Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна критика / 1906 р. / [Рец.] Остап Луцький. З моїх днів. Поезії

[Рец.] Остап Луцький. З моїх днів. Поезії

Іван Франко

Львів, 1905.

Хоч о. Зробек, певно, чоловік не старий (се видно й з портрета), а пише іноді так молодо, як новонароджена дитина, то я, проте, не можу причислити його до поетів «нашої молодшої генерації». Якось рука не підіймається. Такі люди не належать ні до якої генерації, хоча трафляються в кождій.

Інша річ із д. О. Луцьким. Він не тільки належить справді до наймолодшої генерації наших поетів (не числячи гімназистів і гімназисток), але отсею збіркою своїх віршів стає на виднім місці в їх ряді. Не лише форма його поезій викінчена і вишліфована дуже гарно, не лише мова, акцентування додержані вірніше, ніж, прим[іром], у Б. Лепкого, у якого часто попадаються полонізми, або у В. Пачовського.

О. Луцький вирізняється від сих своїх найближчих сусідів на нашім молодім Парнасі також сильніше виробленою індивідуальністю і енергією волі. У нього, розуміється, попадаються також ті приливи безпредметової меланхолії та тужливого квієтизму, що декому так подобаються в ліриці Б. Лепкого і, певно, додають йому поетичної принади, але О. Луцький, видно, почуває, що йому вони не зовсім до лиця.

Його натура, збудована з твердішого матеріалу, силкується отрястися з нездорових впливів сеї – я назвав би її так – краківської манери, і в отсій збірочці інтересно слідити, як у зіткненні з рідним грунтом, з гуцульськими горами, з природою і людністю Східної Галичини голос автора дужчає, воля міцніє, тон робиться мужніший і бадьоріший.

Досить переглянути зміст книжечки, щоб переконатися про се. Ось на початку (стор. 5 – 18) «фрагменти», присвячені тов[аришу] Я. Танчаковському, писані в Кракові 1904 р. Се ціла симфонія тихої меланхолії, захованих у серці жалощів і здержуваних зітхань. Не знаємо їх причини, але їх настрій замітно обдає нас, налягає на душу. Зараз перші строфи майстерно вводять нас у ту атмосферу, мов експозиція маленької драми:

Студентська хата, вечір, – смерк, –

А в небі ясні зорі…

На сповідь споминів, думок

Зійшлися душі хорі.

Маляр бездомний і поет,

Студентка при роялі –

У мовчанці важкій сидять

Без докорів і жалів.

Як бачимо, окруження зовсім не пролетарське, значить, і драма, що розграється між тими трьома молодими людьми, не має своєю темою ніякої боротьби за матеріальне добро ані за класові інтереси. Навіть навпаки, тим людям тяжить їх матеріальне окружения; їх перетончені натури не зносять різкості і грубості земних вражень. Їх задовольняє хіба музика, з якою їх душі пливуть

В той другий, вимріяний світ

без сліз, судьби прокльонів –

де лиш нескінчена краса

і музика півтонів.

Спеціально у автора музика викликає розчулення, бажання сили і доброти:

Нехай колишні сни присняться

сильні, палкі, хоробрі!

На хвилечку хоч будьмо щирі,

Хоч хвилю будьмо добрі!

Під впливом того бажання він сповідається зі своїх молодечих туг і розчаровань, із того, що він «все самітно жив на світі, без сонця, без любові», із того, що «хоч не раз ридав і плакав, то сліз ніхто не видів», із того, що він, нарешті, «остав без віри», що його душа

В кінці у пропасть бруду впала,

Як ярмарочна кукла…

Остання цвітка в ній зів’яла,

Остання струна пукла.

Кінчиться поезія тим, що автор і студентка при роялі розплакалися.

Розуміється, те молоде горе і гірке, і солодке, а особливо тим добре, що швидко минає. Мало котрий поет не проходить його, та горе тому, хто в нім застрягне і закисне довше, ніж на се позволяють його літа. В другій групці віршів д. Луцького, що має титул «Спомини», бачимо радісний факт виеманциповання поета з тої безпредметової краківської меланхолії. Досить було йому вернути на рідний грунт, побачити тут весну, щоб із його грудей полились інші тони:

Так тут гарно на тім світі Божім,

так чарівно, так любо, чудесно…

Ах, здається, всі надземні чари

розлилися в тобі, весно, весно!

А видиш! А там у Кракові пхинькав:

Гармонії, краса – се мрії,

всьо сном було, фантомом!

Тепер наш поет зовсім не тої співає:

Нехай шаленим шумом хвиль заграє океан

і най в чоло моє заб’є скажений гураган –

я не подамся! Йде вже час весняної обнови,

відділить чистеє зерно від зайвої полови.

А поки що най світ цілий лютує і скрегоче!

Я тобі, світе, кожний жаль відважно кину в очі!

Гарно! Тільки не жаль кидати світові в очі, бо що йому з нашого жалю? Йому треба кидати в очі виплоди нашої енергії, нашої свобідної, непідкупної думки. Sempre avanti, молодий поете! А при тій енергії він потрафить бути ніжним. Послухайте його любовну пісеньку:

Моя єдина, гарна, люба

дівчинонька кохана,

як та ягідочка, прекрасна,

чарівна і рум’яна,

Цілими днями щебече

і кляскяє руками…

Цілується – то знова просить:

«Пустіть мене до мами!»

Весела, добра і свавільна –

сміється безконечно.

Кождіський погляд її мовить:

«Ми любимось сердечно!»

Хоч третій розпочала рочок,

все проситься «на руці»

моя кохана, люба, добра!

Зове мене «пан Юці!»…

Хто має в своїй душі стільки ніжності для дітей, у того, певно, не вистигло серце і для вищих почувань.

А на кінці книжечки додано переклад незносно претенсіональної, псевдо-модерністичної поемки «Веймута» польського поета Леопольда Стаффа. Сей поет, що, певно, ніколи не окаже ласки ані співчуття послугачеві, що чистить йому чоботи, ані кухарці, що варить йому їсти, розпливається в тій вірші на 18 сторінках друку над горем старої сосни, вмовляючи в неї те горе, як у жида хоробу, і доводячи потім своє власне чутливе серденько аж до сліз.

Фе, пане Луцький! І не сором Вам віддавати своє перо на услуги такому нікчемному декадентові! Нехай він Вас перекладає, може, легше буде його передразненим нервам!


Примітки

Вперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1906. – Т. 33. – Кн. 2. – С. 379 – 383. Підписано Франковим псевдонімом: Vivus.

Подається за першодруком.

Зробек Яків – священик, родом із с. Соколівки (тепер Буського району Львівської обл.), поет.

Пачовський Василь Миколайович (1878 – 1942) – український поет, один із членів модерністського літературного угруповання «Молода муза».

Стафф Леопольд (1878 – 1957) – польський поет, драматург, перекладач.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 676 – 680.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 179

Модифіковано : 4.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.