Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / Поза збірками / 1882 р. / Рубач

Рубач

Іван Франко

(із переказів народних)

В вандрівці жизні я блудив багато

блудив, бо правди і добра шукав,

в добро і правду віруючи свято.

І в темну пущу раз я заблукав:

не стало стежки, дебрі вкруг і ломи,

недуже серце страх мені стискав.

А з заходу вже гуркотіли громи,

вже блискало… І серця свого я

спитав: «О серце, де, куди йдемо ми?»

Мов темна темрява вся жизнь моя

мені вказалась; ні одної хвилі

не бачив я, щоб до ладу була.

І скрикнув я в тривозі і безсиллі:

«О, хто на тихі води проведе

мене з отсеї збуреної хвилі?»

Втім, гляну, поміж ломами іде

спокійно, певно, в простій кафтанині

робітник. «Відки, брате, йдеш і де? –

аж скрикнув я. – От щастя маю нині,

що доля наднесла тебе мені,

щоб ти із сеї вивів мя пустині!»

«Ходім», – сказав він. Певні і міцні

були його всі поступи. На нього

глядючи, йшов я німо, мов у сні.

В руках сокиру він держав. Де много

стриміло лому, хабузу плелось,

що, бачилось, повік тут ні для кого

нема проходу, і мені б прийшлось

вертати в темінь, – сильною рукою

рубнув він – і прохід свобідний ось!

Де яр холодний, під стрімков скалою

вода шуміла, спинюючи хід, –

він знов рубнув, з оздобою цілою

валилось древо кладков через брід.

На все те я глядів і дивувався,

но йшов. Ось ліс вже перед нами зрід,

простір світліший з-поза тьми вказався

І на широке поле ми ввійшли:

хоч як далеко погляд розбігався,

то все по рівній він котивсь земли,

ні перепони не стрічав, ні краю,

ані шляхів, що в села б нас вели.

Но ось, коли пильніш я позираю,

аж серед поля тут і там стоять,

мов чорні птиці – що таке, не знаю.

Недвижно, в довгий, безконечний ряд

вони по шнуру тягнуться: чим далі

слідять їх очі, тим їх більше зрять.

До чорних тих точок ми прямували;

но, наблизившись, я з ляком пізнав:

не птиці – шибениці се стояли.

На кождій вітер трупа ще гойдав, –

і серце в мні застило із тривоги,

но провідник спокійно мні сказав:

«Се шлях наш! Сеї не лякайсь дороги!

Найліпші, найсвятіші йшли по ній!

Святеє місце топчуть наші ноги!

Отут припадь! отут молитву дій!»

І ми оба навколішки припали,

молилися при шибениці тій.

А як ми, помолившись, знов устали,

мій провідник сокиру в руки взяв

і замахнувсь – і разом затріщали

всі шибениці, степ весь застогнав,

і грім на небі грізно обізвався,

і щезли трупи, чистий степ остав.

Наперед знов мій провідник подався,

а я за ним; ішли ми довгий час,

аж ось далеко на степу вказався

мов чорний хрущ. Чим ближче, він чимраз

і ріс, і ріс, аж як вже туй ми стали,

побачили: се церква проти нас.

Свічки ряснії в церкві тій палали,

куривсь кадила запахущий дим,

плачливі співи серце розбивали.

На вівтарі, мабуть, богам товстим

у жертву, людських серць живих, пробитих

курилось много; путом золотим

окований, на колючках укритих

лежав там Розум, молячись, попи

вже зачали на нього ніж острити.

І спів гримів: «Блаженні всі стовпи,

всі, що не бачили, а мають віру,

що люблять бога нашого стопи,

а брата ріжуть богу на офіру!

Наш бог – се замордована Любов,

убитий Розум! Тож і в жертву щиру

для нього ми мордуємо Любов

і ріжем Розум! О, прийми, наш боже,

той дар, що ми кладемо пред тобов!»

І рік мені мій провідник: «Се ложе

сну вічного, се злоби клятий спів,

се тьма, що світлом статися не може!»

І, взявши камінь, що тут бовванів,

він кинув на церковне середстіння

й мені то само учинить велів.

Загримало о стіни те каміння,

він топором підвалину затяв, –

і з грохотом звалилося склепіння,

земля стряслась, пил небо закривав, –

і третій раз страшливо загриміло.

Тремтячи, я провідника спитав:

«Хто ти і що се ти зробив за діло?»

І рік він: «Я рубач, ти ж бачиш сам!

Прочищую путь волі й правди сміло.

Чи хочеш? Я тобі топір цей дам.

Що я робив, те й ти роби по миру!

Туди твій шлях, і ціль твоя он там!

Підеш?» – «Піду!» Він дав мені сокиру.


Примітки

Вперше надруковано у журн. «Література і мистецтво», 1941, № 1, с. 26 – 27, за підписом Мирон.

