Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна критика / 1906 р. / [Рец.] «Słowo o pułku Igora»

[Рец.] «Słowo o pułku Igora»

Іван Франко

Przełożył Bohdan Lepki. – Kraków. Nakładem autora, 1905.

І знов моє таке, як у тій приповідці кажеться: ігла моя, а вушко не моє, себто письменник наш, а твір до нашої літератури не належить. Та й то, як би сказати: належить змістом, суттю, а не належить мовою. Відома перлина нашої староруської літератури, «», була вже не раз перекладена на польську мову.

Та хоча поляки в 1840-их і 50-их роках, стоячи на теорії племінної єдності полян Вісляних і Дніпрових, робили з тим «Словом» короткий процес і без пардону зачислювали його до старопольської літератури, то все-таки треба їм признати сю заслугу, що для пояснення, зрозуміння, духового присвоєння собі того твору зробили стільки, аж майже нічогісінько.

Крім трьох перекладів, із яких найстарший, Годебського (1821 р.), був зроблений (характерно!) з французького перекладу, а найліпший, Бельовського, сам Лепкий називає «miejscami nawet piękny», та се значить, що в цілості він зовсім невдатний і непоетичний, та, крім кількох уваг у Міцкевичевім курсі слов’янських літератур, курсі, важнім як документ (почасти патологічний) для історії душі великого поета, але зовсім не важнім із наукового погляду, польська наука не дала ані одної спеціальної праці про сю «полянську» пам’ятку.

От тим-то переклад д. Лепкого, навіть поминувши його поетичний бік, навіть своїм скромним і не з першої руки взятим науковим апаратом, дає полякам більше, ніж вони самі зуміли засвоїти собі за сто літ від опублікування «Слова».

В оцінку того наукового апарату не буду вдаватися. Д[обродій] Лепкий сам уважає його як річ другорядну. Головна річ – переклад, у який автор вложив, можна сказати, всю силу своєї поетичної індивідуальності і який наслідком того вийшов без порівняння живіший, барвніший і кращий від усіх відомих мені досі перекладів. І вийшов при тім, так сказати, зовсім modern.

Д[обродій] Лепкий вірним поетичним чуттям відгадав, що перекладати «Слово о полку Ігоря» якимось одностайним розміром – чи то коломийкою, як Максимович, чи польським 13-zgłoskowcem, як Бельовський – не йде і що се значило би в многих місцях класти поетичну душу оригіналу на прокрустово ліжко.

І він, не силкуючися ні на яку систематичність, вибрав вільний, різнорідний розмір, переважно ліричний, силкувався при кожнім уступі відгадати і відчути його питому мелодію і передати її польськими віршами. Ітак, коли перші два уступи держаться в спокійнім, епічнім тоні (вірші 13- і 11-стопові), то вже при кінці третього короткі ритми зазначують його зміну.

Dłuży się czarna noc,

Jutrzenka z świtaniem zwleka,

Na polach tumanów pleśń,

Słowików milknie pieśń,

Gawronów stado gra…

Przez morze dzikich pól

Szeregi ruskie gna

Nieznana jakaś moc

Po sławę i po cześć.

[Тягнеться чорна ніч,

Зірниця зі світанням зволікає,

На полях туманів пліснява,

Круків зграя грає…

По морю диких піль

Ряди руські жене

Незнана якась сила

По славу і по честь (польськ.). – Упоряд.]

Щоправда, остатній рядок супроти руського «ищучи себѣ чти а князю слави» – млявий і общипаний, але перехід від епічного розміру до сього короткого і енергічного робить дуже добре враження і являється справді гарним доказом відчуття зміненого ритму оригіналу. Дуже гарно, нерівними віршами, на подобу заклинань, перекладено лаконічні та вельми пластичні уступи IV і V – описи двох битв русинів з половцями.

