[Рец.] Le tsarisme et l’Ukraine
Іван Франко
par Romain Sembratovytch, avec preface de Bjornstjerne Bjornson. – Париж, 1907, велика 8-ка, стор. II + 55.
Отся брошура, опублікована уперве на німецькій мові 1905 р. п[ід] з[аголовком] «Zarentum im Kampfe mit der Zivilisation», виходить тепер, навіть з передмовою голосного норвезького письменника, як муштарда по обіді. Російський указ 1876 р., проти якого звернено її вістря, вже скасований, і вся внутрішня політика Росії вступає, хоч не без вагання, на нові дороги, де голос кожного краю і кождої нації буде з часом мати чимраз поважніший вплив на державні порядки.
Що ще більше уймає вартості брошури Сембратовича, се її, так сказати, припадковий характер. Автор хоч талановитий чоловік і оживлений найгарячішою охотою служити Україні, вийшов на се поле з зовсім скромним арсеналом, майже лише з тим, що дала йому гімназія. Пізніше, попавши в вир публіцистики, і то публіцистики т[ак] зв[аної] віденської школи, він не мав часу ані можності доповнювати своє знання і розкидав на всі боки ті скупі окрушини, які виніс із Галичини, доповнюючи їх не раз фантазією та догадами і пережовуючи десятки разів.
Відси плиткість його висновків, неповнота в представленні фактів, часті помилки, непорозуміння, що в очах тямучих людей, які навіть симпатизували з його провідними ідеями, шкодили його публікаціям. Найголоснішою і найстаранніше обробленою з них була «Polonia irredenta»; тут автор зібрав масу матеріалу з біжучої галицько-польської преси і, невважаючи на ідейну недоношеність праці, міг бодай заімпонувати її масою.
Праця про Україну далеко слабша. Автор говорить, приміром, у розділі про панславізм, маючи про сей ідейний напрям зовсім баламутні поняття, мішаючи панславістів західних (про Коллара й Шафарика він, зрештою, не знає нічого і цитує лише Палацького, власне не панславіста!) з московськими (яких, зрештою, також не знає) та з Кирило-Мефодієвим братством і протиставляючи їм російський урядовий панславізм, якого репрезентантами являються Арабатський і д-р Вергун. Просто соромно читати сю главу французькою мовою!
Уступи, що доторкаються до історії України, трохи ліпші, остільки що пок[ійний] Сембратович, уже редагуючи «Ruthenische Revue», мав під рукою деякі статті та дані, надсилані до редакції, і наборзі склеїв із них свою статтю. Та й тут скрізь, попри вірні факти та уваги, маса невірностей, безкритичностей та помилок. Сама найважніша річ у брошурі – розбір значення та впливу указу 1876 р. на український національний розвій – зовсім бліда, повна гучних слів, але показує брак фактів і брак вникнення в їх значення; вистарчить порівняти сей уступ з прегарним і основним представленням, яке дав тій справі проф. Грушевський у збірці «Russen über Russland».
Французьке видання брошури дуже гарне, а його вартість підносить гарна етнографічна карта України, рисована д-ром Аїтовим. Передмова Б’єрнсона робить сумне враження: невважаючи на своє паролітнє зацікавлення Україною, голосний письменник не знає про неї нічогісінько конкретного, крім того, що є якась Україна, «la grande et invincible nation des Ruthenes», що вона числить 30 мільйонів народу і терпить утиски від росіян і поляків. А небагато ліпше була підготовлена й уся та анкета європейських знаменитостей, яку пок[ійний] Сембратович запросив був до делікатної роботи – сказати свою думку про справу, якої вони не знали й не розуміли.
Примітки
Вперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1907. – Т. 37. – Кн. 2. – С. 372 – 373 (Бібл.), за підп: І. Франко.
Подається за першодруком.
Коллар Ян (1793 – 1852) – чеський і словацький поет, фольклорист, публіцист; діяч національного відродження двох народів.
Палацький Франтішек (1798 – 1876) – чеський історик і політичний діяч. Обстоював позиції перетворення Австрії на федерацію її окремих членів, де на провідних політичних позиціях мали б перебувати слов’янські народи.
Вергун Дмитро Миколайович (1871 – 1951) – український галицький поет, журналіст, публіцист, видавець москвофільського спрямування. Видавав у Відні журнал «Славянский век» (1900 – 1905).
Микола Легкий
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 711 – 713.