Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Біографії. Некрологи / 1894 р. / Некрологи

Некрологи

Іван Франко

В остатніх місяцях слов’янська наука стратила кількох визначних своїх представників. Ітак, в Москві вмер проф. Тихонравов, про котрого подаємо обширнішу звістку.

В Чернігові вмер талановитий і вельми симпатичний поет український Леонід Глібів (роджений в 1827, умер д[ня] 29 жовтня ст[арого] ст[илю] 1893). Крім видного становища в українській літературі як поет ліричний, байкописатель і писатель для дітей, Глібів заслужився і коло фольклористики української, поміщаючи чимало фольклорного матеріялу в «Черниговском листке», котрого був редактором в 1860-ті рр.

Другу значну страту понесла українська етнографія зі смертю Івана Манжури (родився 1851, умер 15 мая 1893). Покійний посвятив усе своє життя, повне несказаного горя і сумних пригод, на збирання матеріялу із уст народних. Між записачами етнографічного матеріялу на Україні йому належиться одно з чільних місць з погляду на совісність і точність записів, а також на многосторонність тем, на які він звертав увагу. Тільки мала частина зібраного ким матеріялу опублікована була досі в «Записках Юго-Зап[адного] отд[еления] Р[оссийского] геогр[афического] общ[ества]», «Малор[оссийских] преданиях и рассказах» і «Політ[ичних] піснях» М. Драгоманова, в «Киевской старине», «Этнографическом обозрении», «Живой старине», «Степи» і т. и., а також в окремій вельми цінній книжці «Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатериносл[авской] и Харьк[овской] губ[ерниях]», виданій харківським Филологическим общ[еством], котре по його смерті наслідило величезну силу його рукописних матеріялів.

Згадаємо тут іще про третю страту, яку понесла українська література зі смертю талановитого поета Вол. Александрова, лікаря військового в Харкові (род[ився] 1825, ум[ер] 25 дек[абря] ст[арого] ст[илю] 1893 р.). Покійний заслужив собі на добру пам’ять своїми гарними переспівами псалмів і перекладами деяких поетів російських та німецьких, драматичними п’єсами «За Немань іду» і «Ой не ходи, Грицю» та виданням двох томиків альманаху «Складка». В львівській «Зорі» опублікував переробки народних пісень про всякі ростини, птахи і риби, але ті, як він їх назвав, «епоси» не мають ніякої поетичної вартости.

Великою стратою для української історіографії треба признати смерть д-ра Йосипа Ролле (Dr. Antoni J.), що помер у Кам’янці-Подільськім (родився 1830 р. в селі Генрихівці, кінчив студії мед[ичні] в Києві). Покійний написав довгий ряд монографій, не раз похожих на повістки радше, ніж на твори історичні, дуже часто забарвлених сторонничо, та все-таки цінних задля того, що в них він використував численні рукописні та архівні джерела, досі не визискані, маючи доступ до многих родинних архівів шляхетських на Поділлі, до котрих кому иншому нелегко дістатися. Оповідання його обхапують майже всі важніші моменти южноруської історії від XV – XIX віку і пересувають перед нашими очима довжелезний ряд фігур, що грали таку чи иншу роль в тій історії: військових, політиків, козаків, шляхтичів, чужоземців, жидів, навіть мужиків, гайдамаків. Особливо манили його постаті жіночі, котрих долю і недолю в бурливих перипетіях української історії він слідив і малював дуже живо і пластично.

В перших днях февраля вмер у Філіпополі голосний у слов’янськім світі Ст. Веркович. Родом босняк, він від 1856 р. стояв у сербській службі, як агент політичний висланий був до Македонії, щоб агітувати за Сербією. Там доля наткнула його на учителя сільського Ікономова в однім глухім селі в Родопських горах. Той Ікономов, гарячий болгарський патріот, начитавшися «археологічних» писань Раковського і др., задумав сотворити болгарський доісторичний епос, якого не має ні один народ в Європі. При помочі Верковича, а потім французького консула Дозона він і пустив у світ масу пісень, в котрих автентичність Веркович і Дозон твердо вірили і котрі найшли собі гарячих защитників також між поважнішими вченими (чех Гайтлер, німець Флігієр і др.). Та більшість слов’янських учених (Пипін, Веселовський, Потебня, Ягич і др.) відразу віднеслась до відкритої Верковичем «Веди слов’янської» з сумнівами і недовір’ям. В р. 1876 Веркович переїхав зі своїми матеріялами до Петербурга, де часть пісень-фальсифікатів видав по-болгарськи і по-російськи, та на решту не міг найти накладця. В 1891 р. покинув Росію і переїхав до Філіпополя, де уряд болгарський виплачував йому по 300 фр[анків] місячної плати на прожиток.

