Арф’ярка

Іван Франко

Вона

Поцілуї твої,

Мов пожежа, палять!

Скажи, милий, чому

Так ті очі горять?

Він

Пригорнись, поцілуй.

Не розпитуй мене!

Таж ти знаєш, душе,

Як люблю я тебе.

Вона

Знаю я, милий мій,

Щирість всіх твоїх слів…

Та скажи, крім мене,

Інших ти не любив?

Він

Сотий раз вже кленусь,

Що, крім тебе, в життю

Нікого не любив

І любить не хотю.

Вона

Вірю вже. Не кленись!

Пощо ж клятва в любви?

Та послухай, се хто

Там співа за дверми?

Він

Се арф’ярка якась!

Мила, йди скажи ти

З співом, бренькотом тим

Геть арф’ярці іти.

Вона

Ні, мій милий! Той спів

І бреньк арф я люблю.

Най арф’янка ввійде,

Співа пісню свою!

І арф’ярка бліда

У світлицю ввійшла

І по ній і по нім

Оком враз повела.

І всміхнулася раз,

І всміхнулася знов,

І з струн арфи різкий,

Острий бренькіт пішов.

Забрязчала одна

Голосная струна…

А арф’ярка? Ось що

Заспівала вона:

«Ktera holka bledá,

Та se zamuž ne vda;

A ktera jako růze,

Ta je dobra dla muže,

Bude hezka žena»

Втім, здригнула чогось,

І в руках їй худих

Арфа стала німа

І струн бренькіт затих.

Він

Вели, мила, сей час

Геть арф’ярці іти!

Що за пісню якусь

Почала тут вести!

Вона

Ні, най грає, як зна!

Най співає, що втне!

Та чом в тебе лице

Так бліде та хмарне?

Він

Ет, пусте! Таких арф

І таких арф’ярок

Я не можу знести.

(До арф’ярки).

Геть ти! Тут не шинок!

Вона

(до арф’ярки)

Ні, не слухай його!

Заспівай ще що-будь!

Про любов чи про жаль,

Най хвилюється грудь!

Та арф’ярка бліда

Обернулась, пішла

І, стиснувши в руці

Арфу, стиха рекла:

«Нині рік, нині рік –

Він мене так стискав!

Завтра рік – він мене

Відіпхнув і прогнав».

Чув і він, і вона

Ті страшнії слова;

Він до неї схиливсь –

Відвернулась вона.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Балади і розкази», с. 6 – 8. Зберігся автограф вірша (ф. 3, № 210) з датою «31/5 [1876]».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 307 – 310.