Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Автограф № 283

Іван Франко

У рукописній спадщині Франка є уривок поеми, в якому розповідається про кінець подорожі Євгенія з Дорошем-Микитою і його першу ніч у новому сільському оточенні (№ 283):

Повіяло холодною імлою,

А від ліска пахнуло теплим паром.

І ген на тлі небесного пожару

Широкий сугорб зачорнівсь, впівкруг

Обведений могучими лісами.

«А он і наша слобода, паничу! –

Сказав Микита. – Зараз будем дома».

Всміхнувсь Євгеній якось сумовито.

«Чи дома? – думав він. – Де то мій дім?

Немов розбитий човник за водою,

Пливу я без руля і без весла.

Здається, тихо вкруг, зрадлива хвиля

Так ніжно шепче, пурпуром чудовим

Палає небо, ліс шумить сонливо, –

Здається, можна б і спочить душею!

Та ні, я чую дрож якусь внутрі,

Я чую, що не тут пристань моя,

Що грозять тут якісь підводні скали,

А може, й водопад, що, наче злодій,

Зненацька вхопить човник мій, попре

І потрощить. Не тут, не тут мій дім!»

II

Вже сонце високо на небі стало,

Коли Євгеній з сну збудивсь твердого,

Збудивсь, зівнув, протер замглені очі

І озирнувсь довкола. В першій хвилі

Не знав, де він і як тут опинивсь.

Він був самісінький у невеличкій

Сільській світлиці. Поваплені стіни

І стеля з жовтим відливом білілись,

Поміст з дощок чистенький, свіжо вмитий,

Лавки дубові коло стін, в однім

Куті стара вишньова шафа, в другім

Англійська грубка; супротив дверей

Стіна, завішана вся образами,

А перед нею ясеновий стіл

Тяжкий, блискучо-жовтий. От і все,

Що міг доглянути Євгеній з свого

Кута – а спав він на старенькім ліжку.

Також під вишню викрашенім, вкритий

Косматим хлопським кожухом.

Він сів

На ліжку, слухав пильно – тихо всюди.

Мов вимерло. Крізь невеличкі вікна

Широкими струями до світлиці

Жаркеє світло сонячне лилось,

Бриніли мухи, б’ючись о шибки,

А другі в сутінку під стелею

Літали звільна, круг одної точки

Описуючи правильні фігури.

«Де я?» – сказав півголосом Євгеній

І в тій же хвилі ясно пригадав…

Наведений уривок писано білим віршем. В одному із нотатників Франка є інший, очевидно, перший, варіант другої частини цього фрагмента, де вірш заримований, розбитий на чотирирядкові строфи (№ 206, с. 39):

Високо вже сонце по небу знялось,

Як з сну пробудився Євгеній,

Збудивсь, позіхнув і, щоб глянуть вокруг,

Протер свої очі замглені.

Нестямився зразу: де він і що з ним.

При нім ані духа живого,

Він сам в невеличкій світлиці сільській;

На чисту дощану підлогу

Крізь вікна палющеє сонце літнє

Два світлі потоки пустило,

Відбите проміння і стелю, і стіни

Мов пилом сріблястим покрило.

Дубові лавки попід стіни, в однім

Куті стара шафа вишньова,

У другім англійськая грубка, також

Не варта вже й доброго слова.

На чільній стіні образи, образи,

І хрест з розп’яттям на гвіздочку,

І стіл ясеновий здовж всеї стіни,

І скрипка стара на кілочку.

От все, що Євгеній доглянув, світлицю

Очима окинувши духом,

А сам він в куті на канапі лежав,

Укритий мужицьким кожухом.

Він сів, слухав пильно – ніде нічичирк.

Мов вимерла хата, лиш чутно,

Як мухи бриніли, б’ючись о шибки,

А в стрісі десь воробенята дрібні

Пищали протяжно та смутно.

«А де я?» – впівголос Євгеній сказав…


Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 472 – 474.