Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Інші твори / 1898 р. / Beilage zur Allgemeine Zeitung, 1897, 1 – 226

Beilage zur Allgemeine Zeitung, 1897, 1 – 226

Іван Франко

Славна колись «Augsburger Allgemeine Zeitung», перенісшися перед кільканацятьма роками до Монахова, видає, крім щоденної політичної части, також щоденний (властиво, 6 разів у тиждень) науковий додаток. Є се видання, можна сказати, одиноке в своїм роді, можливе тільки в такім центрі наукової праці, як Монахів, і в краї, такім багатім на університети і вищі школи, як Німеччина.

В додатку до «Allgemeine Zeitung» ми знаходимо звістки, а часто й фахові статті про всі найновіші появи на кожнім полі науки і літератури. Крім окремих статей, крім рецензій на нові книжки або рефератів про нові відкриття наукові, ми знаходимо ще в кожнім номері багату хроніку, де звертається увагу особливо на університети (іменування доцентів, професорів, пенсіонування, некрологи), на збори і з’їзди наукові, на відкриття археологічні, технічні винаходи, нові появи літературні і т. і.

Раз на тиждень подається бібліографія надісланих до редакції нових книжок. Ми бажали би звернути увагу на се видання. Особливо на провінції, де вчених видань і журналів не густо посіяно, всякий чоловік, що бажав би держати себе au courant того, що діється в науковому світі, повинен мати під руками се видання. Його можна виписувати окремо від політичної газети «Allgemeine Zeitung» і відбирати не щодень, а тижневим випускам за ціну 28 марок річно.

Обіймаючи такий широкий обсяг людської духової праці, монахівська «Beilage» мусить часто торкатися й слов’янського світу, а часом подає праці, що доторкаються й України-Руси. Ми переглянемо тут побіжно «Slavica», які є в 226 сьогорічних номерах сеї часописі, зупиняючися довше на тих, що ближче доторкаються до нас.

М. Die Aufschrift auf der Tiara des Saitaphernes. Реферат про суперечку, яка вив’язалася між монахівським археологом Фуртвенглером і французьким вченим, над тим, чи віднайдена на Бесарабії золота тіара, дарована буцімто грецькими колоніями скіфському королеві Сайтафернові, є справді стародавній виріб, чи сучасна фальсифікація. Як звісно, французький уряд закупив сю тіару для музею в Луврі за 200 000 фр[анків], опираючись на осуді французьких археологів про її автентичність. Фуртвенґлер, як і деякі російські спеціалісти, твердить, що се фальсифікат.

А. Hauffen, Das neue Museum für österreichische Volkskunde in Wien. Описує уладження сього музею, де находиться також багато причинків до етнографії австрійських слов’ян, в тім числі й русинів. Автор підносить особливо живописні руські костюми; даровані музеєві міністром Ґавчем.

Karl Hron, Macedonien (№ 70 – 72). Дає короткий історичний огляд заселення Македонії, говорить про слов’янські напади на сей край, перескакує історію самостійності Сербії і Болгарії, згадує коротко про турецьке завоювання і подає в кінці детальний статистичний та етнографічний огляд Македонії на основі опису Верковича (вид[аного] в Петербурзі 1889) і карти, зробленої офіцерами австрійського генерального штабу.

Автор бачить і силкується докладно розграничити в Македонії сербську часть, болгарську часть, грецькі острови і мішану сербо-болгарську часть. Кінчиться стаття оцінкою політичного становища Австрії на Балкані. Автор бачить велику будущину Австрії в плеканні великосербської національної ідеї. Теперішнє протегування поляків і польських аспірацій видається йому великою помилкою австрійської політики.

«Польща є вичерпаний край минувшини, а Балканський півострів – благословенний край будущини. Для торгівлі шлях до Солуня значить вихід на всесвітню торговицю, а шлях до Варшави, авансованої на столицю Польщі, – значить вхід у сліпу вулицю. Польська шляхта спекулює тільки на самолюбне визискання сил Австро-Угорщини, а крепкі югослов’яни могли би для Габсбурзької династії статися джерелом невичерпаної сили».

Таке пише не слов’янин, а німець, хоч не без впливу бісмарківської полонофобської політики.

W. Н. Kaiser Pauls І. Ende (№ 77). Реферат із німецької монографії (R.R. Kaiser Pauls І. Ende, 1801), виданої в Штутгарті 1897 р. Зводить звісні вже, хоч по різних заграничних журналах опубліковані, деталі про смерть сього божевільного царя.

