Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Дослідження / «Пане меценасе, пане меценасе...»

«Пане меценасе, пане меценасе...»

Володимир Баняс

115 років тому побачили світ «Перехресні стежки» Івана Франка.

Першими з повістю ознайомилися читачі «Літературно-наукового вісника» — львівського часопису, на сторінках якого впродовж 1900-го друкувався твір, того ж року вийшовши окремим виданням.

Структурною особливістю книги є наявність двох цілком різних сюжетних ліній.

Перша (допоміжна) присвячена любовним стосункам між головним героєм — доктором Євгенієм Рафаловичем та його коханою Реґіною Стальською (вважається, що тут письменник обіграв історію стосунків із перекладачкою Ольгою Рошкевич).

У другій (основній) сюжетній лінії розгортається картина адвокатської діяльності Рафаловича, спрямованої на захист інтересів галицького селянства.

На жаль, я не франкознавець, одначе фах літературознавця, добрий десяток перечитувань, а ще — текстологічна робота працівників Інституту літератури НАН України дають змогу зробити, можливо, несподіваний висновок: за первинним наміром автора, основна сюжетна лінія мала бути допоміжною, і навпаки. Гадаю, Іван Якович планував написати сповідь про любов, побічним елементом якої мав стати показ безправного існування західноукраїнських селян. Утім…

Свого часу, читаючи розвідку про «Лорда Джима» Джозефа Конрада, я був украй заінтригований думкою британського науковця про цей (невдалий, як на мене) твір: «Маємо справу з оказією, коли роман вийшов із-під контролю письменника». Довго не міг зрозуміти, що таїться за процитованою тезою. Згодом «дійшло»: ситуація, коли митець планує одне, але впродовж роботи витвір наче самостійно «розвертається» в інший бік.

Якраз це, переконаний, пережив Франко: повість, задумана як мелодрама, під час написання переросла в глибоку, талановиту, об’ємну панораму життєвого укладу українців Галичини другої половини XIX ст. Пізніше чогось настільки ж масштабного, проникливого, прекрасного досяг Василь Стефаник і, меншою мірою, Лесь Мартович.

Згадайте, яка тут мова, стилістика, фабульна структура; скільки розглянутих тем (інтимних, громадсько-соціальних, історичних) та розкішних образів (упевнений: за сприятливіших умов, франківський єврей Вагман легко перевершив би за популярністю бальзаківського Гобсека!); зрештою, наскільки суворо Іван Якович дотримався принципів еллінської драматургії — у фіналі, попри багато смертей, читач переживає необхідний катарсис.

… Направду співчуваю тому, хто ще не читав цього!

Молодь України, 24 квітня 2015 р., № 17-18 (19660), с. 6.

Попередня стаття | Перелік статей |

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 311

Модифіковано : 23.03.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.