Осторога

Іван Франко

Ей, не люби мене, дівчино!

Як хочеш любощів речистих,

Як хочеш розкоші й огнистих

Присяг, заклять і зітхань много,

Щоб нерви мліли, дух спирало,

Кров билась бурно, безупинно

І серце в груді завмирало, –

Коли бажаєш всього того,

То не люби мене, дівчино!

Ей, не люби мене, дівчино,

Як хочеш жити в супокою,

Плідне мов древо над рікою,

Діток коханих годувати,

Синів давати в школу, в люде,

Дочкам готовить нишком віно,

На власну путь благословляти, –

Зо мною, хто зна, чи те буде,

Тож не люби мене, дівчино!

Бо я борець, моя рибчино!

Бо я робітник твердорукий,

Мене труди ждуть, бої й муки,

Мене ждуть бурі громовії,

Що, може, й розіб’ють судно те,

В котрім ми попливем, дитино!

Як зможеш ти тягти весло те

І не злякають бурі тії,

Тоді люби мене, дівчино!

Написано 10 падолиста 1883 р., досі не друковано.

Примітки

Вперше надруковано М Возняком у журн. «Світ», 1925, № 5, с. 3. Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 193, с. 61 – 62) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 113 – 114). Перший не має заголовка, в його тексті є незначні розходження порівняно з основним текстом. Наводимо передостанні два рядки раннього автографа:

Сли зможеш ти тягти весло те,

І не лячні ти бурі тії…

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 359 – 360.