Задунайська пісня

Іван Франко

Над Дунаєм тиха зоря сходить,

З-за мли сумно на край поглядає.

«Чом ти, чом ти рум’янишся, зоре?» –

«Кров слов’янська так лице вкрасила».

Слов’янська кров пливе струями

Так, як століття вже плила;

Та вже огнем, а не сльозами

Слов’янську землю заняла.

Хоч кров пливе, то дмуться груди,

Пожар горить – з ним месть і гнів;

І хоч тиран лютує всюди,

То час свободи вже наспів.

Крізь кров, пожежі, й меч, і месть

Свобода йде, і слава, й честь.

Стоять гори довгими рядами,

На Герцоговину поглядають.

«Чом ви, чом ви задрожали, гори?» –

«Марко Кралевич, герой наш давній,

Се здригнувся зі сну вікового;

Меч сталевий угору підносить;

Богатирський кінь копитом тупнув –

Сон кінчиться Кралевича Марка».

О встань, о встань, герою сонний,

І глянь на край коханий свій,

На залив ворогів бездонний,

О встань і ворогів розвій!

Тебе пізнають, хоч минули

Вже літ сотки, як ти заснув;

Вони меча ще не забули,

Що в крові їх не раз тонув.

Лиш меч, пожежа, й кров, і месть

Смерть принесе врагам, нам честь!

Та ні, ти спи! Благий твій сон

Най не мутить кров, месть, прокльон!

Ти спи, про щастя наше сни,

Бо ще жиють твої сини.

Їх не убив Востока пан,

Їх не зламав тягар кайдан,

Ні рабський спідлив їх поклін,

На них не спаде твій проклін.

Неволя їм огнем була –

З огню виходить сталь ціла;

Неволя – хмара, над котрою

Вони розблиснули дугою.

Вони хоч гнулись, та не впали,

І хоч терпіли, то мовчали,

І хоч мовчали, меч острили,

В молитві набирали сили.

Ти спи, герою наш, о спи!

Про ліпше щастя-долю сни!

Про ліпше щастя, як у нас,

І про час ліпший, як сей час,

І про світ ліпший, як сей світ,

Про бої, як за давніх літ.

Вітер віє понад мур Требіння.

«Що на вас так червоніє, мури?»

«Се турецькі хоругви криваві,

Що їх вітер раз у раз колише».

Шумно, буйно колиши ти,

Вітре, ті прапори!

Незадовго з-під них блисне

Огнянеє море.

Незадовго за тобою

Злетять слави діти

Ворогів скупати в крові,

В пожежі загріти.

Незадовго над півмісяць

Хрест тут підійметься,

А о хрест той вся турецька

Сила розіб’ється.

Незадовго встане пімста

З Косового поля,

Мілош Обіліч устане,

Підійметься воля.

Незадовго серби-браття

Злинуть у ті гори,

Ляжуть голови турецькі,

Впадуть їх прапори.

О, сербська земле, де ж ти діла

Гарячу пам’ять старини,

Що в дітей твоїх серцях тліла?

Чому не бухне жар страшний,

Щоб спільного врага спалити,

Що рад би всіх слов’ян залити?

Подайте руку угнетенним

У поміч братнюю братам,

Потіху в горі всім нужденним,

Оружжя свободи борцям!

Ступіть слідами Чорногори,

Мстіть пам’ятку Косових піль!

Ваш бог – бог свободи. По морі

Страждання шлях, свобода – ціль.

Мілане, трон щоб удержати,

А на тім троні лиш себе,

Ти грабарем волишся стати,

Що братню вільність в гріб гребе.

Покинь лукавую дорогу!

Огонь горить, він розіллється;

Огонь дійде до трону твого,

Від нього й власть твоя займеться.

Брати слов’яни, бог свободи

І вас зове на бій святий!

Вставайте, братнії народи,

Зваліть тирана з висоти!

Він не опреться вам, він хорий.

В Європі встане день новий.

«Герцоговина й Чорногора», –

Най буде клич ваш бойовий!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Друг», 1876, № 3, с. 33 – 34, за підписом Джеджалик.

Марко Кралевич – національний герой задунайських слов’ян, про якого переказ говорить, що від часу перших турецьких нападів він лежить заклятий у одній печері в горах. При його ногах стоїть кінь, а в головах стримить меч, який сей герой у остатній хвилі вбив по рукоять у скалу. Коли меч зовсім вилізе зі скали, а кінь з’їсть усю в’язанку зачарованої трави й тупне ногою, тоді встане Марко, аби знов боротися з турками і освободити придунайських слов’ян. – Прим. І. Ф.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 299 – 302.