12

Іван Франко

– Що се вам, діду? – щебетали вкруг

Хлоп’ята.– Може, правду він казав?

Та Лемех вже не чув їх щебетання,

А все шептав стару-стару примову,

Що ще від діда чув: «Хто Каїна

Уб’є, на тім господь сім раз помститься!»

І він на землю сів і доторкнувся

Лиця, і бороди, і рук, і груді

Убитого, і з сліпих очей

Покапали гарячі сльози.

– Отже,

Ти й не минув убійчої руки! –

Промовив він немов крізь сон до трупа. –

Ти, що вбив брата, згиб з руки правнука!

Твоє прокляте діло покарало

Тебе, та якби-то лишень на тобі

Скінчилась кара! Чом же мусив ти

Наскочить на сліпого і прийняти

Від нього смерть, і навести на нього

Й на рід його ще семикратну помсту?

Проклятий будь повік! Прокляте будь

Ім’я твоє і пам’ять діл твоїх!

А труп бездушний під руками свого

Невільного убійці тихо так

Лежав, немов би на розкішнім ложі,

І на лиці його застиг послідній

Любовний окрик, розлилась велика,

Невизнана й незазнана любов.