До музи

Іван Франко

Поема починаєсь апострофою до музи:

Музо, мученице бідна,

Не від вчора, не віднині

В повитуху зелепугів

Здеградована з богині!

Кождий зве тя з того часу,

Як Гомер ще довгобразий

Запросив тя скандувати

Гекзаметри для гімназій.

Гей, се давня-давня штука,

Ще тоді дівчам була ти, –

Та як з рук до рук пішла,

Стало чорт зна що з дівчати.

І багато ти, небого,

Ой, багато нагрішила

І недородків ти много

На сей світ понаводила.

Днесь в кого лиш є пустая

Голова, а повне пузо,

І ліниві руки, зараз

Кличе к тобі: «Музо! Музо!»

І через таких-то ти

Віру стратила, небого, –

Дехто нині вже за тебе

І гроша не дасть дурного.

Жаль мені тебе, та що ж –

Старість, бач, не радість! Лихо

Молодитися старому,

Ліпше вже сидіти тихо.

А як ні, то не до співу,

Не до любощів, причудів,

Не до вигадок би братись,

А до серіозних трудів.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 105 – 106.