Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія літератури / 1896 р. / Інтересний збірник з с. Хитара (Повіт Стрийський)

Інтересний збірник з с. Хитара (Повіт Стрийський)

Іван Франко

Тимчасові відомості

Подаємо деякі уваги про зміст рукопису. Текст його маємо перед собою в копії, зробленій д. В. Гнатюком.

Перший твір, що є в рукописі, се, як сказано, «Александрія». Є се казочна повість про вчинки і війни Александра Македонського, звісна майже у всіх літературах цивілізованого світу від Персії до Ісландії. Ся повість основана на грецькім оповіданні так званого псевдо-Каллісфена, що первісно зложене було, мабуть, у Александра, в Єгипті, опісля було перероблене в Греції і відси в другій переробці широко розійшлося по Європі, частенько перекладене та перероблюване, то скорочуване, то безмірно розширюване, напр., в перській поемі Казвіні «Іскандер-наме», в німецьких та французьких лицарських поемах, в латинській переробці під назвою «Historia de proeliis» і т. д. (Гляди: Истрин, Александрия русских хронографов. Москва, 1893, ст. 1 – 68).

В старослов’янськім письменстві «Александрія» звісна була в двох формах: як осібний твір і як частина так званого «Хронографа», т. є. компілятивної історії від створення світу. Сю другу форму, що переходила через кілька редакцій (Істрін установив їх чотири) ми лишаємо набоці, бо наш список є, очевидно, переробкою самостійної, так званої сербської «Александрії», що, по дослідах ученого Веселовського (Из истории романа и повести, I, 29 – 511), постала в Сербії, переведена з грецького тексту, та не з псевдо-Каллісфена, а з такої його переробки, що основана була на західноєвропейських переробках того ж псевдо-Каллісфена (гляди op. cit., ст. 444 – 445).

Не вдаючися ближче в розбір сеї теорії, ми подамо титули поодиноких розділів хитарської «Александрії», надіючися з часом опублікувати весь її текст.

Як уже сказано, загального заголовка рукопису ані головного титулу «Александра» в хитарськім рукописі нема. Текст починається титулом першого розділу повісті:

«Початок исторіи о Александрі Македонском, како ся почал и зачал». Оповідається тут про єгипетського царя Нектанава, його прихід до Македонії, про народження Александра від того Нектанава і жінки царя Філіппа Олімпіади, про молодість Александра, про смерть Нектанава з руки Александра, про їзду Александра на коні-людоїді (Буцефалі), про його побіду на олімпійських ігрищах і про розбитий Александром шлюб його батька з якоюсь іншою царівною.

«О цари Алтамиши и о кумянах». Перша побіда Александра над «кумянами» при помочі воєнної хитрості. Александр убиває царя Алтамиша та пускає полоняників кум’янських додому і дає їм на царство Ванцатула.

«О цари пелагійском Анаксархосѣ». Цар Анаксархос під час тої війни нападає на Македонію, щоби захопити царицю Олімпіаду, він доконує сього і смертельно ранить Філіппа. Та в ту пору прибуває Александр з війни, доганяє Анаксархоса, ловить його й приводить до батька, так що той перед своєю смертю здужав ще вбити свого ворога. За радою Арістотеля, Александр готується до війни з сусідами.

«О цари Даріи перском». Дарій, почувши про смерть Філіппа, шле свого слугу Кайдавлуса до Македонії з листом, щоби Александра вислано на його двір, а Кайдавлус щоби був там царем. Александр відписує Дарієві, що прийде до нього, але з усіма македонянами. Дарій у відповідь посилає йому «строжку и дві колесцѣ деревяних и два кораблі порожных и два міхи маку», а в листі вияснює: стружка і колісця – щоб бавився, як дитина, кораблі – щоби їх наповнив даниною, яка персам належиться від македонян, а мак – щоби, почисливши його, довідався, скільки у персів війська. Александр відписує, Що дітські забавки, прислані йому, вказують, що сам Дарій – дитина; колісця віщують, що він з македонянами об’їде все перське царство: як стружка вертиться, так Дарій буде вертітися перед Александром, та не зможе сховатися і в утробі своєї матері; а число війська ми знаємо, бо мак із’їли, а за кораблі дякуємо, бо нам їх давно було треба.

«О цари Архидонѣ селуньском». Александр іде з військом на персів. Солунський цар Архідон пише йому лист, вітаючи його, і віддає йому в службу свого сина Полікратуша. Александр відписує Архідонові, цитуючи в листі приповідку Соломона. Звідси йде до города Антини, де панувало 12 князів; город супротивляється йому; по невдалій облозі Александр, за порадою філософа Гедеона, відступає, лишаючи в таборі багато волів і овець. Антиняни виходять і розсипаються по таборі. Тут в рукописі бракує кількох карток, де оповідалося про наглий поворот Александра і завоювання Антини (у псевдо-Каллісфена се не що, тільки грецькі Афіни!).