Dr. V. Über der gegenwärtigen Zustand der Wissenschaften in Ungarn. Вельми інтересний реферат про деякі угорські публікації, де схарактеризовано сучасний стан наук на Угорщині.

Подавши на початку похвальні дифірамби мадярських учених-патріотів, виспівані з нагоди ювілейної вистави в Будапешті, автор переходить до більше критичних голосів проф. Амброзовича і Фельдеша, котрі піднесли «дуже слабу позицію наук» на Угорщині. Проф. Фельдеш бачить на се ось які причини:

1. Мале число мадярського народу і затіснення всієї духової продукції в рамки мадярської мови. З сього випливає брак контакту з іншими літературами, брак критичності і брак щирого духового кругозору. Та з сього виходить ще й та неприємна історія, що попадаються «вчені», котрі перекладають або перероблюють чужі книжки на мадярську мову, видають їх за свої і таким робом доходять до почести і високих пенсій. Таких плагіаторів між угорськими вченими дуже багато.

2. Брак філософічного підкладу в угорських учених працях.

3. Мале число інтелігенції. Наукової праці на угорській мові мало хто купує.

«Хто би подумав, що у нас є судді, навіть університетські професори, у котрих нема бібліотеки; що у нас є посли і навіть міністри, котрі так само обходяться без книжок, а перед своїми “великими” мовами сквапно забіжать до якої-будь бібліотеки або навіть до книгарні, щоби своїй мові надати “наукову” закраску».

4. Перевага газет над книжками і привичка публіки читати лише політичні газети.

5. Мала пошана для науки у мадяр. У них нема майже ані одної інституції, заснованої справді для плекання науки.

«Угорська Академія була заснована головно для скріплювання мадяризму, університет важний суспільності тільки як фахова школа».

Учених не шанують для їх науки, але задля їх посади, роду або маєтку, тим-то між ученими бачимо вічну погоню за посадами, непотизм, кумулювання дохідних посад, а зате дуже малу наукову продуктивність.

«Бувший угорський міністр просвіти Трефорт зажадав був 1875 р. від редактора Пештенського університету справоздання про діяльність професорів у поодиноких галузях науки. Справоздання мало обіймати час від 1867 до 1875 р., та викрило такий неприємний стан, що міністр не хотів його, вже надрукованого, роздати послам. Виказана там наукова діяльність професорів була дуже скромна. Члени теологічного виділу за весь час не видали ані одної наукової праці, крім газетних статейок. Члени правничого виділу займалися виданням підручників і нічим більше. Дещо ліпше стояла справа на лікарськім виділі, которого професори переважно повиходили з заграничних університетів».

Ми зупинилися трохи довше на тій статті, бо угорська «наука» є огнищем просвіти й для наших угорських земляків, а отся стаття пояснює нам потрохи ту посуху на духові сили і духову енергію, яка характеризує нашу угро-руську інтелігенцію.

Dr. W. Milkowicz, Über die Volksnamen: «Wälsche (Italiener), Walach, Wlach (Rumäne) und Lach (Pole)». (№ 124 – 125). Цінна студія нашого земляка д-ра Мільковича з Черновець. Розібравши дотеперішні проби пояснення назв «влах», «волох», «лях», «Wälsche», «Walch» і виказавши їх нестійність, автор, послугуючися зарівно історичними свідоцтвами, як і лінгвістичними доказами, доходить до висновку, що сею назвою означували північні германські і слов’янські племена своїх південних сусідів, головно романської раси, але часом і суплемінних («ляхи»), і виводить назву від старонімецького blak, block, англ. bleak, що значить «чорний». Отже, північні племена, блондини, називали південних «чорними людьми», і то, може, не тільки задля барви волосся, але, може, й задля чорного одягу.

Arthur Kleinschmidt. Nikolaus 1 von Russland (№ 130 – 131). Коротка, але дуже фактична монографійка про сього російського самодержця.

L.-K. Goetz. Das wunderthätige Höhlenkloster zu Kiew (№ 182 – 183). Дуже цікавий опис Печерської лаври в Києві. Автор, молодий учений, протестант, пробув у Лаврі для студій цілий липець 1897 р.

