15. Цісар зносить панщину
Іван Франко
Варіанти тексту
|
||
Ткань
Патент цісарський зносить панщину
Великодня субота 1848 р.
Минула та зима проклята,
Остатня із проклятих зим.
Зближались великодні свята.
Вже перед четвергом страшним
У полі почалась робота.
Настала вже й страшна субота –
Великий, незабутній день
Для нас, Великдень наш єдиний.
Хвилину кожду тої днини
Я тямлю, мовби все лишень
Учора діялось.
Ми зранку,
Ще й заморозь не відійшла,
В дворі пшеницю-маріанку
До сійби ладили. Була
Пора у ранішні обіди,
Коли упорались з зерном.
«Гальо додому, а бігцьом!
І кождий зараз най приїде
Із бороною на майдан!» –
Отак командував сам пан.
Побігли ми, перекусили,
Що там готового було,
Та поспішаємо щосили.
Уже зібралось все село,
Хто з боронами, хто з сівнями.
Жінки й дівчата з рискалями;
Ще назганяли і хлоп’ят,
Погоничів, та з ужевками,
Щоб борони йшли затягать.
І поставали ми рядами,
Немов на муштрі солдати:
Отаман ходить поміж нами,
Числить, чи всі, й розпоряджає,
Кому куди і з ким іти.
Патент цісарський зносить панщину
Втім, зирк, аж возик заїжджає
Горі селом, одним коньом.
Край фірмана гайдук куняє,
А фірман луска батогом.
А ззаду – хто се? Боже милий!
Се ж він – комісар, се той сам,
Котрого ніби засадили
У Львові! Дивно якось нам
Зробилось, серце так забилось,
Немов нечувану якусь
Страшну чи радісную новість
Ось-ось почути нам судилось.
Отаман навіть, хоч не трус,
А також став, мов остовпілий.
I тільки буркнув стиха: «Бог вість.
Що се значить! Але, мабуть,
Се щось негарне».
Хлопи не розуміють
Як уздріли
Нас ті, що їхали, так тут
Комісар штовхнув гайдука;
Гайдук жахнувсь отуманілий
І мало мало сторчака
Під віз не впав. Та вмить продрухавсь.
Рукою в заушник почухавсь,
Зігнувся звільна і відгріб
Солому в возі, з-під соломи
Щось вийняв, мов великий хліб,
Завите в шмату. Глядимо ми
Й дивуємось. Аж ось гайдук
Зліз з воза, взяв тото до рук
І через плечі, мов барило,
Повісив, шмату відгорнув –
Се тарабан! Гей, як торкнув,
Заторохтів, загримотів,
Що аж луною покотило
По всім селі. Загаморило
Село. З городів, з поля, з хат
Старі й малі кричать, біжать
Послухать, що се за пригода.
В широкий круг юрба народа
Віз обступила.
«Тихо, гей! –
Комісар закричав пискливо
І встав на возі, вийняв живо
Папір з кишені. –
Я отсей
Папір вам маю прочитати
І прошу топре увашати,
По то патент цісарський є».
І став комісар муркотати
Все по-німецьки. Люд стає
На пальці, рота роззявляє,
Та де тобі порозуміть!
Лиш сей на той зітхне глибоко,
Перехреститься, зведе око
До неба і як стовп стоїть.
А пан комісар так утішно
Читає, голосно, поспішно
Викрикує якісь слова.
Скінчив. «Ну, сросуміля вшецко?» –
«Ні, паночку, хоч би словечко!» –
«О, клюпа, клюпа хольова!
Своєї волі і свопоти
Не росуміє! Слюхай весь!
Від третій май, що ось натхотить,
Вам воля повная таєсь!
Вам цісар панщину тарує.
Танин не путете плятив.
Най коштий сам сопі працює!
І ше отно най коштий чує:
Пан староста тнесь випустив
Пленіпотенти ваші з цюпи.
Ну, сросуміля?»
Всі мовчать.
«Ну, сросуміля, кльопа клюпи?
Що так стояля, як ті слюпи?
Гей, віват цісарю кричать!»
Усі мовчать. Втім, наблизився
З юрби наш війт і поклонився
Комісару і так сказав:
«Даруйте, пане, що приймаєм
Так холодно сю вість. Не знаєм,
Чи правда то. Нам запевняв
Наш пан, що то не може бути,
Що мали й вас у Львів позвать,
Аби навіки вас замкнути;
Що цар не сміє дарувать
Нам панщини, бо то річ панська».
«О, клюпа кльопа християнська!
Пан мав інтерес так касать.
І цар панам не вітпирає,
Що панське, тільки опіцяє
Їм з каси панщину сплятить.
А я, слюга його, не мощу
Турить вас, правту вам холошу.
Печать ся, снаєш, що сначить?»
«Ходім до пана!»
«Най нам здоров панує цісар.
Та й щоб при нім і пан комісар
Жили нам довго, – але ми
Вже так багато потерпіли,
Що боїмось, аби й сей раз
Знов на льоду ми не осіли.
Ми, паночку, просили б вас:
Із нами враз у двір ходіть,
Патент сей пану прочитайте,
Йому й печать сю покажіть,
А вже тоді, як він все знайде
В порядку, ми повірим всьому.
Тоді вже й цісарю благому
Подякуємо ми любов’ю,
йому добром і навіть кров’ю
Послужим щиро ми при тім».
«Се топре, кльопа, ти скасаля!
Хотім у твір, апи пісналя
І пан ваш все. Хотім, хотім!»
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 85 – 89.