Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1902 р. / Шекспірів фонд

Шекспірів фонд

Іван Франко

З виданням драми «Міра за міру» кінчимо ряд перекладів із Шекспіра, доконаних Кулішем. Тих 10 драм, які ми отсе опублікували, та ще ті три («Отелло», «Троїл і Крессида» і «Комедія помилок»), які опублікував сам Куліш за свойого життя в однім томі, – отсе і все, що маємо поки що перекладене на нашу мову з творів безсмертного британця, не числячи декількох сонетів.

На жаль, ті переклади явилися у нас якось не в пору. Перший том, виданий самим Кулішем у Львові в р. 1881, зробив якесь неприємне враження, почасти задля деяких екстраваганцій перекладу, почасти загалом задля непочесної ролі, яку тоді взявся був грати Куліш у нашому політичному життю. При тім Куліш, знеохочений політикою незабаром по надрукуванню того тому, виїхав із Австрії, лишивши всі свої наклади, в тім числі й Шекспіра, «у схованці» в якогось нікому з русинів незнайомого поляка, де ті книжки перележали в паках 10 літ, поки по його смерті не продано їх на ліцитації книгарні Наукового тов[ариства] ім. Шевченка, в якій вони й досі лежать нерозпродані.

Скільки знаємо, Куліш у 1881 році приїхав був до Львова спеціально з тою метою, щоб видати повний переклад Шекспіра; на се якийсь український патріот дав був йому гроші – чутка йшла, що 6000 рублів. Та по дорозі до тої мети Кулішеві трапилась оказія – його підійшли польські пани робити русько-польську згоду (без русинів!). На сю пробу, на «Хуторну поезію», «Крашанку» (два видання ні на що не потрібні) та на два так само безцільні видання брошури «Die Vergewaltigung des Basilianerordens» Куліш видав усі гроші і вернувся без нічого на Україну.

Мабуть, невдача з виданням першого тому Шекспіра знеохотила його перекладати далі Шекспіра поза ті 10 драм, які у нього були готові. І треба було ще несповна 20 літ, поки ті його переклади побачили світ Божий. Завдяки щедрості одного добродія українця зложено літом 1899 р. на руки підписаного 1000 гульденів на видання Кулішевих перекладів із Шекспіра, а швидко потім я одержав із Києва копії з Кулішевого автографа всіх 10 драм.

Київські земляки поручили мені допильнувати видання і на мою пропозицію згодилися поручити економічний і грошевий бік, як також розпродажу книжок, заснованій недавно перед тим «Українсько-руській видавничій спілці» з тим, щоб рахунок доходів і видатків сього видання був ведений окремо, а по надрукуванню всіх драм та по покриттю коштів друку чистий дохід має утворити Шекспірів фонд, що в завідуванні «Видавничої спілки» має вживатися на публікування українських перекладів дальших творів Шекспіра, а також інших класичних творів чужих літератур. Чистий дохід, який впливатиме до Шекспірового фонду, твориться з доходу розпродажі книжок по відшибненні 40 % на користь «У[країнсько]-р[уської] видавничої спілки» на покриття коштів адміністрації та магазину.

Протягом друкування сих перекладів прислано було на засновок сього фонду ще 2000 з[олотих] р[инських]. Про стан доходів і видатків Шекспірового фонду по кінець 1902 р. дає поняття рахунок, долучений на кінці отсеї передмови. Щодо редакційного боку я поклав умову: перед друком порівняти Кулішів переклад з оригіналом, пододавати, де треба, пояснення, а до кождої драми додати орієнтаційну студійку, в якій би було популярним способом сказано все потрібне для її зрозуміння й оцінки на основі найновіших критичних та літературно-історичних дослідів.

Київські земляки згодилися на се, та що в Києві не знайшлось нікого, хто б мав час і охоту зайнятися сею нелегкою працею, то прийшлось мені взяти її на свої плечі, хоча я й признавався землякам, що спеціальної підготови для такої роботи в мене нема, часу зайвого ще менше, та й ученого апарату під руками дуже обмаль. Та дарма, arme Leute kochen mit Wasser, як каже німець; я згадав при тім слова проф. В. Б. Антоновича, який колись простою, загальнозвісною приповідкою «не святі горшки ліплять» більше заохотив мене до наукової праці, ніж інші вчені своїми осторогами або сердитими пророкуваннями: «понаписуєте дурниць».

