6. Притча про вдячність

Іван Франко

Мороз був лютий, сніг і завірюха,

По вулиці голодний пес блукав:

Обмерз, продрог, – здаєсь, лиш пушка духа,

Надармо страви й захисту шукав.

Аж чоловік найшовся милостивий,

Впустив до хати пса і обігрів,

Пожалував його, як друг правдивий,

І їсти дав того ж, що й сам він їв.

Та пес, нагрівшися у теплій хаті,

Спочивши і наївшися досить,

Замість подяки став гарчать, брехати,

Ще й кинувся хазяїна вкусить.

Подібний ти до нього, брате милий:

Не тямиш, хто добро тобі зробив,

А тих, що розуму тебе навчили,

Як часто ти зневажив, оскорбив!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895 р., кн. 3, с. 321, без заголовка, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с 21), майже ідентичний із текстом збірки.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 216.