Подавши короткі відомості про основателів Печерського монастиря, святих Антонія і Теодозія, д. Гец описує теперішній вигляд монастиря, згадує про монастирську бібліотеку, по його думці, «відповідно до багатих засобів монастиря аж надто вбогу». Далі йде опис чудотворної ікони Марії, на котрій поначіплювано брильянтів на яких 100 000 рублів. В монастирській скарбівні нагромаджено дорогих речей на кілька мільйонів вартості. Далі йде опис печер і різних монастирських будинків.

Людність печерська виносить звиш 1200 осіб, а то 400 «отців» і 800 «братчиків». Зверхником монастиря є київський митрополит, дійсним керманичем архимандрит Антоній і різні функціонери, як «казначей» (скарбник), екклезіарх, келар, благочинний і економ. Монастирська друкарня дає роботу 130 людям; начальником є о. Назарій, давніше полковник при артилерії, вельми освічений чоловік, що вміє по-німецьки, по-французьки та по-англійськи, читає журнал «Cosmopolis», та в справах віри стоїть на дуже вузькім православнім становищі.

Монахи діляться на різні категорії, та найбільша часть має дуже малу освіту і не читає нічого, крім молитовника та житій святих. Про рівність в їх житті нема мови; звичайний чернець займає одну келію, єромонах – дві, о. Назарій має три гарні кімнати і ще одну для прислуги, а архімандрит живе в окремім двоповерхім домі, де займає цілий партер і перший поверх. Так само не однакова «пенсія», яку побирають вони на одіж і приватні потреби: єромонахи беруть річно коло 500 руб., начальники – 700, архімандрит – 3000; скільки бере митрополит, автор не міг довідатися; йому говорено, що московський митрополит з тамошньої лаври має 45 000 руб[лів] доходу. Та Київська лавра багатша.

Докладно розвідати високість маєтку і суму доходів монастиря д. Гецові не вдалось. Один монах говорив йому, що в монастирськім погребі лежить півтора мільйона руб[лів] готівкою, та київські міщани впевнювали його, що там грошей далеко більше. Д[обродій] Гец вичислює різні категорії доходів і доходить до висновку, що, крім процентів від капіталів, монастир і його маєтності дають коло 400 000 руб[лів] річно. Кінчиться розвідка дуже займаючим описом жебручих старців, котрих у лаврі завсігди багато, і характеристикою прочан.

В. Katharina II von Russland im Urtheil der Weltliteratur (№ 191). Обговорено двотомову працю проф. Більбасова під таким титулом, видану по-російськи і перекладену на німецьке.

Dr. Sch. Der Prager Slavencongress im J[ahre] 1848 (№200 – 202). На основі Гельфертової праці про 1848 рік, поміщеної в 21 томі видання «Das Oesterreichische Jahrbuch», оповідає автор докладно, та не без певної партійності, події пам’ятного слов’янського конгресу в Празі.

Ми надіємося обговорити Гельфертову працю докладніше в «Записках», то й не входимо в подробиці отсього реферату. Між помилками, які, певно, приходиться покласти на карб д. Ш, незнайомого зі слов’янськими літературами, піднесемо хіба одну – авансування звісного чеського публіциста, сатирика Карла Гавлічка-Боровського на… графа!

L.-К. Goetz. Die Neuorganisation des St. Petersburger Synodalarchivs. Той самий учений, що описав Печерську лавру, подає звістку про реорганізацію Синодального архіву в Петербурзі. Загалом стан архівів у Росії, особливо провінціональних, дуже сумний. Для синодального архіву зроблено й давніше дещо; його теперішня реорганізація є заслугою Победоносцева і директора архіву Саблера. Далі характеризує Гец коротко склад архіву і його адміністрацію.

Prof. U. Krusekopf. Die Lokalnamen und das slavische Element in Friaul (№ 224). На основі праці молодого вченого д-ра Музони подано цікаву студію про фріульські локальні назви. Студія важна для кожного, хто хоче займатися слов’янськими місцевими назвами.