Похід Александра на Рим. Титулу і початку сього розділу також нема в хитарському списку, а є тільки оповідання про те, як римляни прийняли Александра з почестю і дали йому многоцінні дарунки.

«О полуденых странах и дивных людех розмаитых». Війни Александра з двоголовими канафасами, з крилатими жінками, котрих Александр убиває 20 000, обпаливши їм уперед крила. Дійшовши до Океана, Александр пускається морем до Єгипту, де основує Александрію. Тут, устроївши військо, вирушає на схід.

«О приході Александровом до Ієрусалиму». Тоді в Єрусалимі був жидівський сойм, пророк Єремія служив богу. Жиди по короткім ваганні піддаються йому. Єремія являється йому в сні і каже йому оглянути храм єрусалимський; той же пророк опроваджує його по храмі, вияснює віру жидівську і пророкує йому будущину.

«О Єгиптѣ великом, како Александер в него вихал». Александр їде до Єгипту (автор немов не тямить, що він власне прийшов відтам!), по дорозі розігрітий купається в холоднім озері і тяжко хорує. Єгиптяни листом підмовляють лікаря Філіппа, щоби отруїв Александра, та сей відповідає їм з погордою; тоді єгиптяни потайно написали Александрові, що Філіпп хоче його отруїти. Слідує звісна з історії сцена з кубком, повним лікарства. Александр приходить до здоров’я і здобуває город єгипетський, де находить портрет свого батька Нектанава.

«О цари Даріи перском» – довге, в значній часті на історичних подіях основане оповідання про війну Александра з Дарієм, доведене до смерті Дарія і до шлюбу Александра з Розанною.

«Сказаніе о скотєх и о звѣрєх дивных человѣкообразных и о жонах и о муравах и птицах». Александр іде в правий бік, щоби дійти до кінця світу, доходить до краю, де люди на лікоть заввишки. За сим краєм ідуть другі чудесні краї; епізод про царицю Кандіякію і сина її Кандавлуса перерваний у рукописі.

«Сказаніе о Ракліи царі и о шесторучных и о шестоногых и дивных людех». Пройшовши ті землі, Александр доходить до «Макарова острова», де буцімто жив Адам 100 літ по вигнанні з раю. Поставивши тут свій образ, Александр доходить до височенної гори, а на ній бачить чоловіка 1000 сажнів заввишки, а 200 завширшки, прикованого ланцюгами; 4 дні дороги від сього чоловіка находить також жінку, приковану до скали. Далі йде опис «Макарова острова» і розмова Александра з тамошніми мудрецями (рахманами). Звідси Александр доходить до дверей раю, та до середини не міг заглянути.

«Сказаніе, як Александер на індийского царя Пора пойдет». Оповідання про війну з Пором ближче до переказів історичних.

«Сказаніе, як прійшли поганіє царѣ з дары». Тут знов оповідається про Кандакію і Кандавлуса, та і сим разом оповідання переривається.

«Отход Александров на Мастридонскіє стороны». Мастридонські жінки пишуть хитрий лист до Александра, та оповідання знов тут перерване.

«Отход Александров на сѣвернія стороны, на юг». Походи Александра до краю сироїдів і у Московщину, до краю сатир ів. «Єсли хочеш лѣпъше за них знаты, – пише автор, – читай же собі житіє преподобного Аньтонія Великаго и преподобнаго Пимина, великих пустелников, также и Павла Фивенскаго; там за ных лѣпъше дознаєш правди и многих розмаитих людей». Знов здибає Александр величезного чоловіка, прикованого до скали, а за 3 дні ходу від нього таку ж жінку; Єремія являється йому у сні і вияснює їх значення. Далі описана боротьба Александра з крилатими жінками.

«Отход Александров на сѣверные стороны и на поганых царев на Гога и Магога». Александр побиває їх і заганяє за гори, що зіступилися за ними; Александр надто засклепив їх «каменем суньклетом», так що вони не вийдуть відтам до суду-віку. Тут же находиться опис круга світу з рисунком.

«Отход Александров на полуденную сторону до Капернаума и до Вифъсаиды и до Зина, городов славных, и до Тиру, до Єфесу, до Сидону, до Понта великаго, окружаючи увес свѣт». Обік поплутаної географії тягнеться тут далі епізод Александра з Кандавлусом.

«Приход Александров до Кандакии, царици мурскои в поселствѣ». Кінець епізоду з Кандавлусом і Кандакією.

«Порушеня Александрове на восточные стороны далекыє, знати, що ся чинит у тых сторонах восточных». Пригоди Александра з великими мурашками і на океані.

«Смерть Александра» – сей остатній розділ не має осібного заголовка.

