Пелікан

Іван Франко

Як пелікан сам власні груди роздирає,

Не чує болю, де го пре к дітям любов.

Кров із живого серця точить, розливає.

Щоб лиш були безпечні молоді його;

Так ти, о руська мати, грудь свою святую

Щохвилі роздираєш, проливаєш кров,

Щоб з нею зляти жизні й благобита струю

На твоїх, ох так часто, негодних синов!

О боже, чи ж вовіки кров та плисти буде,

Чи ж злі вовіки будуть рану роздирати

В святой, а всегда щиро їх люблячой груди?

Чи, може, кров та стане здроєм благодати,

Чи, може, з поля нею зляного добудесь

Колись цвіт пишний: щастя бідной руськой хати?

Дня 27.10

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 3, № 1062).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 451.