Крім отсих праць, що доторкаються безпосередньо слов’ян, зазначу ще ряд рефератів і праць із порівняної літературної історії, як ось: A. Wünsche, Die Pflanzenfabel in der orientalischen und klassischen Literatur (№ 59 – 61), G. Meyer. Altitalienische Märchen (№ 69);

із історії гебрейського народу і біблійного письменства, як ось: Nestle, Erweiterung der hebräischen Bibel (№ 38, про віднайдення незвісного досі гебрейського тексту книги «Екклезіаста»), С. Niebuhr, Syrien und Canaan im Jahre 1400 vor Chr[istos] (№ 52, про видання архіву єгипетського царя Аменхотепа III, віднайденого в Тель ель Амарні), В. Stade, Die Entstehung des Volkes Israel (№ 152 – 153);

із історії християнських легенд, як ось: V. D. Leyen, Der heilige Christophorus (№ 40), М. Die Grabschrift des Aberkios (№ 178), Julius Strnadt, Die Unechtheit der Passion des heil. Florian (№ 202);

із етнографії і етнології, як ось: М. Mittagsdämonen (№ 46). Bn. Ackerbaugeräthe und Ethnographie (№ 103), не говорячи про статті загального змісту та меншої вартості.


Примітки

Уперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1898. – Т. 21. – Кн. 1. – С. 47 – 52 (Бібл.), за підп.: І. Ф.

Подається за першодруком.

«Allgemeine Zeitung» – німецька щоденна помірковано-ліберальна громадсько-політична газета, виходила протягом 1798 – 1914 рр. спочатку у Штутгарті, потім – в Ульмі (з 1803 р.), Аугсбурзі (з 1810 р.), Мюнхені (з 1882 р.), Берліні (у 1912 – 1914 рр. як щомісячна газета). Мала науковий додаток.

Монахів – тепер Мюнхен.

Фуртвенглер Йоганн-Адольф-Міхаель (1853 – 1907) – німецький археолог та історик мистецтва, професор Мюнхенського університету (з 1894 р.), проводив розкопки в Олімпії (1878 – 1879), Егіві, Аміклі, Орхомені (1901 – 1907). Опублікував і приписав певним майстрам значну кількість витворів давньогрецького мистецтва, переважно скульптури.

Лувр – один з найбільших музеїв світу, пам’ятка французької архітектури в Парижі, колишня резиденція французьких королів.

…міністром Гавчем… – Гауч фон Франкентурм Павел (1851 – ?) – австрійський державний діяч, міністр освіти (з 1885 р.).

Веркович Стефан (1827 – 1893) – болгарський вчений, фольклорист, етнограф і археолог.

Солунь – тепер м.Салоніки (Греція), батьківщина Кирила.

Мількович Володимир (1869 – 1916) – професор Чернівецького університету, видавець документів Львівської Ставропігії.

Гец (Гетц) Леопольд-Карл – німецький славіст, автор праці «Історія слов’янських апостолів Костянтина (Кирила) і Методія» (1897).

Більбасов Василь Олексійович (1837 – 1904) – російський історик і публіцист, професор Київського університету (1869 – 1872), автор дослідження «Кирилл и Мефодий» (ч. 1 – 2, 1868 – 1871, незак.).

Гельферт (Helfert) Йосиф-Александр-Фрідріх (1820 – 1910) – австрійський державний діяч та історик, професор права Краківського університету, депутат австрійського парламенту. Автор праць «Історія Австрії» (Відень, 1863), «Історія Австрії з кінця віденського жовтневого повстання 1848 р.» («Geschichte Österreichs seit den Oktobertagen 1848», т. І – 4, Прага, 1868 – 1886), про яку, очевидно, йдеться у статті Франка.

Победоносцев Костянтин Петрович (1828 – 1907) – обер-прокурор «Святійшого Синоду» (1880 – 1905), натхненник реакційних контрреформ 1880-х років, провідник політики великодержавного шовінізму і національного гноблення.

Саблер Володимир Карлович (1845 – 1929) – російський юрист, юрист-консульт і помічник синодального обер-прокурора у Петербурзі, обер-прокурор (1911 – 1915).

Аменхотеп III – єгипетський фараон (1455 – 1419 до и. с). За його правління міць Єгипетської рабовласницької держави дещо ослабла, завдяки чому хети проникли у Північну Сирію, а хариби – у Палестину. Підтримував свою владу за допомогою дипломатії та щедрих дарунків азійським царям. За його царювання побудовано ряд великих храмів, фіванські храми перетворено у цілісний архітектурний комплекс.

Тель ель Амарна – місто (місцевість) у центральному Єгипті, стародавня назва Ахетатон, столиця фараона Аменхотепа IV Ехнатона, згодом покинуте.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 63 – 69.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 213

Модифіковано : 18.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.