8. Народна етнологія

Іван Франко

1. Антиподи. Під землею є також люди. Як у нас сонце заходить, то у них сходить. Інші мовлять, що там живуть небіжчики. (Пор. Federowski, 384).

2. Бойки. Бойки – то ворожбити і знахарі. (Пор. Federowski, 1119). Між ними є такі, що від Юря аж до Зелених свят ідуть у гори, в полонини і збирають усяке зілля. Він знає зілля на всяку слабість, але знає й таке, що може нашкодити чоловікові.

Коли по обіді комусь голосно відригнеться, то інші сміючися говорять: «їде бойко з празнику!» Мабуть, натякають на скрип коліс бойківського немазаного воза.

У бойків як хто вмре, то зараз небіжчика кладуть під лаву, а самі сідають на лаву, довкола стола, їдять, п’ють, забавляються. «А тамтой, – кажуть, – уже сего не потребує, він уже упокоївся». (Звертаю увагу, що се погляд підгірян на бойків – я чув його в Нагуєвичах і в Дрогобичі, – а не дійсний звичай самих бойків). (Пор. Toeppen, 787).

3. Гуцули. Гуцули – то поганий нарід. Жінками міняються так, як кобилами.

– Братчьику Іва, а позич-ко міні своєї Марічки на тиждень, а я тобі своєї Гафії позичу.

Або як іде на заробок десь далеко, то кричить до сусіда (а сусід аж на другім версі):

– Міха! Я йду з дому на тиждень, аби-с ми тут Марічки дозирав!

4. Жиди. Жиди, як мають бути їх Великодні свята, тоді, як вони їдять самі маци, то день перед тим беруть дерев’яну ложку і кавалок хліба і палять. А по святах ідуть на те саме місце і перепрошують хліб і говорять:

– Гам, гам! Ходи, хлібе, ‘днам!

До тіста, з котрого печуть маци, мусять жиди завсіг-ди додати хоч крапельку крові з християнина. (Пор. Oesterley,V, 131).

На кучки жиди люблять, аби дощ був. Ворожать собі з того, що будуть мати багато грошей. То вже як іде дощ на кучки, то так жиди тішаться, так голови під окап підставляють, ніби то не дощ, а готові гроші на них капають. (Пор. Federowski, 1143).

На Судний день завше мусить одного жида вирвати. Отак сидить між іншими і разом не знати де подівся. І ніхто його вже не знайде. І не шукають за ним, не плачуть, нічого, бо знають, що його нечистий узяв. То вже як має бути Судний день, то всі жиди в страху. Кождий потерпає: ану ж сього року на мене черга! (Пор. Federowski, 1141).

Між пастухами держиться поговірка – коли котрий хоче йти на сторону, а інші питають його: «Куди йдеш?» – то відповідає: «Іду жида бити».

Коли жид перейде чоловіка – то се добрий знак. Як сниться жид, то також добре. (Federowski, 1791).

Коли хтось візьме у когось яку річ або позичить і не хоче віддати, то говорить: «Віддам тобі се на жидівське пущіньи».

Жиди, видно, ліпше Богу моляться, ніж наші люди, бо жидам Пан Біг дає, а нам ні. (Пор. Federowski, 1413, 1142).

Жиди держаться купи. Ану зачепи одного жида, кілько Ух назбігається! А нашого чоловіка аби й забили, то другий за нього не оступиться. Жид з гиндліо жнє. Він до господарської роботи нездалий.

Жид найтвердший в п’яти. Аби який мороз був, а жид іде в патинках і байдуже собі.

Жиди бруд люблять. Не раз побачиш жидівку, убрана так, як не знати яка пані, багато і пишно, а під сподом у неї мусить бути якась брудна шмата.

Жиди все ще чекають свойого месії.

Старі жиди їдуть до Палестини, щоби там умирати і кажуть ховати себе на Сафатовій долині, щоби на Страшний суд не мусили там бігти аж із нашого краю. (Andree, Juden, 166).

Коли хто йде сіяти, а перейде його жид, то зародить добре.

По померших жиди відправляють босини через вісім день. Вони тоді не виходять із хати і мусять ходити босо. (Andree, Juden, 166).

Обряду обрізання доповнюють жиди по містечках і досі кам’яними ножами. (Пор. Andree, Juden, 154).

5. Мазурі. Мазур сміється з русина:

– А су to prawda, – питав раз мазур русина, – ze sie rusinek ślepy rodzi?

