Хрест Чигиринський
Іван Франко
Гей, в місті Чигирині
Там церков – Спас святий,
В тій церкві хорониться,
Козацький хрест старий.
На тім хресті донині
Ще давній напис єсть:
«Мир мирним! На враждущих
Сам бог і його хрест!»
У притворі донині
Старий той хрест стоїть,
Мов свідок літ минувших,
Страшних забутих бід.
І лиш сліпці старії
З піснями на устах
Сидять, мов сум могильний,
У стіп того хреста.
І не одну співають
Вони старую вість
Про наше горе-лихо
Та про ворожу злість.
І серце смуток тисне
На вісті з тих часів,
1 відірваться тяжко
Від тих старечих слів.
* * *
Весна настала красна,
Зацвів пахучий крин;
Немов козак гулящий,
Прибрався Чигирин.
Мов дівчина в неділю,
Природа вбрана вся,
І наче щастя в серці,
Така її краса.
Болоня край Чигрина
Не мряки залягли –
То два війська ворожі
До бою надтягли:
Брати два, ворогами
Роз’єднані з собов.
Прийшли, аби пролити
Річками братню кров.
І стали проти себе
Тут лях, а там козак,
Тут гордий пан, там низький,
Погорджений бідак;
Тут певність, там зневіра,
Тут жадоба, там жаль…
Ірзають бистрі коні,
Блищить до сонця сталь.
Гей, гордо пан Жолкевський
На конику жене!
Гей, гордо лядське військо
Рядом стоїть страшне!
А сугорби понуро,
Мов поле сиві мгли,
Невеселі козацькі
Ватаги облягли.
«Заждіть, – кричить Жолкевський, –
Раби, навчу я вас!
Не прийде вам охота
До бунту другий раз!»
Три шибениці ставить
На горб, щоб кождий здрів,
І напис понад ними:
«Се жде бунтівників».
«Гетьмане Наливайку! –
Озвався Лобода. –
Се що таке на горбі?
Яка нова біда?
Чи стяг се, що в бій шляхту
Веде? Ану, смотри!
Мені здається, бачу
Там шибениці три».
А Наливайко каже:
«Щасть боже їм і з тим!
Та ми підем до бою
Під знаменем святим.
Гей, браття, хрест поставте
На горб, на нім письмо:
«Мир мирним! На враждущих
Сам бог і хрест його».
Знов день настав, страшная
Знялася боротьба;
Немов огонь з водою,
Так перли війська два.
Чим вище світле сонце
По небу вгору йшло,
Тим більш братської крові
На землю там плило.
І стала послабати
Козацька сила вже…
Лютує пан Жолкевський
І в пень козацтво тне.
«Ось вам наука, хами, –
Так грізно він кричить, –
Як різать нашу шляхту
І села нам палить».
І всі козацькі очі
Звернулися нараз
До видного на горбі
Хреста в страшний той час.
І бачать: чи се привид,
Чи правда? Із землі
Хрест двигається звільна
І мов пливе у млі.
Мов невидимі руки
Несуть його – пливе
Аж там, де пан Жолкевський
У пень козацтво тне;
І серед бойовища
Той хрест чудесний став,
Мов раменами, кріпко
Козацтво заслоняв.
Всі, бачачи те диво,
Стоять, мов умерлі…
Не гримають мушкети,
Не блискають шаблі.
В тривозі пан Жолкевський
З рук шаблю опустив;
Дивився, мов не бачив,
Стояв, мов і не жив.
А Наливайко крикнув:
«Так, браття, так і єсть!
Мир мирним! На враждущих
Сам бог і його хрест!
За мною! Най пізнають
Ляхи, що з нами біг,
Що проти бога змігся,
Хто проти нас ся зміг!»
На захід вже сідало
Святеє сонце вниз;
Кінчився при Чигрині
Бреньк сталі, ломіт спис.
При шибеницях військо
Шляхетське полягло,
Рікою трупів много
І крові поплило.
Один лише Жолкевський
Уйшов, не згинув він;
За ним козацтво довго
Ще гналося вздогін.
«Зажди, – кричить козацтво, –
Жолкевський, та смотри!
А для кого ж лишив ти
Ті шибениці три?»
* * *
Кроваве бойовище
Травою поросло;
Могили вкрили трупів,
Мов буря, все пройшло.
Козацькі й лядські сили
Розвіялись, мов прах, –
Не згибла лиш незгода,
В вражді ще Русь і лях.
І чи коли настане
Нам щасливіший час?
Чи завітає єдність
І згода, й мир до нас?
Бог знає. Та ми слова
Не зречемось того:
«Мир мирним! На враждущих
Сам бог і хрест його».
Примітки
Вперше надруковано у кн.: «Дністрянка. Альманах з календарем на рік звичайний 1877». У Львові, 1876, с. 64 – 66. У збірці «Із літ моєї молодості» І. Франко у примітці до цього твору писав:
«Оця поемка основана на неісторичнім, хоч і досить поетичнім оповіданні про битву між Наливайком і поляками під Чигирином у р. 1596, що вперве появилося в «Истории русов, или Малой России», приписаній Юрію Кониському, архієпископові білоруському, але написаній Полетикою [Авторство Полетики пізнішими історичними дослідженнями не підтвердилося. (Ред).] й виданій О. Бодянським у Москві 1846 р. В рукописі ся книга була відома першому історикові Малої Росії, Бантишеві-Каменському, від якого переняв те оповідання наш галицько-руський письменник Богдан Дідицький, у якого «Народной истории Руси от начала до новейших временъ» (Львов, 1868 р., ч. II, стор. 96 – 98) се оповідання читав я також, іще бувши учеником гімназії в Дрогобичі […]».
Жолкевський Станіслав (1547 – 1620) – польський коронний гетьман, що жорстоко розправився з антифеодальним повстанням під проводом Наливайка і Лободи (1596).
Наливайко Северин (р. н. невід. – 1597) – керівник антифеодального селянсько-козацького повстання 1594 – 1596 рр. на Україні і в Білорусії. Підступно схоплений козацькою старшиною і виданий шляхті, зазнавши страшних тортур, був страчений у Варшаві.
Лобода Григорій (р. н. невід. – 1596) – запорізький гетьман у 90-х роках XVI ст. Приєднався до Наливайка, але вступив у таємні переговори з С. Жолкевським, за що був убитий козаками.
Кониський Георгій (1717 – 1795) – український письменник, церковний і культурний діяч, виступав проти Ватікану і унії, йому приписувалось авторство «Історії русів».
Полетика Григорій Андрійович (1725 – 1784) – український політичний діяч, виразник інтересів феодально-старшинської верхівки, йому приписувалось авторство «Історії русів».
Бодянський Осип Максимович (1808 – 1877) – філолог-славіст, історик, письменник та фольклорист. Професор слов’янських літератур Московського університету. Належав до ліберального крила слов’янофілів.
Бантиш-Каменський Микола Миколайович (1737 – 1814) – український і російський дворянський історик і археограф.
Дідицький Богдан Андрійович (1827 – 1909) – галицький письменник, журналіст і видавець, один з ідеологів «москвофільства».
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 324 – 328.