І тепер, скінчивши вложену на мене земляками працю, я з чистим сумлінням можу сказати, що хоч і які б були в деталях хиби моєї редакційної роботи, все-таки воно ліпше, що Кулішеві переклади Шекспірових драм вийшли в такім одязі, ніж коли б були вийшли зовсім голі, так, як перші три, що їх опублікував сам Куліш.

[Зауважу, що й Куліш почував потребу якихось поясняючих студій до Шекспірових драм, але, не обзнайомлений зовсім із відповідною літературою, взяв був до рук застарілу тепер книжку Гервінуса і переклав із неї одну частину, на оказ, «Як велико цінують німці Шекспіра». Рукопис Кулішевого перекладу сього уступу з його увагами мається в моїх руках. – [Іван Франко]].

Правда, пора, в якій вийшли отсі переклади нашою мовою, знов показалася мало відповідною для популярности Шекспіра. Переклад, друкований у Галичині, був eo ipso заборонений для Росії і не міг піти туди. А в Галичині старші генерації малочисленної інтелігенції зайняті переважно політичною боротьбою за існування; для простого народу, для читалень Шекспір – затяжка страва, а серед молодіжі, особливо університетської, панувала в 1900 році гарячка декадентизму, пшибишевщина, доводжена не раз до карикатури.

«Охота комусь друкувати такого старого дурня, як Шекспір – тепер, коли маємо в руках твори Пшибишевського!» Такими словами один із тодішніх провідників руської молодіжі повітав прилюдно появу «Гамлета». Не диво, що адміністрація «Видавн[ичої] спілки» жалується, що «Шекспір не йде».

Та я надіюсь, що він таки піде. Його твори, обчислені не на однодневу моду, будуть і в українській мові робити свій вплив – повільно, але певно. Чи швидко наш Шекспірів фонд дійде до того, що буде міг розвинути інтенсивнішу діяльність, – не знаю. Наразі його коштом жде видання ще один Кулішів переклад – Байронового «Чайльд Гарольда», якого повний автограф за посередництвом проф. Пулюя прислала нам ласкаво вдова покійного письменника, в[исоко]пов[ажна] пані Ганна Барвінок. Сей твір буде виданий іще протягом отсього року.

Було б пожадано, щоб земляки наші з усіх частин України звернули увагу на існування Шекспірового фонду в заряді львівської «Р[усько]-у[країнської] видавничої спілки» і старалися по змозі підпирати його. Добрі переклади великих творів чужих літератур мають велику вагу для розвою кождої національної літератури.

З принагідних звісток довідуємося, що тут і там сей або той письменник багато працював над такими перекладами, вкладав у них немало праці і полишив їх у рукописах задля недостачі громадської принуки та й відповідного місця й засобу для їх опублікування. «Киевская старина» з кінцем 1902 р. подала звістки про цілу купу перекладів пок[ійного] А. Навроцького, одного з членів Кирило-Методієвого братства; там між іншими маються повні переклади «Іліади», «Одіссеї», майже всього «Оссіана», багато дечого з Байрона, Міцкевича, Шіллера і т. і. Подібних праць знайшлось би немало й деінде (що робиться з письменською спадщиною Василя Мови?).

Шекспірів фонд повинен бути центром таких публікацій. І хоча тепер, вложивши весь призначений для нього капітал у видання Шекспірових драм, він ув’язнений весь у книжках, яких продажа поки що йде дуже туго, то все-таки і з доходів продажі і при невеличкій посторонніи запомозі він може далі сповняти свою функцію публікування нових перекладів.

Рахунок шекспірового фонду за рр. 1899-1902

А. Доходи

В липні 1899 прислано готівкою 2000 корон

В лютім 1900 прислано готівкою 453.60 корон

В жовтні прислано готівкою 1758.16 корон

В лютім 1901 прислано готівкою 600 корон

В липні прислано готівкою 1200 корон

Разом прислано 6011.76 корон

З розпродажі до половини р. 1901 вплинуло 169 корон

Разом 6180.76 корон

Б. Видатки

Кошти друку, оправи й експедиції

1. «Гамлет» 768.64

2. «Приборкана гоструха» 565.18

3. «Макбет» 601.30

4. «Коріолан» 667.48

5. «Юлій Цезар» 603 76

6. «Антоній і Клеопатра» 855.50

7. «Багато галасу знічев’я» 508.55

8. «Ромео і Джульєтта» 561.70

9. «Король Лір» 646.70

10. «Міра за міру», коло 550

Разом 6328.81

Надто за магазин 100 –

Разом видано 6428.81

З порівняння доходів з видатками показується, що «У[країнсько]-р[уська] вид[авнича] спілка» мусила до видання остатньої драми доложити 348 10 кор[он], які, зрештою, потрохи вирівнюються приходом із книжок, розпроданих від половини 1901 р., котрих спеціальні рахунки досі ще не викінчені. Таким чином, у даній хвилі весь фонд ув’язнений у книжках, яких рахунок показує його дійсний стан.

