Кара за безженність у Римі

Валерій Максім

Переклад Івана Франка

Дивує нас подеколи римських прав хосенність;

Одно з таких хосенних прав – кара за безженність.

Були Каміл і Постумій, два цензори браві,

Що зналися, мабуть, добре на супружім праві.

Вони, певно, скарб державний тим не зубожили,

На безженних грошовую кару наложили.

Хто до сивого волосся безженним лишався,

Платить кару грошовую правом тим змушався.

Хто ж нарікав на те право або посмів кпити,

Той за те подвійну кару мусив заплатити.

Хто присуджував ту кару, той мав винуватих

Про занедбану повинність ось як поучати:

«Всякі роди – твір природи, на те в світ приходять,

Що, живучи та ростучи, нові твори плодять.

Та ж мусило ваше власне чуття вам сказати,

Що на те вас і сплодили ваші батько й мати,

Щоб потіхи діждатися внучат колисати.

Була й доля так ласкава вам повременити,

Аби своє призначення ви могли сповнити.

А ви вік свій звікували, про те не подбали,

Аби мужем і вітцем люди вас назвали.

Так тепер і вибачайте, бо жили ви глупо,

І кладіть тут грошенята і зовсім не скупо.

Скарб державний їх для себе не візьме ретенне,

А дасть таким, котрі мають потомство численне».

Написано в днях 3 – 4 лютого 1916 на основі Валерія Максіма (кн. II, розд. IX, уст. 1).

Примітки

Автограф № 430, с. 425.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 431.