– Та правда, – відповів русин.

– No, i coz wtedy robicie?

– Та наймаємо мазура, щоб йому три дни в ср… дмухав, поки провидить. (Пор. Federowski, 1105).

Мазур скорий до бійки, сварки довгої не любить. (Пор. Federowski, 1104). Раз сидить мазур у коршмі, аж прийшли два русини та й починають сваритися між ло терпцю, скочив, хляп по пиці одного и другого та и крикнув:

– Та bijcie sie juz raz, selmy! Skoda gęby! [Та бийтеся вже, шельми! Шкода губи! (польськ., спотв.). – Упоряд.]

Русин і мазур знайшли міх з ячменем; хотіли поділитися, але не було як. Каже русин:

– Знаєш що, мазуре, хто одним словом скаже: «ячмінь і міх», той візьме обоє.

Думає мазур, думає:

– Worecek-jęcmionecek, jęcmionek-worecek… Ні, не йде!

А русин каже:

– Видиш, по-нашому то: ячміх! Та й узяв ячмінь з міхом.

6. Москалі. Москалі – то такий нарід, як і ми, тільки твердше говорять і твердшої віри. А проте крадуть у живі очі і брешуть страшенно: ніколи москалеві не можна вірити, що він тобі говорить [Підгіряни знають москалів тільки як російських вояків з 1849 року, і до них відносяться їх отакі характеристики. – [Іван Франко].].

7. Німці. Німці навчили наших людей коло хліба робити. Бувало, наші люди орали дерев’яними сохами та ралами, а бульбу садили так: ішов з колом, робив тим колом ямки, в ямки кидав бульбу та й колом позасував і вже; мотики, рискаля ніхто не знав, аж від німців усе те попереймали.

Німці – народ розумний і «західний»; німець – приповідають – і на Хребті-горі [Гора між Нагуєвичами і Підбужем. – [Іван Франко].] зайде собі світа. (Weinhоld, V, 409).

Німець найтвердший – вибачте – в задницю, бо аби який вітер віяв, а він носить сурдут іззаду розрізаний.

8. Пилипони (липовани) – то так, як жиди: як прийдуть між наших людей, то тільки про те й дбають, щоби не осквернитися. Боронь Боже при нім люльку закурити – зараз із хати тікає. А доторкнеться нашого чоловіка, то зараз обтирає. Нашою ложкою і з нашої посудини їсти не буде, нашим ножем хліба не вкроїть; усе своє з собою носить. А побожні дуже – щодень по кілька разів щиро Богу моляться.

9. Русини. Русин – сиротисько погульний, хто не хоче, то його скривдить, ще й висміє. Русина Пан Біг сотворив на біду та на нужду.

Мазурка більше собі хвалить мужа русина, як мазура. Вона мовить:

Нехай буде й пісний жур,

Ліпший русин, як мазур.

Певно, бо над русином може старшувати, а мазур собі того не дасть.

Русин найміцніший у груди, бо аби який мороз, а він іде в кожусі, але з голими грудьми.

Русин з натури злодійкуватий. І не те, щоби щось порядне вкрав, а так, якусь дрібницю, бодай личко, ремінець або кілок, а мусить украсти.

10. Таліяни. Ниталія – ладний край, але нарід там паскудний: зрадливий, а скоро що дрібка – зараз до ножа хапається. Забити чоловіка – то йому нічого не значить.

11. Татари. Колись нападали на наш край татари. То були псьоглавці, люди з песіми головами. Вони пили людську кров. (Пор. Federowski, 1100).

12. Цигани. Циганка, як має дитину, то аби яка зима була, мусить її голу з головкою занурити в річну воду. Для того циганчата такі здорові і тверді на мороз. (Knoop, 155).

Цигани не є нашої віри. Хоч він буде й хрещений по-нашому і слюб бере в церкві, але між собою вони держаться своєї віри. Для того й сміються з циганів. «Цигане, а якої ти віри?» – «А якої вам, паночку, треба?»

Цигани не держать ніякого посту. Про се й пісня говорить:

Ой цигане, циганочку, яка ж твоя віря?

Твоя жінка у середу солонину їла.

Цигани – паскудний нарід, бо їдять здохлятину. Як почують, що де здохла свиня або худобина, то і з десятого села прийдуть, відкопають стерво, варять і їдять. «Се, – кажуть, – божка вбила».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 162 – 166.