2. Притча про віру

Іван Франко

На Цейлоні святому

Є кипарис високий,

Розкішний, тисячлітній,

У світі одинокий.

Журчить з його коріння

Малесенький поточок;

Ніхто не тямить, щоб він

Зронив один листочок.

Як перший лист ізронить,

То твердо вірять люде:

Хто з’їсть отой листочок,

Той вічно жити буде.

І довгі вже століття

Побожнії буддисти

Стоять під кипарисом,

Читають акафісти.

Звернувши очі вгору,

Перебирають чотки

І ждуть, аж з кипариса

Впаде той лист солодкий.

І ждуть собі безсмертя,

І мруть один за одним, –

Нові приходять з серцем,

Прагнущим і голодним.

І ждуть того листочка –

Ніяк не відірветься!

І ждуть, і мруть в тій вірі,

Що хтось його дождеться.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 58 – 62.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 210.