9. Похвала праці

Переклад Івана Франка

Тим-то, тямуючи все мої впімнення, братику Персе,

Синочку божий, працюй, аби голод себе зненавидів

І щоб любила тебе Деметера, прегарно вінчана

Мати шановна, й тобі наповняла стоги й обороги.

Голод-бо завжди бува невідступний лінивих товариш;

Сердяться люди й боги все на того, хто даром без праці

В лінощах жити привик, наче ті неробучії трутні,

Що тільки жруть раз у раз те, що пчоли назносять трудящі,

Але не роблять самі. Ти ж роби в міру діло охітно,

Щоб спілих плодів усе були повні комори й засіки.

Праця збагачує, знай, чоловіка добром і стадами,

Праця милішим тебе зробить навіть богам віковічним

І смертним людям, які до лінивого чують відразу.

Праця не сором, лише чоловіка соромить лінивство.

Що ти здобудеш трудом, позавидує, може, лінивий

Твому добру, та прийде чеснота тобі, честь і достаток.

Мужу тямучому – ти теж таким був – спориться робота,

Як від чужого добра відверта нерозумную душу

Й жваво за діло бересь, про хліб дбає по моїй пораді.

Стид тут фальшивий, коли чоловік ним кермується бідний,

Стид, що великеє зло не раз робить, а часто й підмогу.

Стид іде з бідністю в парі, з багатством веселість душевна;

Крадене всяке добро – не добро, тільки те, що нам бог дав.

Бо як хто силою рук добра всякого много нагарбав

Або зволік язиком, як се часто, на жаль, в нас буває,

Як кому серце затьмить і задурить погана жадоба

Зиску і вижене стид і саму лиш безстидність полишить,

Того спихають боги зовсім легко, і дім його гине,

І лиш коротко його те щасливе багатство держиться.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 365 – 366.