ч. Титул Друков. прим. В магаз[ині] 31 груд[ня] 1902 року Продано Ціна прод.
1 «Гамлет» 1000 558 442 1.80
2. «Приборкана гоструха» 1000 661 339 1.40
3. «Макбет» 1000 693 307 1.60
4. «Коріолан» 1000 716 284 1.80
5. «Юлій Цезар» 1200 970 230 1.60
6. «Антоній і Клеопатра» 1200 937 263 1 80
7. «Багато галасу знічев’я» 1000 783 217 1.60
8. «Ромео і Джульєтта» 1000 869 171 1.80
9. «Король Лір» 1000 834 166 1.80
10. «Міра за міру» 1000 1000 1.50

Із сього рахунку виходить, що коштом Шекспірового фонду опубліковано досі 10 400 екземплярів драм, із яких розійшлося 2379, а в магазині «Спілки» лежить 8021 примірників. З огляду, що книжки йдуть слабо, магазин і адміністрація вимагають деякого кошту, хоча в «Спілці» сей кошт і мінімальний, а головно при продажі книгарям приходиться робити значні рабати (20 – 25 і вище від ста), реальна продажна вартість екземпляра являється значно нижчою від номінальної.

Числячи пересічно по 1 короні за екземпляр, ми мали б можність надіятися, що з розпродажі всього надрукованого запасу вийшло би, по відшибненню 40% чистої виручки для «Спілки», для Шекспірового фонду 6240 кор[он], отже, чисто сума, вложена в наклад. Залежить тільки від того, аби сей наклад якнайшвидше розійшовся, бо ж, розуміється, що чим довше книжка лежить, тим більші кошти її магазинування й адміністрації, і, значить, тим менша її реальна вартість.


Примітки

Вперше надруковано у вид.: Шекспір В. Міра за міру / Переклад П. Л. Куліша. Видав і пояснив Др. Іван Франко. Львів: Накладом українсько-руської видавничої спілки, 1902. – С. 19 – 26.

Подається за першодруком.

Шекспір Вільям (1564 – 1616) – англійський поет і драматург.

Тих 10 драм, які ми отсе опублікували… – Йдеться про Кулішеві переклади драм Шекспіра, які виходили у Львові окремими виданнями з передмовою і поясненнями І. Франка – «Гамлет, принц датський» (1899), «Макбет», «Коріолан», «Приборкана гоструха» (відома під назвою «Приборкання непокірної»), «Юлій Цезар» (усі 1900), «Ромео та Джульетта», «Багацько галасу знічев’я» (відома під назвою «Багато галасу даремно»), «Антоній і Клеопатра» (усі 1901), «Король Лір», «Міра за міру» (обидві 1902).

…ще ті три («Отелло», «Троїл і Крессида» і «Комедія помилок»), які опублікував сам Куліш… – Йдеться про вид.: Шекспірові твори / 3 мови британської мовою українською поперекладав П. А. Куліш. – Львів: з друкарні Товариства імені Шевченка, 1882. – Т. 1: Отелло, Троїл і Крессида, Комедія помилок. – 418 с.

…на «Хуторну поезію», «Крашанку»… – Йдеться про вид.: Куліш П. А. Хуторна поезія. – Львів: з друкарні Товариства імені Шевченка, 1882. – 140 с.; Куліш П. А. Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року. – Видана типом другим з додатком посліслов’я. – Львів: з друкарні Товариства імені Шевченка, 1882. – 40 с.

