка документів до історії унії вийшла не повна і не оригінальна, бо ж найбільшу часть їх він мусив передруковувати з інших видань або з копій, про котрі ще не раз не звісно, чи вони роблені з автентичних документів, чи з фальсифікатів.

Правда, д. М[ількович] не обмежився на самім ставропігійськім архіві, але подав дещо також і з львівських архівів, але ані в передмові, ані ніде в отсьому томі він не згадує, які пошукування він робив у тих архівах, чи і на скільки докладно перешукав їх, чи і яких ще звісток про тодішніх братчиків можна би надіятися в тих архівах. Наскільки я знаю, в самім міськім архіві у Львові можна би до часів, обнятих отсим томом, назбирати вдесятеро більше звісток про русинів і членів Ставропігії, ніж се зробив д-р Мількович. Значить, і тут тільки відривок, а не повний образ.

Знаходяться ще й інші загадки в отсій другій половині «Монументів». І так, обік документів, передрукованих в цілості із старих і нових і не раз загальноприступних друків («Апокризис» передрукований в «Руській історичеській бібліотеці» і надто ще перекладений на сучасну російську мову), ми знаходимо документи, досі зовсім не публіковані, подані видавцем тільки в формі регеста (н[а]пр[иклад], № 402). Чому було не подати його дослівно? А коли він не належав тут до речі, то регест так само не належить до речі.

Але всі ті закиди, піднесені нами супроти видавничої методи д-ра Мільковича, не вменшують великого, так сказати, матеріального інтересу виданої ним збірки документів. Разом з виданим досі «Ювилейным изданием» і «Diplomata statutaria» маємо отсе першу пробу систематичного видання архівних джерел до історії львівської, а почасти й усієї Західної України-Руси при кінці XVI в.

Особливо для історії львівської Руси маємо тут неоцінені джерела і багато нового. Як живі, встають перед нами з тих документів постаті хитрого та безоглядного Гедеона Балабана, братчиків Івана Красовського, Юрка Рогатинця, дидаскала Стефана Зизанія і в дальшій перспективі рисується велична фігура князя Константина Острозького; з парадою переходить через сцену добродушний, але слабоумний Михайло Рагоза, котрого вдесятеро хитріший Потій і вдесятеро безсовісніший Терлецький зіпхнули до сумної його ролі.

При кінці тому розлягається різкий голос з далекого Афона – се звісний нам голос аскета-патріота Івана Вишенського, що, без сумніву, був автором соборного послання афонських монахів до кн. Острозького і до всіх православних, надрукованого в другім томі праці Малишевського «Мелетій Пігас», стор. 44, і передрукованого тут д-ром Мільковичем. Д-р М[ількович] при тій нагоді покликається на мою монографію про Вишенського, стор. 175, але «Посланіє», обговорене там, зовсім відмінне від того, що передруковано у нього. Мені се посланіє було недоступне, і я тільки згадав про нього (стор. 451), знаючи його титул із каталога рукописів Царського. Тепер, перечитавши його в «Монументах» (стор. 881 – 881), я не сумніваюся ані на хвилю, що се є твір Івана Вишенського.


Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1899. – Т. 27. – Кн. 1. – С. 19 – 21 (Бібл.), за підп.: Ів. Франко.

Подасться за першодруком.

Ставропігія (Stauropigia) – (первісно: Львівське братство) – національно-релігійна організація українських православних міщан у Львові.

Балабан Гедеон (бл. 1530 – 1607) – львівський єпископ (з 1565 р.), противник Берестейської унії. Сприяв розвитку освітньо-видавничої справи.

Потій Іпатій (1541 – 1613) – український письменник-полеміст, церковний діяч, проповідник.

Красовський Іван (? – ?) – один з провідних діячів Львівського братства наприкінці XVI – на початку XVII ст.

Рогатинець Юрій (? – 1608) – православний діям Львівського Успенського братства, багатий львівський міщанин; виступав за поміркованість у релігійній боротьбі.

Зизаній-Тустановський Стефан (справжнє прізвище – Кукіль; ? – 1600) – український письменник і освітній діяч.

Рагоза (Рогоза) Михайло (після 1540 – 1599) – Київський митрополит, родом із Волині. 1590 р. очолив переговори з Римом про унію. Був активним організатором Берестейської унії.

Терлецький Кирило Семенович (? – 1607) – церковний діяч, єпископ луцький і Острозький, один з ініціаторів Берестейської унії.

…Малишевського «Мелетій Пігас»… – I. Франко мав на увазі працю українського історика Івана Гнатовича Малишевського (1828 – 1897) «Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русской церкви» (1872).

…із каталога рукописів Царського. – Франко мав на увазі видання П. М. Строева «Рукописи славянские и российские, принадлежащие почетному гражданину и Археографической комиссии корреспонденту Ивану Никитичу Царскому» (1848).

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 230 – 233.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 305

Модифіковано : 14.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.