3. «Гуманний будь…»

Іван Франко

Гуманний будь, і хай твоя гуманність

Пливе з криниці чистої любові,

Якої не мутить пиха й захланність.

Гуманний будь не так, як богослови,

Що надприродним ліктем довг свій мірять,

Льву такають, а гримають ослові,

Братами мають тих лише, що вірять

У їх закон, в їх повісті і чуда,

До «вічних благ» все ласо зуби шкірять,

Та цідять муху, щоб ковтнуть верблюда.

Не те, щоб всіх любив, – се вже надміру,

А не бажай нікому зла та худа.

Всіх бляг і брехень не бери на віру,

На фальш і зраду май порядний дрюк

І не давай з братів лупити шкіру.

Лише не сердься, не заламуй рук,

Котячу флегму май усе в запасі,

Не вір облесним, стережися злюк,

А дармоїдам все кажи: А засі!

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Semper tiro», с. 108. Зберігся автограф вірша (ф. 3, № 256), в якому є три викреслені строфи, що не ввійшли до тексту збірки:

Яка гуманність в Мошковій окрасі?

Стара се повість, та не кождий чув,

А хоч і чув, то може, в іншім квасі.

То в жабокруцькій коршмі Мошко був,

А коршма геть на одшибі стояла

В степу, де вовчик вив і вітер гув.

А як зима степами загуляла,

То Мошко з балабустою й дітьми

Був сам, немов весь світ чума приспала.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 166.