«Не раз безсонному здається…»

Іван Франко

Не раз безсонному здається

Серед тяжких душевних мук,

Що підо мною кінь несеться

И узда висковзується з рук.

Жену степом, не шляхом битим,

Туман простори покрива,

Земля лиш стогне під копитом,

Шумить зів’ялая трава.

Тривоги серце, знай, стискає,

Мій крик у горлі занімів,

Лет дух у грудях запирає,

І в мозку наче дух зомлів.

А кінь, як вихор, степ, як море,

Я, як пилинка на воді…

А ти, моє пекуче горе, –

В ніщо щезаєш ти тоді.

Писано д[ня] 12 грудня 1883 р., досі не друковано.

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 244 – 245.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 117). Інший, ранній автограф (ф. 3, № 192, с. 54) має неістотні розходження порівняно з основним текстом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 363 – 364.