Для передачі меланхолійних рефлексій розд. VI (Были вѣци Трояни) автор ужив знов довгого, 13-стопового розміру, помагаючи собі тим, що трактує кожний довгий вірш як дві рівноважні мелодійні половинки і пересипає їх, на позір недбало римуючи, осягає тим справді настрій сумовитості, яка забуває все довкола себе, потопаючи в споминах про ліпші і гірші минулі часи. Та ось знов (роз. VII) образ битви і пораження русинів, і знов вірш від меланхолійного розміру переходить до короткого і енергічного:

Od świtania aż do zmierzchu,

A od zmierzchu do świtania

Lecą strzały hartowane,

Grzmocą szable o pancerze,

Trzeszczą kopie stalowe

W nieznanem polu

Wśród ziemi połowieckiej.

[Від світання до смерку,

А від смерку до світання

Летять стріли гартовані,

Б’ються шаблі об панцирі,

Тріщать списи залізні

У незнанім полі,

Серед землі половецької (польськ.). – Упоряд.]

Автор майже резигнує далі з новочасних поетичних прикрас, з риму, аби якнайближче до оригіналу передати сей пам’ятний опис. Та закінчення знов виходить трохи млявіше. Незрівнянне староруське: «Ничить трава жалощами, а древо съ тугою къ земли приклонилось» передано рядками:

Więdnie trawa stepowa od żalu,

Drzewa tęskniąc gałęzie schylają.

[В’яне трава степова від жалю,

Дерева тужно гілля схиляють (польськ.). – Упоряд.]

Гарно, а все ж таки… те «stepowa» можна було б лишити на боці, і «gałęzie» додано не зовсім добре, а зате пропущено характерне «къ земли» – ні, над передачею сього місця варто було б попрацювати трохи більше.

Може, найслабше передано розд. VIII: «Уже бо, братіє, невесела година встала». Певне, се розділ дуже важкий, хід думок, а властиво скоки думок і образів у ньому різкі, – се пошарпані хмари, що клубляться по бурі. Д[обродій] Лепкий штукує декуди текст своїми вставками, щоб зробити логічні скоки менше різкими.

W szeregi

Dażbożego rycerstwa już Obyda weszła:

Jak dziewica wstąpiła na ziemię Trojana,

I skrzydłami łabędzia bialemi jak śniegi

Bijąc morze błękitne oraz Donu brzegi

Zbudziła Czas, co drzemał klaskami brzemienny

[До рядів

Дажбожого лицарства вже

Обида вступила:

Як дівчина, прийшла на землю Трояна,

І крилами лебедя, білими, як сніг,

Бити може блакитні береги Дону,

Збудила час, що дрімав, поразками сповнений (польськ.). – Упоряд.]

Се має передати староруське лапідарне

«Встала Обида въ силах Дажьбожа внука; вступивъ дѣвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синѣмъ морѣ; у Дону плещучи убули жирня времена».

Поминаючи вже екзегетичні питання, чи слід було «сили Дажьбожа внука» толкувати польським «szeregi Dażbożego rycerstwa» і чи «жирня времена» значить справді «czas klęskami brzemienny» (так толкує пок[ійний] Огоновський : тяжке лихоліття, але проти такого толкования кричить само значення слова «жирня» – багаті на жир, товсті, щедрі); та поминаємо се, бо перекладач, хоч певно повинен якмога найглибше вникнути в духа і значення оригіналу, все-таки не обов’язаний бути мудрішим у деталях від фахових інтерпретів, але вже з чисто поетичного огляду треба жалкувати, що руське «лебединымы крылы», таке пластичне і легке до передачі зовсім дослівної в польськім («skrzydłami łabędziemi»), розводнено на цілий вірш, причім genet[ivus] «łabędzia» зам[ість] прикметника далеко менше пластичний.

Так само пожалкувати треба, що не без цілі аж два рази ужите в оригіналі «всплеснула» і «плещучи» перекладач заступив одним словом «bijąc», яке зовсім не передає оригіналу і зовсім змінює малюнок.

