Любов

Іван Франко

Хоч і пізнав би я всі мови

І ангелів, і всіх людий,

А якби я не мав любови,

Був би, як кимвал той твердий,

Був би, як мідь гучна й пуста,

Й мертві були б мої уста.

Хоть міг би я пророкувати,

Знав тайники подій усіх

І віру міг могутню мати,

Що й гори порушати б міг,

А в серці б я любві не мав,

Нічим би був, нічого б не здолав.

І хоч би все добро своє

Віддав я бідним без принуки,

Хоч би і тіло та життє

Віддав на смерть, на тяжкі муки,

А в серці би любві не мав,

Нічим би був, нічого б не здолав.

Любов-бо довготерпелива,

Ласкава, й смирна, й знає честь,

Независна, не пакіслива, –

Любов за нас пішла на хрест.

Негорда, честі не бажає,

Терпить, відплати не шукає.

Гнів їй далекий і все зле,

Неправда й раз її не тішить,

Лиш правда потішає все;

Все зносить, кождому все лишить,

Все вірить, все надію має,

І все, і все перетриває.

Любов ніколи не загине!

Хоч всі пророцтва заніміють,

Хоч людська мова в безвість злине,

Всю мудрість в пил вітри розвіють,

Вона жиє, все оживляє,

Вона все-все перетриває.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Друг», 1875, № 22, с. 513 – 514, за підписом Джеджалик. В примітці до вірша І. Франко вказує, що цей вірш є парафразою окремих рядків «першого посланія ап. Павла до Коринфян, гл. XIII, зач. 1 – 7».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 289 – 290.