Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

5. Лист із Бразилії

Іван Франко

Сусіди любі! Пише вам Олеся.

Ми всі здорові й добре нам ведеся.

Сім місяців отсе мовчали ми,

Аж на кінці вандрівки стали ми.

Серед лісів тут живемо в бараці

І маємо страшенно много праці.

Рубаєм дерева на сажень грубі –

Одно два дні довбем, сусіди любі!

За рік отак чень буде чистий морг,

То будем сіять. Живемо наборг.

Боргує нам уряд, покіль до свого,

Курузи, бульбу, сіль – і більш нічого.

Не розлучали нас і на п’ять хвиль…

До міста маємо п’ятнадцять миль.

В лісах, під горами… Та ми не ропчем,

Доріг нема, стежки, дасть біг, протопчем.

Та ви цікаві, як нам до води

Доїхалось, а потім аж сюди.

До Відня їхали спокійно вкупі;

У Відні нас три дні держали в цюпі.

Пустили нас, лиш пан якийсь від нас

Сім срібла взяв, що підписав нам пас.

З Понтеби завернули нас до Грацю,

Там три неділі мали з нами працю.

Писали до Стрия, Мостів і Кут.

А нам казали: «Зачекайте тут!»

Палазя там умерла від уроків,

А лікар німець мовив: «З браку соків».

Івась умер напевно від нічниць,

А лікар мовив: «Не плетіть дурниць!»

Та як ще Гриць, Оксанка, Рузя вмерли, –

Пустили нас: «Ідіть, куди наперли!»

До моря ми добрались без біди,

Лиш що до нас присілись два жиди

І видурили від Баланди й Хмиза

По десять ринських за якісь авіза.

Та на одній пересідці якось

Згубився і пропав Юрків Антось.

В Генові ми сім неділь шифу ждали,

За містом в норах, як цигани, спали.

Поганий край! Докучив голод нам,

І гарячок понабирались там.

Сім штук дітей, Онищиха, й Чаплиха,

І Хрущ старий там вмерли. Збулись лиха.

Було б нас більш померло, бо якась

На нас італьська пані завзялась

І випросила в короля свідоцтво:

Держать їх, аж їм вимре все жіноцтво.

Хрест божий з нами! Певно, се була

Якась безбожна упириця зла.

Бо справді, на жінок у тії доби

Ударили найгіршії хороби.

Та бог наслав на тую злюку бич:

Попавсь нам лепський русначок-панич.

Списав він лист від нас, слізьми облитий,

До їх там королеви Маргарити,

Все розповів: як нас тут трясця б’є,

Як відьма ніччю кров жіночу п’є,

Що тут дітей без корму сохне й плаче,

Як з відьмою король у гречку скаче…

І помогло. Пустили нас як стій,

Урвалося поганій відьмі тій.

А як ми вже на корабель сідали,

То панича від нас арештували,

Немовбито він ошуканець єсть.

Він нам шепнув: «Се злої відьми месть!

Мовчіть, бо пропадете всі дочиста!»

Ми – ша! Пропало наших ринських триста.

По морі ми плили без злих пригод,

Лиш хорував погано весь народ.

На морі вмерло дев’ять душ народу;

Їх замість погребу метали в воду.

Най бог боронить від такої тьми.

Як матері ридали за дітьми,

Коли їх риби довгі, мов ті балки,

Зубаті, чорні, рвали на кавалки!

В Бразілії ми теж зазнали зла:

Пропасниця лиха на нас зайшла.

Три місяці чекали ми на квіти:

Три хлопи вмерли тут і три кобіти.

П’ять хлопців до послуг продали ми,

А сім дівчат пішло в такі доми.

Про хлопців досі ми не мали вісти,

Дівчата раді: є що пити й їсти.

Що ж ще писать вам? Тут новин не гук:

П’ять душ нам досі вмерло від гадюк,

Тут по лісах блукають дикі люде,

Б’ють наших і їдять. І нам те, мабуть, буде.

Та, може, дасть нам бог іще підняться.

Було нас сорок, є ще вісімнадцять.

Одно лиш жаль, що вже по-руськи тут

Молиться ні балакать не дадуть.

На нас у місті крикнув Кандзюбінський:

«Nie wolno tutaj gadać po rusińskij!

Tu polski kraj i polski Bóg i król!

Po polsku gadaj albo gębę stul!»

Га, що ж, коли так острий ферлядунок,

Хай буде й так! Який нам тут рятунок?

Сим кінчимо. Прощайте! Ждіть від нас

Звісток, як нам заблисне ліпший час.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1898 р., кн. 1, с. 30 – 33.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 268 – 271.