Так само не всюди можна згодитися на переклад розд. IX (сон Святослава), хоч і тут сам текст насуває великі трудності. Та все-таки декуди перекладач без потреби відступає від тексту. І так, зайвим відступленням мусимо вважати, коли староруське «на кровати тисов» д. Лепкий перекладає «na łożu z limby zrobionem», бо ж лімба – дерево гірське, в Києві невідоме, коли натомість тис (по-польськи «cis») відомий і полякам і має в слов’янській поезії свою дуже інтересну традицію.

Так само зайвою вважаю вставку д. Лепкого, коли руське «уже верже ся Дивъ на землю» перекладає словами: «Już z drzewa światowego Dyw zleciał na ziemię». Ні про яке світове дерево ані тут, ані загалом у «Словѣ о п[олку] I[гореві]» нема мови, і д. Лепкий зовсім без потреби вніс у свій переклад дуже сумнівну інтерпретацію покійного Партицького, по якій у словах «Дивъ кличеть верху древа» під древом треба розуміти згадуване в Едді та інших норманських сагах світове дерево Ігдрасіль.

Натомість дуже гарно перекладено розд. X – патріотичний поклик поета до сучасних руських князів. Сей розділ, повний благородного огню та заразом цінний для історика задля влучних характеристик різних тогочасних князів та задля натяків на обставини, серед яких було написане «Слово», робить враження, як могутній подих степового вітру по виході із спертої атмосфери суму та меланхолії попереднього розділу.

Жаль, що зараз у перших рядках д. Лепкий пішов занадто за хибною інтерпретацією пок[ійного] Огоновського, хоч трохи зм’якшив її недоладність. Слова поеми «не мыслію ти прелетѣти издалеча отня злата стола поблюсти» Огоновський інтерпретує як твердження, отже: «не думкою тільки (зайве) тобі перелетіти здалека сюди (зайве), щоби (зайве) стерегти (невірно) отцівський престол золотий». В такій формі речення неясне, виглядає на докір Всеволодові. Д[обродій] Лепкий відчув головну недоречність сеї інтерпретації, а власне те, що тут маємо не твердження, а запитання, і перекладає так:

О wielki książę Wsewołodzie!

Czy myślą tylko ty z dalekich stron

Przylecisz, by ojcowski tron

Wspierać w tej ciężkiej przygodzie?

[О великий князю Всеволоде!

Чи думкою тільки ти з далеких сторін

Прилетиш, щоб трон батьківський

Підперти в цій важкій пригоді? (польськ.). – Упоряд.]

Та, на мою думку, треба було піти ще крок далі і зрозуміти, що «не мыслію ти» – се старий спосіб вислову замість «чи не подумаєш ти», а се знов рівнозначне з висловом бажання: а щоб ти подумав. «Поблюсти» не можна толкувати «стерегти», отже, дуративно, тільки треба би сказати «попильнувати», «поберегти» тимчасово, поки нема Ігоря в Новгороді. Не зовсім влучною модернізацією вважав би я у д. Лепкого зворот «za honor czasu skalany», яким передано руське «за обиду сего времени».

Розділ XI являється немов продовженням розд. VI – рефлексії автора над минулим, факти усобиць та боїв, докори князям. Тут є й темні місця, як отсе «И схоти ю на кровать и рекъ», яке д. Лепкий м[енш]-б[ільш] за Барсовим перекладає зовсім вільно і, на мою думку, невірно:

A leżąc tam z Chotijem we krwi, cały krwawy,

Słuchał, jako ten mówił.

[Лежачи там з Хотієм у крові, весь скривавлений,

Слухай, як той мовив (польськ.). – Упоряд.]

Такі місця краще визначити точками, ніж перекладати недоладно, підсуваючи через те невідущим фальшиве поняття про оригінал. Те саме треба сказати про інше сумнівне місце в розд. IX, де відоме староруське «всю нощь съ вечера боусови врани възграяху у Плѣсньска на болони бѣша дебрь Кисаню и не сошлю къ синему морю» перекладено за проводом російських інтерпретів:

Słucham oto chmary

Biesich wron spadłszy w Plisnesku na błonia,

Tudzież obsiadłszy aż do Sanu jary,

Przez całą noc bez wytchnienia kraczą

I nie lecą ku morzu.