Великою стратою для слов’янської науки треба признати смерть заслуженого президента Югослов’янської академії в Загребі каноніка Франя Рачкі, звісного історика церкви югослов’янської і видавця многих важних документів та пам’ятників югослов’янського письменства. Обширнішу біографію і портрет сього знаменитого вченого ми надіємось падати в слідуючій книжці «Житя і слова».

Так само велику страту понесли й лужицькі серби через смерть каноніка Михайла Горника в Будишині (родився в Ворклицях в році 1838, студії кінчив у Празі). Горник виступив на літературне поле з поезіями, що здобули собі широку популярність, та опісля покинув поезію і віддався лінгвістиці та студіям лужицько-сербської народности в широкім значенні. Як член і президент Лужицької матиці і довголітній впорядчик її «Часописі» він містив у ній довгий ряд своїх праць наукових, видав цінний словар лужицько-сербської мови, записував пісні і оповідання народні і т. и. Як чоловік він був надзвичайно правий і симпатичний і вмів своєю особистою добротою приєднувати численних приятелів не тільки для себе, але й для справи свого народу.

В кінці годиться згадати про смерть галицько-руського вченого і діяча, крилошанина М. Малиновського, автора й видавця важних джерелових книг до історії южноруської церкви: Гарасевичевих «Annales ecclesiae ruthenae» і зложених ним самим «Kirchen- und Staatssatzungen». Пок[ійний] Малиновський довгі літа був офіціялом при гр[еко]-к[атолицькій} митрополітальній консисторії у Львові; яко такий писав багато куренд, меморіалів і т. и. До кінця життя був завзятим противником людової русько-української мови в літературі.


Примітки

Вперше надруковано в журн. Житє і слово, 1894 р., т. 1, кн. 2, с. 315 – 320, без підп. Авторство: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. – Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. – К., 1928. – С. 328.

Подається за першодруком.

Манжура Іван Іванович (1851 – 1893) – український поет, фольклорист, етнограф.

«в Записках Юго-Западного отделения Российского географического общ[ества]»… – збірники історично-етнографічних та фольклорних матеріалів, які видавались у Києві в 1874 – 1875 рр. Вийшло два томи.

…«Політ[ичних] піснях» М. Драгоманова… – Йдеться про працю М. Драгоманова «Політичні пісні українського народу XVIII – XIX ст. з увагами» (Женева, 1883-1885. – Т. 1-2).

«Этнографическое обозрение» – російський науковий журнал. Виходив у Москві в 1889 – 1916 рр.

«Живая старина» – науковий етнографічний журнал, що видавався у Петербурзі наприкінці XIX – на початку XX ст.

«Степь» – «Степь; Херсонский беллетристический сборник», літературно-художній та фольклорно-етнографічний альманах, виданий 1886 р. в Херсоні.

«Історико-філологічне товариство при Харківському університеті» – діяло у 1877 – 1919 рр., його очолювали О, Потебня, М Сумцов та ін. Активно працювали Д. Баталій, І. Манжура. «Товариство» видавало «Сборник» (т. 1 – 21); заснувало музей та архів. Нещодавно його діяльність відновлено.

Гайтлер (Гейтлер) Людвіг (1847 – 1885) – чеський філолог-славіст.

Рачкі Франьо (1828 – 1894) – хорватський історик і політичний діяч.

Горник Михайло (1838 – 1894) – сербсько-лужицький філолог і письменник.

Лужицька матиця – громадське культурно-освітнє товариство, яке ставило своїм завданням розвиток національної культури, боролось з асиміляторською політикою Німеччини й Австрії, Активними діячами товариства були Т. Павлович (1804-1854) та М. Горник.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 420 – 427.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1118

Модифіковано : 12.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.