Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Біографії. Некрологи / 1903 р. / Теодор Момзен

Теодор Момзен

Іван Франко

В перших днях падолиста вмер у Берліні один із найбільших сучасних істориків Теодор Момзен у 86[-му] році життя. Він родився 30 падолиста 1817 р. в Гардінгу в Шлезвіку; його два молодші брати Тихон і Август здобули собі також ім’я, хоч скромне, в науці як філологи. Теодор по скінченні гімназії записався на права на університеті в Кілю, осягнув 8 падолиста] 1843 докторат і опублікував, окрім докторської дисертації, ще дві праці: про римські товариства і про римські tribus, а надто в спілці зі своїм братом Тихоном і з славним пізніше шлезвіцьким поетом Теодором Штормом книжечку віршів.

Задумавши присвятити свої сили науковій праці, а спеціально римському праву і римській культурі, вибрався Момзен у подорож до Італії, де пробув цілих 10 літ. Він перейшов здовж і вшир Неапольське королівство, познайомився з простим народом і з визначними італійськими вченими і старався через безпосередню стичність з живими людьми вникнути в духу їх історії. Вернувши до Німеччини, був він якийсь час співробітником газет у Шлезвіку, в р. 1848 його покликано на кафедру римського права на Липському університеті, та тут політичні бурі того бурливого року втягли його в свій вир. Разом з трьома приятелями професорами Моріцом Гауптом і Оттоном Яном він був по побіді реакції оскаржений за революційні злочини, і хоча суд увільнив їх, але з університету їх видалено.

Момзен перенісся до Швейцарії і викладав римське право на Цюріхськім університеті. Тим часом він почав публікувати плоди своєї наукової подорожі по Італії: в р. 1850 появилася велика книга про долішнє італійські діалекти, 1852 – великий фоліант з римськими написами королівства Неаполя. В 1854 р. його покликано до університету в Вроцлаві, де пробув чотири роки. Вже перед тим від юридичних та епіграфічних дослідів він перейшов до історії; ще в Цюріху він на пропозицію книгаря Вайдмана взявся написати популярний курс історії Риму – написав книгу, що відразу зробила його одним із найбільших майстрів новочасної історіографії.

Момзенова «Geschichte Roms», якої три перші томи вийшли в рр. 1854 – 1856, являється взірцем глибокого досліду, але також взірцем стилю – живого, суб’єктивного, надиханого власним життям, власними симпатіями й антипатіями автора. Відси ЇЇ величезний успіх, та в тім лежать і її хиби, її, так сказати, публіцистичний подекуди характер. Момзен довів свою історію до 46 р. перед Христом і на тім урвав; ані конання республіки під другим тріумвіратом, ані розцвіт і упадок цезаризму не змальовані в його книзі. Аж 1885 р. Момзен видав п’ятий том римської історії (четвертий так і лишився ненаписаний), у якому змальовано життя провінцій під римськими цезарями.

Тим часом у р. 1858 покликано Момзена до Берліна, і тут перед ним розвернулися інші перспективи. Маючи перед собою мету – таки ще колись написати історію Риму в часі цезарів, він розумів ясно, що сеї історії не можна написати на самій лише основі тогочасних літературних пам’яток, яких інтерес зосереджується на особах цезарів, їх двора та війн. «Написи і пандекти – се головні джерела до історії того часу» – се був Момзенів девіз, і він з великою енергією береться до праці над систематичним опублікуванням двох збірок «Corpus inscriptiorum latinarum» та «Corpus juris romani».

Для сеї велетенської праці треба було позискати фонди і співробітників; усього доконав Момзен, який надто головну часть роботи взяв на свої плечі. Від р. 1863 почала виходити збірка написів, яку Момзен допровадив до 15 томів величезного in folio. Рівночасно з видаванням тих написів з-під його пера виходили цілі ряди монографій про спеціальні питання («Römische Forschungen», «Römische Chronologie», опрацювання Августових записок, т[ак] зв[аних] Monumentum Ancurantum і т. ін.). З написами в’язалися тісно монети, і Момзен присвятив їм також фундаментальну працю «Geschichte des römischen Münzwesens», де використав нумізматичні дані для історії торговельних, економічних і державних відноснії Риму.

При кінці життя вернувся Момзен нарешті до своєї первісної вихідної точки, до історії римського права, опрацював римське державне право, а в спілці з проф. Марквардом – римське карне право, розпочав друге монументальне видання Corpus juris romani, для якого зладив сам пандекти Юстініанові та приготовив до друку т[ак] зв[аний] Codex Theodosianus. Слідячи впливи римського права й римської цивілізації ще в часах вандрівки народів, він приготовив для Monumenta Germaniae historica видання головного джерела для історії готів, а власне Йорданової перевізки книг Кассіодора.

Момзен брав також живу участь у політичному житті разом з Вірховим. Ще в остатніх роках життя він забирав часто голос у важних міжнародних справах, хоч не все щасливо. Відомий його голос у справі переслідування поляків прусським правительством викликав голосні протести з боку поляків. Один із остатніх його листів ще восени сього року був написаний до редактора «Ruthenische Revue», де він дякував редакторові за його публікацію і заявляв, що вона відкриває для нього новий, не відомий йому світ змагань і культурної праці, для якої він має повну симпатію. Значить, балакання польських публіцистів, які в Момзені бачуть лише ворога «der minderwertigen Nationen», не зовсім згідні з правдою.


Примітки

Вперше надруковано в ЛНВ, 1903 р., т. 24, кн. 12, с. 243 – 245 (Хроніка і бібліографія).

Подається за першодруком.

Пандекти (від грецьк. всеосяжний) – збірники з викладом положень античного права. На основі римських і візантійських пандектів грунтувалося цивільне право Німеччини в XVI – XIX ст.

…пандекти Юстініанові… – складений за правління візантійського імператора Юстініана (483 – 565) збірник витягів з творів найвизначніших римських юристів.

Codex Theodosianus – кодекс римського імператора Феодосія І (347 – 395). Цей кодекс був офіційним законодавчим збірником для судової практики і юридичної освіти.

…Йорданової перевізки книг Кассіодора. – Йдеться про скорочений виклад готським істориком VI ст. Йорданом дванадцятитомної праці свого попередника – також готського історика Кассіодора (485 – 578) «Історія готів».

Вірхов Рудольф (1821 – 1902) – німецький вчений-біолог і ліберально-буржуазний політичний діяч.

Відомий його голос у справі переслідування поляків прусським правительством викликав голосні протести з боку поляків. – Момзен обстоював історичну правомірність асиміляції слов’янських народів німцями і відповідно підтримував публічно в пресі реакційну національно-колонізаторську політику прусського буржуазно-монархічного уряду щодо польської національної меншості в Пруссії.

«Ruthenische Revue» – український громадсько-культурний і літературний журнал, виходив протягом 1903 – 1905 рр. у Відні німецькою мовою. 1906 р. перейменований на «Ukrainische Rundschau».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 323 – 326.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1034

Модифіковано : 13.01.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.