1. Козацький табір

Іван Франко

Сонце хилиться, на львівські

мури скоса позира,

та в його промінні сяє

святоюрськая гора.

А по ній, мов чорні плями,

чорні згарища стирчать,

і край шляху верб безлистих

бовваніє довгий ряд.

Серед згарищ білі шатра

тиснуться з усіх боків,

наче білі печериці

з-під обпалених пеньків.

Поміж шатрами купками

походжають козаки,

блискотять до сонця списи

і червонії шапки.

Де-де в шатрах чути стогін,

де-де пісня залуна,

брязк бандури, крик сторожі

та гукання чабана.

З святоюрської дзвіниці

на вечерню вдарив дзвін –

гнуться голови козачі,

богу віддають поклін.

А внизу на львівських вежах

інші дзвони на той гук

відгукнулись, наче голос

полетів із рук до рук.

А при церкві святоюрській,

на саміському шпилі,

край шатра під грубим дубом

товариство при столі.

Тут Богдан, козацький батько,

і полковників аж п’ять,

і Іван Виговський, писар,

розмовляючи, сидять.

Праворуч гетьмана гості,

королівськії посли,

що від Яна Казимира

подарунки принесли.

То колишній кум гетьманів,

Любовицький, що колись

гостював у Чигирині,

поки війни ті знялись.

Обік нього ще пан Грондський

бистрим оком, наче щур,

огляда козацькі сили

і немудрий львівський мур.

Стихли дзвони святоюрські,

писар кубки налива,

і заслухались присутні

на гетьманськії слова,

Примітки

Грондський, Любовицький – посли від польського короля Яна Казимира до Богдана Хмельницького.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 84 – 85.