Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

№ 17. Na uciekaiących z pod Pilawiec

Іван Франко

Wesoło graycie, kozackie fuiary,

Rozpłoszyłyście bo polskie boiary

Nie wstępnem boiem, nie żadną dzielnością,

Dziesiątkiem kotów у ich ogromnością.

Którym Chmielnicki przyprawił pęcherze,

Aby wystraszył z obozu żołnierze.

Kopę zaiąców Krzywonos do tego,

I szturm przypuścił z taboru swoiego.

Tak wielka siła na nasze hetmany –

Koci, zaiące biorą wszytkie pany,

Tak commissarze, iako pułkowniki

I nayprzednieysze usarskie setniki.

Pierwszy Dominik, przy którym buława

Koronna była, a z niego zła sprawa

Wprzód się poczęła, bo z commissarzami

Naypierwey uciekł podszyty tchórzami.

Ostroróg drugi, a trzeci chorąży

Prędko umyka, tusz za nimi dąży.

Nikt się nie oparł, bo radni panowie

Mądrze uciekli, nocni puhaczowie.

Pierwszy commissarz brzeski woiewoda,

На боці дописано: Szczawiński. – [Іван Франко].

Statury dosyć у ogromna broda;

Geniusz iego regestra rachować,

Szlachtę odrwiwać a wioski kupować.

I Wiśniewiecki cne xiążę Jeremi,

Drugi commissarz poszedł za druhemi,

Oparł się iednak sam ieden we Lwowie,

Wielką sromotę rozbieraiąc w głowie.

Podolski, kiiowski woiewodowie –

I tym się zmieszał dobry rozum w głowie.

Nie wspomnę pana tu sędomirskiego,

Ten się bił mężnie z ludem Chmielnickiego,

Nie miał posiłku у pogubił swoie,

Sam ledwie uszedł у to aż zdiął zbroię.

Różański, warszawski у czerski starostowie

Scieraiąc się z Chmielnickim byli przy tym łowię.

Karchowski Wielgopolak у ten sobie mężnie

Poczynał z kozakami, skoczywszy odważnie;

Tam zginął nacieraiąc na białą piechotę,

Biiąc, siekąc kozaków у krymską hołotę.

Witowski у Tarnowski, zacni Łęczycanie

Ścinali tesz kozaki w ich kozackiey branie.

Nacierał у Jurkowski iako dobry żołnierz,

Trzepał dobrze paluszkiem w Krzywonosa kołnierz.

Pomogli Sieradzanie tak dobrey roboty

Nad nieszczęsny ordinans z swey własney ochoty.

A starosta krakowski wtenczas się gotował

Perorować w Warszawie у mowę formował,

Mądrą mowę z Seneki, także z Pliniusza,

Bo czytał Kallimacha у [też] Justinusa,

Chcąc pięknie w Proszkowicach prawić przed kurwami

I mądrą oratią mieć z syllogizmami.

Bo to pan bardzo mądry, pełen polityki,

Umie swoie factie у różny praktyki

I prywatę tesz swoię w niezłey ma pamięci

Sub specie publica, aby swoich rzeczy

Udał glansownie zwykłą swoią rhetoryką,

W niwecz obraca stany, kieruie publiką.

Był tesz tam commissarzem у rodzony iego

Pan starosta sąndecki, nowożen do tego,

На марг[інесі] дописано: Konstanty Lubomirski. – [Іван Франко].

Gach raczey a nie żołnierz, zażywa bielidła,

Kamphor, piżma, perfumów, także rumienidła.

Lepiey było, niebożę, zostawać w Łęczycy

Głaszcząc swoią dameczkę po czarney spódnicy!

Rogoziński, Koniński także starostowie

Byli commissarzami, pyszni raroszkowie.

W łańcuchy у manele konie postroili,

Czego tam do kozaków sromotnie pozbyli.

Postroili się pięknie w tygrysy, lamparty,

Wszytko to cni kozacy obrócili w żarty.

Wieluński у sokalski także starostowie

Byli commissarzami obay Dinoffowie.

Melancholik wieluński, verus Israelita,

Intrycator sokalski, chytry Liwonita.

Inszych zaś commissarzów – było ich tak wiele,

Że około trzydziestu, mogę mówić śmiele –

Zgromadzili swe woysko iako pod Jampolem,

Prędko chcąc bydź pod samym Constantynopolem.

Pod Pilawce stanęli wszyscy obozami,

Bez szańców у okopów, ani tesz wałami

Nic się nie taborzywszy, у owszem, na czele

Sto у kilka dział maiąc, przy których tak wiele

Animuszu, z którym się rozprościerali,

Nie iak w obozie, lecz iak w giełdzie poczynali:

Hałas, krzyki, zaloty, zbytnie piiatyki,

Invidie, rancory у różne praktyki.

Do rady nie puszczali starego żołnierza,

Któryby nie wyłożył z soboli kołnierza.