[Слухаю ото хмари

Бісівських ворон, що, сівши в Пліснеську на луки

І обсівши також аж до Сану яри,

Цілу ніч безнастанно крячучи, не летять до моря (польськ.) – Упоряд.]

Із дебри Кисані – байдуже, що вона собі таке і де лежить, – нема ніякої підстави робити дебри «ку Сану», тим більше, що від Пліснеська «ку Сану» ніяких дебрів нема. Дуже гарно переклав д. Лепкий розділ XII (епізод про Всеслава):

W siódmym wieku Trojana

Kniaź Wsesław koście miotał

О kochaną dziewicę.

Nogami konia ścisnął

І pomknął do Kijowa,

By kopiją uderzyć

W książęcy złoty tron.

Kijowski tron porzucił

I w północ z Białogrodu

Jak srogi pędził zwierz.

Okryła go mgła sina,

A gdy się dzień uszynił

Uderzył taranami

O wrota Nowogrodu,

Niwecząc Jarosława cześć.

[У сьомому віці Трояна

Князь Всеслав кості кидав

На кохану дівчину.

Ногами коня стиснув

І помчав до Києва,

Щоб списом ударити

В князівський золотий трон.

Київський трон покинув

І опівночі з Білгорода

Гнав, як лютий звір.

Вкрила його імла синя,

А коли настав день,

Ударив таранами

В ворота Новгорода,

Нівечачи честь Ярослава (польськ.). – Упоряд.]

Гарно, нема що сказати, хоч неясний нам образ оригіналу «клюками подпръ ся о кони» перекладач просто усунув своїм «nogami konia ścisnął». Певна річ, такий ясний для нас образ ліпше промовляє до нашої фантазії, ніж ті чудернацькі клюки, якими Всеслав буцімто опирався о коні – якесь очевидне баламутство. Можна б побажати, щоб перекладач пошанував інтересний поетичний образ «обѣси ся синѣ мглѣ», – його переклад «okryła go mgła sina» далеко прозаїчніший.

Розділ XIII – плач Ярославни, одно з найкращих місць поеми. Дивно, д. Лепкому той уступ якось не вдався. Читається він гарно, на своїм місці робить враження, але все ж він не такий, як ми могли надіятися по д. Лепкім. Власне, брак йому мелодійності, тої музикальної хвилі, що підносить настрій.

O wietrze, wietrze, zgubne twoje wianie!

Pocoż na twoich skrzydłach nieznużonych

Niosłeś Połowców strzały na przesławny

Pułk mego męża? Czy za mało miałeś

Miejsca do wiania na tych niezmierzonych

Nieba przestworzach, lub na sinych morzach

Do kołysania statków?..

[О вітре, вітре, згубний твій повів!

Навіщо на своїх невтомних крилах

Ти ніс половців на преславний

Полк мого мужа? Чи ти мав замало

Місця для віяння на тих незмірних

Неба просторах чи на синіх морях

Для колихання суден?… (польськ.). – Упоряд.]

Ні, мелодії сього уступу д. Лепкий не відгадав і не відчув. Маємо право жадати і надіятися від нього іншого, кращого перекладу сеї перлини староруської лірики.

Кінцеві уступи поеми перекладені дуже гарно. Аж тут д. Лепкий ужив переважно нового національного руського розміру – коломийки, і вірші вийшли дуже інтересні:

Huczy morze o północy,

Świat kryją tumany;

Oto Pan Bóg w swojej mocy

Wskazał szlak nieznany

Igorowi z obcej ziemi

Do złotego tronu Ojcowskiego…

[Гуде море опівночі,

Світ криють тумани;

Оце Пан Бог у своїй силі

Вказав шлях незнаний

Ігореві з чужої землі

До золотого трону

Батьківського… (польськ.). – Упоряд.]

Декуди здається нам, що співає сам люд словами д. Лепкого, прим[іром], дотинок на адрес річки Стугни:

O bo Stuhna już nic taka!