…«Die Vergewaltigung des Basilianerordens»… – Йдеться про вид.: Kulisch P. А. Vergewaltigung der Basilianer in Galizien durch Jesuiten. – Wien: Selbstverlag, 1882. – 20 S. Брошуру відразу но виході сконфісковано. П. Куліш мав намір видати також її повнішу україномовну версію під назвою «Воскресіння Рутського і Кунцевича в Галичині» спершу у Лейпцигу, а коли там відмовили – у Женеві, потім – у Росії. Україномовний варіант рукопису Кулішевої брошури зберігається у фонді Кесаря Білиловського (ІЛШ, ф. 72, № 249, 22 арк.).

Завдяки щедрості одного добродія українця… – Йдеться про Костянтина Васильовича Жученка (1843 – 1919), який інкогніто профінансував Кулішеві переклади Шекспіра. Зокрема, І. П. Пулюй у листі до О. М. Куліш від 16 грудня 1899 р. пише: «На видання Шекспіра дав Жученко 1000 гульденів і обіцяв дати ще одну тисячу після того, як вийде “Макбет”»( ф. 19, № 1507).

Пшибишевщина – синонім декадентизму в польській літературі, походить від прізвища польського письменника Станіслава Пшибишевського (1868 – 1927), який 1899 р. в журналі «Życe» опублікував маніфест польського модернізму «Confiteor». У художній творчості Пшибишевський тяжів до аналізу підсвідомості, патологічних станів, сексуальних проявів. 1900 р., про який згадує І. Франко, Пшибишевський користувався великою популярністю серед польської та української молоді.

…жде видання ще один Кулішів переклад… – Кулішів переклад вийшов не 1903 р., як планувалося, а 1905-го (Байрон Гордон, Чайльд Гарольдова мандрівка / Переклав Панько Куліш. – Львів, 1905).

Ганна Барвінок (справжнє прізвище – Олександра Михайлівна Куліш, дівоче прізвище – Білозерська; 1828 – 1911) – українська письменниця; дружина П. Куліша.

…застарілу тепер книжку Гервінуса… – Йдеться про працю німецького історика та літературознавця Георга-Готфріда Гервінуса (1805 – 1871) «Шекспір» («Shakespeare», Bd. 1 – 4, 1849 – 1850).

«Киевская старина» з кінцем 1902 р. подала звістки про цілу купу перекладів покойного А. Навроцького… – Йдеться про статті: Науменко В. А. А. Навроцький: Поминка // Киевская старина. – 1902. – Т. 79. – Кн. 10. – Отд. 1. – С. 157 – 169; Шр-ко А. [Шрамченко О.] А. А. Навроцький // Киевская старина. – 1902. – Т. 79. – Кн. 12. – Отд. 1. – С. 351 – 381.

…повні переклади «Іліади», «Одіссеї»… – О. Навроцький і справді здійснив повний переклад «Іліади» та більшу частину «Одіссеї» Гомера. Обидва переклади досі не опубліковано. Уривок з перекладу «Іліади» О. Навроцького надруковано у вид.: Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі / Упоряд. і передм. М. Н. Москаленка. – К.: Дніпро, 1995. – С. 275 – 276.

«Оссіан» – Йдеться про літературну містифікацію шотландського письменника Джеймса Макферсона (1736 – 1796) «Твори Оссіана, сина Фінгала» (і. І – 2, 1765). Макферсон подавав цей твір як оригінально у пам’ятку стародавньої шотландської поезії, автором якої є співець III ст. Оссіан. Автентичність поем Оссіана було поставлено під сумнів ще за життя Макферсона, а другої половини XIX ст. остаточно доведено, що твори Оссіана – це Макферсонові підробки. О. Навроцький переклав українською мовою з «Творів Оссіана…» окремі пісні.

Байрон Джордж Ноель Гордон (1788 – 1824) – англійський поет, один із основоположників європейського романтизму.

… що робиться з письменською спадщиною Василя Мови ? – Йдеться про українського письменника і перекладача Василя Семеновича Мову (псевдонім -Лиманський; 1842 – 1891), який мало публікувався за життя. Більша частина його літературної спадщини стала відома по його смерті, багато творів втрачено.

Одним із перших, хто інформував про сумну долю доробку В. Мови, був Михайло Комаров, який виступив зі статтею «Літературна спадщина після В. Мови» (Зоря. – 1892. – № 10. – С. 199). Поему В. Мови «На степи» вперше опублікував І. Франко з передмовою «Із поетичної спадщини Василя Мови (В. Лиманського)» (ЛНВ. – 1899. – Т. 6. – Кн. 6. – С. 247 – 254).

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 369 – 375.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 184

Модифіковано : 14.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.