Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Інші твори / 1898 р. / Конгрес орієнталістів

Конгрес орієнталістів

Іван Франко

Відбувся в Парижі д[ня] 6 вересня в селі Ліцея Людвіка Великого. На конгрес прибули, крім значного числа спеціалістів, також офіціальні делегати з Австро-Угорщини, Італії, Швеції, Швейцарії, Індії, Китаю, Японії і багато інших держав; тільки Німеччина не прислала нікого. Всіх учасників було зверх 500.

Перше врочисте засідання розпочав президент Шарль Шефер згадкою про перший конгрес, що відбувся в Парижі 1873 р. під проводом Леона де Роні (Rosny). Міністр просвіти Рамбо підніс важність політичних інтересів, які має Франція на Сході, і заслуги французьких орієнталістів, таких як Анкетіль-Дюперрон, Бюрнуф, Сильвестр де Сасі, Станіслав Жульєн, Шамполіон, Ренан, і привітав членів конгресу іменем правительства. Голова міста Парижа привітав їх іменем міста і запросив на бенкет, який має устроїти для них репрезентація міста. Потім конгрес залагодив усякі формальності і поділився на секції, що ще сього самого дня розпочали свої праці.

Секцій було сім, а власне:

1. Мови і археологія арійських країв – ся секція поділилася на три відділи, що засідали кожний окремо: а) Індія (проводили по черзі лорд Рій, проф. Білер з Відня, Пішель і Керн); б) Іран (проводили Гібшман і Єзов); в) лінгвістика (про[водили] Губернатіс, Кречмер і Улянов).

2. Мови і археологія східної Азії – і ся секція мала два відділи, один для Китаю і Японії (провод[или] китайський амбасадор Чінґ-Чанґ, Томич, Шлеґель і Дуґлас) і для Індо-Китаю та Малайського архіпелагу (пров[одили] Керн і Браун).

3. Мови і археологія ісламу (пров[одили] де Ґеє, Карабачек із Відня і Радлов).

4. Загальна семітська секція – вона також розділилася на два відділи, для гебрейщини (пров[одили] Ґвіді і Кауцш) і для асирології (пров[одили] Тіле, Пінчес, Гоммель і Гаупт).

5. Єгипет і африканські мови (пров[одили] Навіль, Лібляйн і Ерман).

6. Греція і її відносини до Сходу (пров[одили] Бікелас, Крумбахер і Стшиговський).

7. Етнографія і фольклор (пров[одили] Вамбері, Ґубернатіс, Радлов, Клапаред і В. Шмідт).

Про величезну масу переробленого на конгресі наукового матеріалу можна буде мати докладне виображення аж тоді, коли будуть опубліковані стенографічні протоколи з засідань усіх секцій. Наразі вкажемо тут тільки деякі теми, про які говорено на конгресі.

Вінтерніц із Оксфорда говорив про рукописи великої індійської епопеї «Махабхарати», що є в бібліотеці англійської Royal Asiatic Society. Звісний факт, що як «Махабхарата», так і «Рамаяна» різняться значно в рукописах північноіндійських від південної редакції обох епопей. Референт підніс конечність критичного видання «Махабхарати».

Леон Фер обговорював буддійські джатаки (оповідання про переродження Будди), особливо ті, що передав китайський паломник Гіуен-Цинґ у своїм описі Індії. Джексон із Нью-Йорка розбирав описи раю в індійських і перських епопеях і підніс близьке свояцтво тих творів.

В єгиптологічній секції викладав берлінський проф. Ерман план монументального видання «Thesaurus verborum aegyptiacorum». Над сим виданням працюють академії Берлінська і Мюнхенська і вчені товариства липське і геттінгське. Словар має бути готовий в р. 1913.

Проф. Крумбахер подав огляд розвою студій над візантійською культурою і літературою, підносячи як важні факти засіювання російського Археологічного інституту в Константинополі, засіювання християнського відділу при центральнім музеї в Афінах, повстання катедри для новогреччини в Будапешті і заснування двох фондів для підпирання сих студій. Другим важним кроком є розпочаті аж два видавництва візантійських текстів; сюди треба зачислити ще й третє, а власне розпочате Берлінською академією під редакцією Гарнака видання творів найстарших грецьких отців церкви аж до Нікейського собору. Як найповніший здобуток, а заразом повний покажчик для тих студій предложив референт друге, значно доповнене, видання своєї «Історії візантійської літератури».

