Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Пісня 1. Цар Гарун Ер-Рашід

Іван Франко

У Багдаді, славнім місті,

Тому літ не сто, не двісті,

Тому тисяча й сто літ,

Жив могутній цар-владика, –

Його слава скрізь велика, –

Звався Гарун Ер-Рашід.

Славний був не тим, що в купи

Він валив людськії трупи,

В крові плавав у війні;

І не тим, що за гріш люду,

За здобутки поту й труду

Бенкети справляв бучні.

І не тим, що в супокою

Він залізною рукою

Люд замучений держав, –

Але тим, що кривди й шкоду

Найбідніших із народу

Серцем збагнути бажав.

Тим, що правий без погрози,

На сирітські, людські сльози

Він чутливе серце мав,

Що частенько в простім строю,

Жебраком або слугою

Перебравшися, блукав.

Щоб життя людей пізнати,

Заходив у бідні хати,

На базари і на суд,

Де купці людей здирають,

Де судді галь-паль карають

І на кривду право гнуть.

О, на кривдників проступних,

На начальників підкупних

Сей халіф був злий батіг!

О, для них не знав він ласки,

З них здирав облесні маски,

Нищив їх, губив, як міг.

А зате жебрак обдертий

Все мав царський дім отвертий

І готовий щедрий дар;

В разі напасті, неправди

Кождий міг прийти, і завжди

Діло розібрав сам цар.

Скажете: яка то шкода,

Що для бідного народа

Днесь таких царів нема.

Ну, не все в суботу свято!

Толкувати б тут багато,

Та скажу лише: дарма!

Якби плив у ріках мід,

А з ковбас був кождий пліт, –

Хто би хтів на хліб робити?

Якби, що зівнеш – пиріг

Сам у рот ускочить міг, –

Чи не любо б байди бити?

Якби не було зими,

За кожух не дбали б ми,

Ні за хату, де би скриться;

Якби кривди не було,

Ми не знали би, що зло

Є на те, щоби з ним биться.

А як бідності й хороб

Між народом не було б,

Ми б не знали милосердя;

Якби й нам самим, адіть,

Не прийшлося потерпіть,

Ми б дуріли спересердя.

Якби хтось за нас все дбав,

Правду нам у всім давав,

Ми б самі про ню не дбали;

Якби зняв хто з нас ось тут

Всяке горе, всякий труд,

Ми б добру ціни не знали.

Тим-то добрії царі

Тим недобрі, що старі

Все порядки укріпляють

І бажання прав, свобод,

І дбання за весь народ

В людських душах присипляють.

Тим недобрі, що нас вчать

Ізгори добра все ждать

За печаткою й декретом,

Вірить, що їх власть від бога,

А думки, ідеї – змога

Вбить тюрмою та багнетом.

Тож най буду я дивак,

А скажу наголос так:

Треба нам людей хоробрих,

Смілих, гордих і палких, –

А щоб виховать таких –

Волю злих царів, ніж добрих.

Ну, та се лиш так, до слова;

Не про се, властиво, мова!

Ось вже блискає зоря,

А нам є куди махати,

Поки казку зопихати

Про предоброго царя.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 92 – 94.