Брахманець купує Сайвію

Іван Франко

Аж ось з юрби, що мовчки там стояла,

Ззираючись на сю чудну появу,

Якийсь старий брахманець протиснувся

Й до Гарісчандри підійшов близенько.

Брахманець

Говориш, друже, що готов продати

Отсюю жінку? Дай лиш я погляну!

Здається, молода, здорова й гарна.

Ну, що ж, давай, я буду за купця,

Біда з жінками, друже мій, не правда?

Ти, певно, не з добра й свою отсе

На продаж вигнав. А мене моя

Також сюди пригнала. Бачиш, я

Старий уже, та спокусив нечистий,

Що з молодою оженивсь. Гай-гай!

По невчасі пізнав я, у яку

Пригоду вскочив! Догори ногами

Весь тихий дім мені перевернула!

Все їй не в лад, все їй подай, зроби,

І все не так! А скажеш що – кричить,

Лящить, руками і ногами трепле,

Трохи що бить старого не хапаєсь.

Сьогодні ось, мов мокреє рядно,

Пристала: йди та йди мені на торг,

Купи невольницю, щоб до послуги

Була! Я небагатий чоловік,

Та що робить! Ще й богові в душі

Подякував, що лиш на тім і стало.

А то боюся, друже мій, що швидко

Вона напре на мене, щоб пішов

Невольника купить їй молодого!

Та я розговоривсь, а ти, мабуть,

Спішишся! На ж тобі, мій друже, гроші:

Сто рупій золотих. Се гріш чималий.

Я лиш для тебе так даю, бо знаю,

Що не велить закон тобі з брахманцем

Ні торгуваться, ні глядіти навіть

На гроші, що він дасть тобі. Ось тут

У правий ріг поли зав’язую

Тобі всю суму. А тепер, небого,

Ходи зо мною!

І він взяв за руку

Царицю, та вона в тривозі й болю

Немов окаменіла.

«Ну, ходи!» –

Брахманець грізно крикнув і, за коси

Нещасну вхопивши, почав жорстоко

Тягти і шарпать.

Бачачи, що матір

Так тягнуть, хлопчик вхопився за ноги

Її і, попри неї біжучи,

Кричав: «Матусю! Мамочко! Куди ви?

Візьміть мене з собою! Мамо! Мамо!»

«Геть, пуцьвірку!» – сказав брахманець гнівно

І копнув хлопчика ногою так,

Що той на землю впав. Та швидко, бідне,

Знов схопилось і, кричачи: «Матусю!» –

За мамою, ридаючи, побігло.

Сайвія

О пане мій! Постій іще хвилину!

Єдину ласку сю мені зроби:

Купи ще се дитя! Хоч я твоя,

Та, вір мені, без нього швидко я

Умру, й задарма страчене пропаде

Твоє добро.

Подумав кілька хвиль

Брахманець, щось проворкотів, а далі,

Добувши гроші, знов до Гарісчандри

Вернувсь і гроші зав’язав йому

В припіл. Потому, жінку і дитину

Зв’язавши разом, поволік обоє

І швидко щез у торговій юрбі.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 323 – 325.