Подібно реферував проф. Стшиґовський з Ґрацу про теперішній стан студій над історією візантійської штуки.

В семітській секції промовляв паризький проф. Галеві про теперішній стан біблійної критики, а Гвіді, Гаупт і Міллер – про потребу критичного видання Талмуда. Тюро-Данжен говорив про найдавніші вавилонські написи, а Шейль показав конгресові в оригіналі нововіднайдений фрагмент оповідання про потопу світу з часу коло 2000 літ перед Хр[истом].

Орієнталісти мали в Парижі дуже пишну гостину, а їх прийняття в музеї Ґіме (спеціальний музей для релігій усіх народів) наробило шуму, особливо в клерикальній пресі. В тім музеї відправлено в присутності членів конгресу, отже, головно християн, буддійське богослужения, що, зрештою, не дивно в Парижі, де від кількох літ існує невеличка громада віруючих буддистів, головно з європейців. На будущий конгрес, що має відбутися в р. 1900, запросив японський уряд учених до себе, та треба сумніватися, чи подорож до Японії многим буде можливою; правдоподібно, конгрес відбудеться в Римі.


Примітки

Уперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1898. – Т. 1. – Кн. 1. – Є. 14 – 16 (II пагінація, рубрика «З інтернаціональних наукових конгресів минулого літа»), за підп.: І. Ф.

Подається за першодруком.

Роні Леон де (1837 – 1914) – французький орієнталіст, етнолог, засновник міжнародних конгресів орієнталістів.

Рамбо Альфред-Ніколя (1841 – 1905) – французький історик, у 1896 – 1898 рр. міністр народної освіти в кабінеті Меліна. Автор праць «Історія Росії» (1877), «Історія французької революції» (1886), «Франція й Росія, Москва і Севастополь» (1877) та ін.

Дюперрон (дю Перрон) Анкетіль-Абрам-Ясент (Гіацинт) (1731 – 1805) – французький орієнталіст, основоположник досліджень авестійської мови та зороастрійської писемності.

Бюрнуф Ежен (1801 – 1852) – французький орієнталіст. Професор College de France (Колеж де Франс). Займався проблемами буддизму, дослідженнями авестійської мови й літератури. Започаткував наукові дослідження мови палі.

Сасі Сильвестр де (1758 – 1838) – французький орієнталіст, поліглот; завідував кафедрами арабської мови в Школі східних мов (Ecole des langues orientales) у Парижі (був її директором з 1824 р.) та перської в Колеж де Франс. Автор «Граматики арабської мови» (1810), «Хрестоматії арабської мови» (1806) та інших досліджень, котрі й досі не втратили актуальності.

Жульєн Станіслав (1799 – 1873) – французький орієнталіст, завідувач кафедри китайської мови в Колеж де Франс, перекладав філософські та релігійні твори Мен Цзе, Чжао Чікуель, Хой Ланкі та ін.; дослідник буддизму.

Шамполіон (Шампольйон) Жан-Франсуа (1790 – 1832) – французький учений, засновник єгиптології, автор монументальних праць з історії, культури та мови Єгипту.

Ренан Жозеф-Ернест (1823 – 1892) – французький філолог та історик, автор всесвітньо відомого дослідження «Життя Ісуса», «Історії семітських мов» (1855), дослідник єврейської мови, історії Фінікії, Палестини тощо.

Нішель Ріхард (1849 – ?) – німецький санскритолог, професор університету в Галле, дослідник давньосанскритської мови, вед, етнографічного опису циганів.

Керн Генріх (1833 – ?) – голландський санскритолог. Досліджував, окрім санскриту, історію буддизму в Індії, на Яві тощо. Працював у Лондоні, Бенаресі, Лейдені та ін.

Губернатіс Анжело де (1840 – 1913) – італійський літературознавець, письменник, видавець, культурно-громадський діяч.

