Автографи № 285 і 286
Іван Франко
У рукописній спадщині Франка є два уривки дальшої розповіді героя (№ 285 і № 286). Десь в останні роки свого життя І. Франко, переглядаючи власні рукописи, додав заголовки: «IV. По смерті вітця» і «V. Управитель». Крім того, до тексту кожного із них зроблено примітку: «Писано в р. 1885, досі не друковано». Подаємо ці фрагменти твору:
IV. По смерті вітця
«Отак два роки я кріпивсь, як міг,
Хоч почував часом нуду смертельну, –
Ганявсь, кричав, трудивсь, аж падав з ніг.
Та все ще в груді змору чув пекельну:
Щось гризло там мене, мов давній гріх,
І відбирало ту любов ретельну
До праці, запал той, що сам лиш творить чуда,
А без котрого труд – марна ошука й злуда.
Аж ось умер мій батько, зразу я.
І жалувать за ним не міг багато:
Хоч би любов дитиняча моя
Була і сто раз більша, ніж bis dato,
То все ж не міг би заперечить я,
Що був цілком зідіотів мій тато,
Лиш їв, курив і спав та глупо усміхався,
Ні до роботи, ні в розмову не вдавався.
Та швидко я почув його утрату!
Хоч ідіот, та все ж таки отець!
Сама його безпомічність проклята
Жагу мою спиняла і уздець
На мене накладала. Сам він хату
Залюднював: ввійдеш, і до сінець
Вже залітає дим із батькової люльки,
Побачить тя, й смієсь, дитя мов до пістунки.
А як його не стало, разом все
Урвалось – дім весь опустів для мене:
Отак могилою несе й несе,
І давить щось понуре та студене.
І в серці пусто, наче п’явка ссе,
Не хочесь думать… Зілля мов зв’ялене,
Хиляєшся без сил, гидуєш сам собою,
І в отупінні так доба йде за добою.
Та раз заведена, ще справно йшла
Й без моїх рук хазяйськая машина,
І, може б, по якімсь часі була
Минула в мене слабості причина,
Коли б спокій, коли б мене взяла
Й піддержала одна рука невинна!
Та ба! Сю піддержку найти – велика штука.
А замість неї глянь! і підповзла гадюка!»
V. Управитель
«Був управитель в мене, чоловік
Ще не старий – препишная фігура!
Служив у нас уже десятий рік.
Була то щиро польськая натура:
Одвертий, прямий, жарти, мов потік,
Лилися з уст його раз в раз, понура,
Тужлива вдача страх була йому немила –
То й в домі нашім він був мов живуща сила.
Щоправда, в час загального розстрою
По смерті мами й він, мабуть, також
Грів добре руки, хоч змагавсь порою
Нібито лад вводити. «Та не мож
Було, їй-богу, ні! – передо мною
Жалівсь опісля він. – Бо, прошу, що ж
Я міг зробити сам. без власті й повномочі,
Де пан всіх покривав, хто красти був охочий!»
Та все ж докладний розслід показав,
Що не такий він чистий, як чинився.
Роботу, лад, рахунки занедбав
І сам, мабуть, порядно обловився.
Я зразу і його прогнать гадав,
Та, на біду, в півстежки зупинився:
Бач, явних доказів вини не находив я,
А з давніх літ його, як друга, полюбив я.
І підлизавсь до мене він тепер,
Став потішать і проганяти тугу,
Все приказки та анекдоти пер
В розмові, все він не одну, то другу
Придумував забаву. «Татко вмер,
Уживши світа! Раджу вам, як другу,
Ужити тож життя, покіль цвітуть літа, –
Таж є при чім, а вік цвітучий уліта!»
Три роки так я, мов турецький цар,
Гуляв в селі, перебирав дівчата.
І навіть гостей «на сільський товар»
З міст спрощував. В селі, де ще за тата
Збіднів народ і де страшний пожар
Недавно всіх доправив, жодна хата
Без помочі двора і жити б не могла –
Тож не боявся я спротивлення з села».
Примітки
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 470 – 472.