Przyszło potym do tego, że directorowie

Wszyscy pouciekali, iak nocni puhaczowie;

Armaty у namiotów, rynsztunku różnego,

Wozów, karoc, rydwanów, zgoła od wszytkiego

Sprośnie pouciekali. Rusin z Tatarzynem

Dzielą się na maydanie z zdraycą Wołoszynem.

Nie szabla to kozacka, ale grzechy nasze

Tak ciebie rozpłoszyły, o mizerny Lasze!

Obacz się, szlachto polska, patrz na wszytkie pany.

Jako uciec chcą z Polski a zostać z Gdańszczany.

Оссол. рукоп., 231, к. 217 – 219. – [Іван Франко].

№ 17. Втеклим з-під Пилявець

Весело грайте, козацькі сопілки,

Бо розполохали польських боярів

Ні першим боєм, ні жодною відвагою –

Десятком котів і їх великістю,

Що їм Хмельницький поробив пухирів,

Щоб злякати в обозі жовнірів.

Копу зайців Кривоніс додав до того

І в штурм пішов з табору свого.

Така велика сила на наших гетьманів –

Коти, зайці беруть усіх панів,

І комісарів, і полковників,

І найдобірніших гусарських сотників.

Перший Домінік, при котрому булава

Коронна була: від нього зла справа

Почалася, бо з комісарами

Найперший утік, підбитий тхорами.

Остророг другий, а третій хорунжий

Швидко тікає, за ними встигає.

Ніхто не опирався, бо радні панове

Мудрі втекли, нічні пугачі.

Перший комісар – брестський воєвода,

Статура міцна і довга борода;

Геній його – реєстри рахувати,

Шляхту висміювати і села купувати.

І Вишневецький, шановний князь Ярема,

Другий комісар, пішов за іншими,

Оперся, однак, сам-один у Львові,

Велику ганьбу розбираючи в голові.

Подільський, київський воєводи –

І тим поменшало доброго розуму в голові.

Не згадую тут пана сандомирського –

Той мужньо бився з людом Хмельницького,

Не мав підмоги і погубив своїх,

Сам ледь утік, та й то – як зняв зброю.

Рожанський, варшавський і черський старости,

Стинаючись з Хмельницьким, були при тому улові.

Карховський Великополяк, і той собі мужньо

Починав із козаками, скочивши відважно;

Там загинув, напираючи на білу піхоту,

Б’ючи, рубаючи козаків і кримську голоту.

Вітовський і Тарновський, поважні ленчицяни,

Рубали теж козаків у борні.

Натискав і Юрковський як добрий жовнір,

Тріпав добре мізинцем Кривоносів комір.

Допомогли серадзяни в такій добрій роботі

Більше, ніж нещасний ординарець з власної охоти.

А староста краківський тоді готувався

Варнякати у Варшаві й промову укладав,

Мудру мову з Сенеки, а також із Плінія,

Бо читав Каллімаха і Юстинія,

Прагнучи гарно в Прошковичах правити перед курвами

І мудру орацію мати з силогізмами.

Бо то пан дуже мудрий, повен політики,

Знає свої змови і різні інтриги,

І особисту свою користь має в добрій пам’яті

(З погляду народу (латин.). – У поряд.), аби свої справи

Вирішив блискуче звичною своєю риторикою,

Нівечить стани, керує публікою.

Був там також комісаром і родич його,

Пан староста сондецький, молодоженець до того ж,

Джигун, а не жовнір, вживає білила,

Камфору, мускус, парфуми, а також рум’яна.

Краще було, небоже, залишатися в Ленчиці

І гладити свою дамочку по чорній спідниці.

Рогозинський, Конинський – також старости,

Були комісарами, гонорні злі духи,

В ланцюги і збрую коней запрягли –

Всього цього у козаків ганебно позбулися.

Одягнулися гарно в тигрів, леопардів –

Все це шановні козаки обернули в жарти.

Велюнський і сокальський старости також

Були комісарами, обидва Денгофи.

Меланхолік велюнський справжній ізраїльтянин,

Інтриган сокальський, хитрий ліфляндець.

Інші ж комісари – було їх так багато,

Близько тридцяти, можу сказати сміло –

Зібрали своє військо під Ямполем,

Щоб швидко бути під самим Константиновом.

Під Пилявцями стали всі обозами

Без шанців і окопів, ані валами

Зовсім не обгородившись, в голові

Сто і кілька справ маючи, до яких так багато

Виявляючи завзяття,

Заходилися не як в обозі, а як на торговищі:

Галас, крики, кокетливість, надмірні пиятики,

Заздрість, образи і різні справи.

До ради не пускали старого жовніра,

Який би не виложив соболем коміра.

Прийшло потім до того, що директори

Всі повтікали, як нічні пугачі;

Гармати й намети, спорядження різне,

Вози, карети, ридвани – зовсім без нічого

Безсоромно втекли. Русин з татарином

Діляться на майдані зі зрадником волошином.

Не шабля то козацька, а гріхи наші

Так тебе розполохали, о мізерний ляше!

Спам’ятайся, шляхто польська, дивись на всіх панів,

Що втекти хочуть з Польщі й залишитися з гданцями.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 79 – 85.