Ульянов Григорій Костянтинович (1859 -1 912) – російський мовознавець, учень Ф. Ф. Фортунатова. Спеціаліст із литовської та слов’янської мов. Ректор Варшавського університету (1899 – 1904).

Дуглас (Дуглас) Роберт-Кенневей (1838 – ?) – англійський синолог, учасник кількох міжнародних з’їздів орієнталістів. Автор оригінальних досліджень з китайської мови, конфуціанства й даоїзму.

Браун Едуард Ґренвілл (1862 – 1926) – англійський орієнталіст, викладач перської та арабської мови у Кембриджському університеті (1888 – 1925). Автор монументальної «Історії перської літератури» у чотирьох томах. У праці «Перська революція» надзвичайно чітко визначив роль перспективи духовенства в революції 1905 – 1911 рр.

Карабачек (Карабацек) Йозеф (1845 – ?) – німецький орієнталіст, професор історії Сходу у Віденському університеті. Найбільша його наукова заслуга – дослідження давньоєгипетських папірусів.

Радлов Василь Васильович (1837 – 1918) – російський учений-орієнталіст, мандрівник; один із перекладачів та автор наукових коментарів до пам’яток давньотюркської рунічної писемності (так званих єнісейських та орхонських написів).

Кауцш (Каутш) Еміль-Фрідріх (1841 – ?) – німецький протестантський богослов.

Гоммель Фріц (1854 – ?) – німецький орієнталіст, професор Мюнхенського університету. Дослідник історії та мов давнього Шумеру, Єгипту, Вавилону.

Гаунт Гуго-Герман-Пауль (1858 – ?) – німецький асиролог. Професор спочатку Геттінгенського, а потім Балтиморського університету; разом з Гарпером видавав часопис «Hebraica», разом з Делічем – «Assyrologische Bibliothek».

Лібляйн Жан-Даніель-Каролюс (1827 – ?) – норвезький єгиптолог, дослідник хронології давніх єгипетських родів та династій.

Ерман Адольф (1854 – 1937) – німецький єгиптолог. Професор Берлінського університету, директор Єгипетського музею в Берліні. Поклав початок системному вивченню граматики єгипетської мови, у співавторстві з Г. Грановим уклав найповніший словник давньоєгипетської мови.

Крумбахер Карл (1856 – 1909) – німецький професор візантійської та новогрецької філології у Мюнхенському університеті. Засновник журналу «Byzantinische Zeitschrift» (з 1892 р.).

Стшиговський Йозеф (1862 – 1941) – австрійський історик мистецтва, професор університетів у Граці (1892) та Відні (1909). Автор численних праць з історії мистецтва, у яких підкреслював непересічне значення Сходу для європейської культури.

Вамбері Герман (Арман) (1832 – ?) – угорський орієнталіст, публіцист, член-кореспондент Угорської академії наук, професор східних мов Будапештського університету.

Шмідт Вільгельм (1868 – 1954) – австрійський етнограф і мовознавець. Професор Віденського (1921 – 1938) та Фрайбурського (з 1939 р.) університетів, знавець мов Австралії, Океанії та Південно-Східної Азії, засновник часопису «Антропос».

«Махабхарата» – визначна пам’ятка давньоіндійського епосу, основну частину якої літературно оформлено у X – VIII ст. до н. є.

«Рамаяна» – давньоіндійська епічна поема, створена переважно в IV – II ст. до н. е.; її авторство приписують Валькімі.

Буддійські джатаки – оповідання про переродження Будди.

Галеві Жозеф (1827 – 1917) – французький семітолог, займайся асирологією. Дешифрувальник численних текстів з історії Асирії та Вавилону.

Міллер Всеволод Федорович (1848 – 1913) – російський мовознавець, фольклорист, етнограф та археолог, академік Петербурзької академії наук, директор Лазаревського університету східних мов.

Тюро-Данжен Франсуа (1872 – 1944) – французький орієнталіст засновник шумерології. Член Академії написів (з 1917 р.). Дослідник клинописної культури.

Олена Луцишин, Григорій Чопик

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 69 – 71.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 103

Модифіковано : 16.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.