Думка в тюрмі

Іван Франко

Ой рано я, рано устану,

На яснеє небо погляну,

А небо, як синій кришталь,

А в серці важкий сум і жаль.

Всміхається небо без зміни,

Глядить на тюремнії стіни,

А стіни пожовкли від сліз,

Що ними просякли наскрізь.

Гей, яснеє небо, чому ти

Глядиш, так весело всміхнуте,

Пощо в ту проклятую кліть

Ти шлеш такий любий привіт?

Тут сльози, ти радість голосиш!

Ти вільності запах приносиш,

А тут ось понура тюрма,

Могила тісна та німа.

Живий у могилу заритий,

Гляджу я на світлом облитий,

На вільний, веселий той світ –

Кров жаром у жилах кипить.

За що мене в пута скували?

За що мені воленьку взяли?

Кому я і чим завинив?

Чи тим, що народ свій любив?

Бажав я для скованих волі,

Для скривджених кращої долі

І рівного права для всіх –

Се весь і єдиний мій гріх.

[1877]

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Громадський друг», 1878, № 2, с. 97. Остання редакція вірша опублікована в збірці «Із літ моєї молодості», Львів, 1914, с. 119–121. У збірці «З вершин і низин» (1893) назви немає.

Подається за збіркою «Із літ моєї молодості». Датується за збіркою «З вершин і низин», 1893. Інші публікації не датовані.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 43.