Sama ladajaka,

Lecz wchłonąwszy obce wody

Zalewa ogrody.

[О, бо Стугна вже не така!

Сама невелика,

Але, поглинувши чужі води,

Заливає городи (польськ.). – Упоряд.]

Певне, з погляду точності перекладу можна б сим гарним віршам дещо закинути. Чи староруське «строугы ростре на кусту» значить те саме, що «zalewa ogrody»? Пок[ійний] Огоновський переклав се місце: «розлила повінь по кущах», та, на мою думку, зовсім невірно. Бо «строугь» зовсім не те, що «струя», хоч по-польськи й кажеться «struga»; чи не ближче виводити «строугъ» від «стругати», отже, – «стругане дерево», «сплави», «човни»? А «ростре» – не конче те саме, що «простре», а може, ближче було б виводити його з «розтре» – і виходило б, що поет докоряє Стугні не тим, що розлила повінь по кущах, а тим, що розбиває струги, сплави чи пороми по надбережних скелях чи замулених на дні колодах. Бо й «кусту» ще не конче треба ідентифікувати з сучасним кущем, може, се, власне, грубі колоди.

Та годі! Не слід літературному критикові занадто бавитися в Schulmeistere. Моя задача була не виказувати недокладності перекладу д. Лепкого, а звернути увагу на ті гарні та добрі його прикмети, які вчинили мені лектуру сього перекладу дуже приємною. Коли б д. Лепкий думав ще колись видати свій переклад у поправній формі – а того повинні від нього швидко зажадати поляки, – то надіюся, що мої безпретенсіональні уваги хоч де в чім придадуться йому.


Примітки

Вперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1906. – Т. 33. – Кн. 3. – С. 588 – 594 (З поля нашої поезії). Підписано Франковим псевдонімом: Vivus.

Подається за першодруком.

Лепкий Богдан Сильвестрович (1872 – 1941) – український письменник і літературознавець, дійсний член НТШ, член «Молодої музи», викладач української літератури у гімназіях Бережан, Кракова, професор української літератури у Краківському університеті.

…перекладів, із яких найстарший, Годебського (1821 р.) – Йдеться про польський переклад поеми «Слово о полку Ігоревім» («Wyprawy Igora przeciw Połowcom»), який здійснив з французького перекладу польський поет, письменник, учасник визвольних змагань Кипріян Годебський (1765 – 1809). Переклад уміщено до зібрання вибраних творів К. Годебського («Niepełne wydanie zbiorowe Dzieła wierszem i prozą», 1827).

…а найліпший, Бельовського… – Йдеться про польський переклад «Слова о полку Ігоревім» «Wyprawa Igora na Połowców: Poemat słowiański» (Львів, 1833), що його зробив А. Бельовський.

…у Міцкевичевім курсі слов’янських літератур… – Йдеться про курс лекцій із слов’янських літератур, котрий у 40-х роках XIX ст. читав А. Міцкевич у Парижі в Колеж де Франс, де «кілька уваг» присвятив «Слову о полку Ігоревім».

…так толкує пок[ійний] Огоновський… – Йдеться про тлумачення «Слова о полку Ігоревім» у праці О. М. Огоновського, яка вийшла окремим вид.: Ohonovskyj Emil. Słovo o połku Igorewe. – Lwów, 1876.

Святослав Всеволодович (правив у 1180 – 1194) – Великий Князь Київський, якому на короткий час вдалося відновити єдність усіх земель Русі у боротьбі проти спільного ворога.

…згадуване в Едді… – Йдеться про Едду Старшу – пам’ятку давньоскандинавського поетичного епосу, збірку героїчних і міфологічних пісень, укладену в VII – XIII ст. (записану в XIII ст.).

Барсов Єлпідіфор Васильович (1836 – 1917) – російський фольклорист, збирач і дослідник творів, давньоруського письменства; опублікував три томи праці «”Слово о полку Игореве” как художественный памятник Киевской дружинной Руси» (1887 – 1889).

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 646 – 655.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 193

Модифіковано : 30.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.