Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / Поза збірками / 1882 р. / «Лісовою вузькою дорогов…»

«Лісовою вузькою дорогов…»

Іван Франко

(Із Галицьких образків)

Лісовою вузькою дорогов,

Що нависла ожини терном,

Непогідного дня і хмарного

Я із города йшов вечором.

Вже пора була пізня осінна,

Стоковий вітер холодом дув;

Якась пісня мні в усі незмінна

Все бриніла, хоч сум серце гнув.

І, задуманий, звільна бреду я,

Розвертаю ожини гілки,

Лист зів’ялий додолу трясу я.

І хрустять під ногов сушники.

Втім, гляди, проти мене в потоці

Ледве-ледве плетесь чоловік:

Губ кобеля прип’ята при боці,

А на плечах дров в’язку волік.

Його одіж – то латка на латці,

Груди голі, лиш шкіра та кість,

На ногах із онуч старі капці

По ожинах порвались на злість.

А лице – чи ви бачили глину? –

Ні то жовте, ні буро-бліде,

З-під старенької шапки вдолину

Сивий волос у космах паде.

До землі похилили го труди,

А ще дужче дров в’язка гнітить,

І щось страшно хрипить в його груди,

Мов підрізаний в болю хрипить.

Він, у землю понуривши очи,

Наблизивсь вже до мене досить;

А втім глипнув, і крикнув, і скочив,

У ожинах хотів себе скрить.

Та дарма тільки ноги старії

Покривавив в колючім терні

І, тремтячи, в страсі, без надії,

Вже й не смів приглядатись мені.

З його плеч упав дров зв’язок грубий,

Аж тернина під ним подалась,

Із кобелі розсипались губи,

Бо кобеля в хащі зап’ялась.

«Не лякайтесь, дідусю! – сказав я, –

Я ж зробити не хочу вам зла».

І якмога старого втішав я,

Та дарма моя мова була.

Він стояв у хащі, мов заклятий,

Дилькотіли коліна під ним,

І душив його кашель завзятий

Та перестрах з обличчям грізним.

«Ох, – промовив дідусь аж по хвили, –

Най то сього не тямить вам бог,

Що такий мені страх ви зробили,

Що я мало на місці не здох!»

«Та чого ж ви, дідусю, злякали[сь?]

Я ж на вас не кричав, не грозив.

Чи ви, може, спіткатись боялись

З кимсь, що лихо яке б вам зробив?»

«Говори! А лісничий! Не знаєш,

Що лісничий у нас, наче звір!

Вже пропав, як го в лісі спіткаєш!

Б’є до півсмерті! Ох, синку, вір

Мому слову! Старий я, у гробі

Вже одною ногою давно, –

То не стану брехати о собі…» –

«Але ж, діду, таж вам студено!

Ваші ноги всі в крові і босі,

Ви трясетесь, ви хорі, мабуть!» –

«Що ж робити, небоже, – і досі

Я не маю ноги в що обуть.

Я не маю хребта чим прикрити,

Бо за кару, знать, господь мене

Велів смерті на світі лишити:

Все зблизиться вона і мине.

Всіх забрала, хто звавсь мні ріднею,

Всіх, кого я знавав і любив, –

Ще донька лиш була, та й над нею

Сам могилку я сипать ходив.

А тепер у хатині самотній

Між людьми я, мов в лісі, живу,

Хоровитий, слабий, безроботній, –

Ще й наслали нам нужду нову.

Ще заперли нам ліс! А без ліса

Чим же бідному жити тепер?

Але що їм! Тікай хоч до біса,

Щоб йому лиш в руках ти не вмер!

От гляди, я старий, слабовитий,

А ще в ліс волочуся часом;

То сухого гілляччя вломити,

То на губи де-де з кошельом.

Та колись тут зловив мене: губи

Розметав по землі і за кій,

Мене вдарив в лице – і два зуби,

Два посліднії вибив як стій!

От тепер я так вас ізлякався,

Що подібно ви вбрані, як він:

«Ну, – подумав я, – то ж ти попався,

Вже по тобі не бовкне і дзвін».

Ті слова, мов жало, защеміли

Аж на дні десь у серці мені,

На очах мені сльози тремтіли,

Як скінчив дідусь вісті сумні.

«На вам, діду, хоч чоботи тії,

Що на плечах несу я – отож,

В них загрієте ноги старії.

Бо до міста не близько й мороз.

На вам плащ, хоч старий вже й дірявий,

Та бо ліпшого й в мене нема, –

Най вас гріє..

Не докучить чень дуже зима»

Знов старий затремтів, здивувався,

В мене впер своє око мутне:

«А ти хто, що до мене прийнявся,

Щоб дарунком зманити мене?

Коли ти дух лихої гієни,

Захотів мою душу купить,

То пропадь! Хоч старий і нужденний,

То волю життя в нужді кінчить!»

«Але ж що вам такого, дідусю?

Що вам сниться? Таж я чоловік,

Хоч словами к богам не молюся,

Но добра я ся ще не відрік!

Те, що можу вам дати, приймайте,

Сам я бідний, зарібна рука!

Що ж, дідусю, живіш, не тримайте

Плащ в руках, бо мороз натиска!»

«Ох, небоже, щасти тобі боже

За твоє милосердя над мнов.

Я ж не думав, що хто мні поможе,

Бо такого до днесь не найшов.

Чобітки я з подяков приймаю,

Бо болять старі ноги мої,

Но плаща я не хочу, не знаю

Панських строїв на своїй спині.

Я ж у лісі би других лякав ним,

Так, як ти налякав ось мене,

А у місті шандарям преславним

Се сейчас би здалось крадене.

От завдай мені, сину, на плечі

Тую в’язку й опеньки ще ті

Поможи у кобелю зверечи,

І піду я у місто собі».

Все сповнив я по просьбі старого,

І, стогнучи, зігнувшися в лук,

Він пішов – і хрипло у нього

В груді . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І за ним ще довгенько дививсь я,

Поки в лісі не щез у яру,

Но ще здалека вухом ловив я

Хрип, що грудь його різав стару.

І я думав: «О будь же прокляте

Теє панське одіння тісне,

Що до тебе, обдертий мій брате,

Неподібним чинило мене!»


Примітки

Вперше надруковано О. Кисельовим у журн. «Радянська література», 1941, № 4-5, с. 11 – 13.

В рукописному плані збірки «З вершин і низин» (ф. 3, № 214, С 50, з кінця зошита) цей вірш під заголовком «Старець з губами» вписаний до циклу «Галицькі образки». Слідом за ним у списку стоїть вірш «Як люблю я по лісі блукати», тематично близький до першого. Під заголовком «В лісі» він надрукований у збірці «З вершин і низин» (1893, с. 200). Вірш має спільну заключну строфу.

Збереглися автографи – ф. 3, № 214, с. 80 – 82, з кінця зошита, та уривок вірша (ф. 3, № 211, с. 23, з кінця зошита) із підзаголовком «Із галицьких образків». Наводимо текст цього уривка:

Лісовою дорогою йду я,

День осінній, мокро, студено;

Мов недужий ліс, тужить і плаче;

Моя думка усе про одно.

Про одно те народнеє горе

І про те, чим йому помочи,

З безвідрадного горя, додому

Похилив я чоло ідучи.

Умовно датується 1882 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 214).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 344 – 348.

Стежки

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 239

Модифіковано : 14.06.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.