В плані збірки поезій «З вершин і низин» (ф. 3, № 214, с. 126 і 235) цей вірш значиться, але у збірці він не був надрукований.

Зберігся автограф (ф. 3, № 299, с. 1) та два уривки-варіанти, що є значно розширеним початком цього твору. Один з них (ф. 3, № 206, с. 17) вперше опублікований 1926 р. М. Возняком у кн. «Іван Франко» (с. 238 – 239) як самостійний вірш; другий (ф. 3, № 206, с. 7 – 8) вперше надрукований у кн.: Твори, т. 13, с. 177 – 178, теж як окремий вірш. Подаємо обидва уривки, які мають відмінності порівняно з основним текстом.

Автограф № 206, с. 7 – 8:

В життя вандрівці я блудив багато,

Блудив, бо правди і добра шукав,

В добро і правду віруючи свято.

І кождий блуд слізьми я полоскав,

І топтано мене, і гнано, й клято,

За зло й добро докори я спіткав,

Но в серці я зберіг спокій, свободу,

Любов до правди й рідного народу.

Всміхавсь часом і мні світ на хвилину,

Та щастя я не вмів в лету хватать, –

Воно мов тисло, гнуло мя вдолину,

На людське горе вчило взір звертать.

Я й бачив горе скорше, ніж провину,

Зрів слабість там, де другі підлість зрять,

І з власних мук, і з досвіду тяжкого

Не виніс я ненависті до злого.

Ох, бо ненависть – се прикмета сили,

А я слабий, м’який, тривожний був.

Вітхнення жар терпіння в мні згасили,

Надії цвіти вихор в пух роздув,

А сумніви відвагу підкосили,

І кождий вал мене додолу гнув.

Так я пройшов, зранивши серце й ноги,

До половини земної дороги.

І заблукався я у пущу темну,

Котрій, здавалось, і кінця нема.

Глибокий морок дрож будив таємну.

Дрімала в дебрях непроглядна тьма,

В верхів’ях вітер думу вів надземну,

Стогнав, то грізно шибавсь, та дарма!

Хоч як він рвавсь на вольний світ гуляти, –

І він, як я, в тім борі був заклятий.

І не було дороги предо мною,

Столітній лом спиняв щокрок мій хід,

Там лютий звір ревів десь під скалою,

Лиш в порохні його виднівся слід, –

Тут яр глибокий, прірвою скального

Клекоче потік, хлеще піну вбрід, –

Там в віттях дятел стукнув голосніше,

То кані чути зойкання зловіще.

В могучій тій, безвихідній западні

Я вчувсь такий безсильний і малий.

Всі змагання до бою й свободи

Такі дрібні, незначні мні здались,

Що й руки впали, в груді дух заперло,

І, мов підтятий, з ніг я поваливсь,

І з глибини сердечної розпуки

Я крикнув: «Хто спасе мя з сеї…»

Автограф № 206, с. 17:

В життя вандрівці я блудив багато,

Блудив, бо правди і добра шукав,

В добро і правду віруючи свято.

І кождий блуд, окуплений слізьми,

Стававсь товчком у мене до поправи.

А кільки ж то добра відплачено

Мні злом, і щирості лиш клеветою,

Любві прокляттями! Я все те зніс

І в серці зберігав спокій, свободу,

Любов до правди й рідного народу.

Всміхалась доля і мені часом,

Та щастя я не вмів в лету ловити.

Не вмів у щасті сам себе забути,

Забути других, бідних та слабих.

Я й бачив горе скорше, ніж провину,

Зрів слабість там, де другі підлість зрять,

У всім старавсь найти поперед всього

Зерно добра й зерно те оцінить, –

І з власних мук, і з досвіду тяжкого

Не виніс я ненависті до злого.

Ох, бо ненависть –се ж ознака сили,

А я слабий, м’який, тривожний був.

Я змалку звик коритись і боятись

І виростав рабом, немов провину,

Таючи в собі ті горді чуття,

Що справді вольним роблять чоловіка.

І рабські привички отрутою

Запали в кров мою і помутили

Пречисте джерело життя. Каліка,

На бойовище світу вийшов я,

Судном хрупким в бурхливе виплив море,

І кождий вал мене збивав з пуття.

Так я пройшов, зран[ивши] душу й ноги.

До половини земної дор[оги].

В піску безплоднім я старавсь найти

Хоча й маленьке золоте зерно…

На цю тему Франко опублікував оповідання польською мовою «Rąbacz» у журн. «Przegląd Społeczny», 1886, т. II, с. 233 – 239, і українською мовою оповідання «Рубач» у збірці «Сім казок» (Львів, 1900, с. 3 – 14).

Подається за автографом (ф. 3, № 299).

провідникМ. П. Драгоманов.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 337 – 340.

Стежки

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1071

Модифіковано : 14.06.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.