Як бачимо з сього огляду, текст «Александрії» в хитарськім списку цікавий з многих поглядів, та при тім в деяких місцях попсований і поплутаний так, що, не маючи другого українсько-руського списку для порівняння, справлення похибок та поповнення прогалин, годі приступити до його друкування. Ми маємо надію невдовзі роздобути такий список, а поки що подаємо дальший зміст хитарського рукопису.

По «Александрії» йде:

2. «Повѣсть о єдном короли, который ходив со злодѣєм в ночи красти; если бы был красти не пошел, то бы был изгинул злою смертю». Є подібне оповідання, записане в Хитарі д. Гнатюком із уст народу і надруковане мною в «Житю і слові»; правдоподібно, усне оповідання пішло з книжного, а се книжне є паростком вельми розширеного буддійського оповідання про царя, що ходив красти; в середніх віках се оповідання прикладалося то до Константина Великого, то до Карла Великого (гляди: М. Dragomanof, Le dit de l’empereur Constantin, un conte buddhique et son histoire).

3. «Слово от Патерика о покутѣ, як она человѣкови грѣшному єсть пожитечная, хто єа по правдѣ выдержит, хоч и не на викы час, абы по правдѣ». Оповідання про те, як один невірний вояк, лях, з наказу св. Антонія молився в церкві вночі і витерпів 7 чортівських покус.

4. «Уваж теды, чоловѣче, же мусимо муки перетерпѣти альбо на сем альбо на тамтом свѣтѣ; ліпше еднак на сем, нѣж на тамтом покутовати». Коротеньке оповідання про те, що одна година мук у чистилищі тяжча і видається довшою, чим десять літ хвороби на землі.

5. «Сказаніє о едном рыцарѣ славном, который надѣявся на сілу свою и пробовал щастя своего воєвати из каждом, а на остаток из смертію». Звісне і вельми популярне у нас оповідання про лицаря й смерть.

6. «Сказаніє о єдном цесарі Іовианѣ, который был поднѣс пыху противко богу, которого бог карал». Є се переробка апокрифічного оповідання про Соломона і Китовраса; другий варіант сього оповідання має заголовок: «Слово про царя Аггея»; літературну історію сих оповідань обробив проф. Веселовський, гляди «Славянские сказания о Соломоне и Китоврасе» і доповнення до сеї книжки в його «Разысканиях в области русского духовного стиха», де видрукувано текст оповідання про Аггея. Віршовану переробку сього оповідання нашою мовою зладив д. Щурат.

7. «Слово о Давидѣ разбойнику». Оповідання про розбійника, що за 3 роки монастирського життя спокутував 25 літ розбою.

8. «Слово о Флавіянѣ разбойнику, который хотѣл розбити монастирь чернический, але и сам спасеся».

9. «Слово о єдном пустельнік у, который хотѣль звѣдати судов божих, который у пущи сѣдѣв 30 літ и напослідку хотів стратити свою покуту и душу, если бы ему аггел не повѣл». Вельми популярне в нашім старім письменстві оповідання, звісне під титулом «Слово о хитрости бозской». Є се переробка одного оповідання із збірки «Gesta Romanorum». Літературну історію сього оповідання гляди в книжці: А. В. Клоустон, Народні казки та вигадки, їх вандрівки та переміни. З англійської мови переложив А. Кримський. Львів, 1896, ст. 31 – 36, а також М. Драгоманов, Забѣлѣжки на славянскитѣ религиозни легенди («Сборник за нар[одни] умотворения», 1892).

10. «Слово о путніку, кнігы како во Цариградѣ в святѣйший патріярха Терентий випил был лютую трутизну из рук единого жида» – легендовий мотив, що находиться в дуже багатьох легендах, гл[яди]: Douhet, Dictionnaire des legendes du christianisme, а також «Gesta Romanorum».


Примітки

Вперше надруковано в ЗНТШ, 1896, кн. 2, с. 9 – 14. Повідомлення про хитарський рукописний збірник складається з двох частин. У першій частині, автором якої є В. Гнатюк (с. 7 – 9), зроблено загальний палеографічний опис рукописного збірника. У другій частині (с. 9 – 14), написаній І. Франком, аналізується зміст рукопису.

Подається за першодруком.

Гнатюк Володимир Михайлович (1871 – 1926) – український фольклорист і етнограф демократичного напряму, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1902 р.), академік АН УРСР (з 1924 р.).

…так званого псевдо-Каллісфена… – Авторство «Александрії» приписувалося племіннику Арістотеля (384 – 322 до н. є.) грецькому історику Каллісфену (360 – 328 до н. е.).

Аль-Казвін і Закарія ібн Мухамед (1203 – 1283) – арабський вчений, поет.

Істрін Василь Михайлович (1865 – 1937) – російський історик літератури, академік Петербурзької Академії наук (з 1904 р.). Згадувана І. Франком «Александрия русских хронографов» – його перша велика праця, надрукована в «Чтениях в Обществе истории и древностей российских при Московском университете», 1894 кн. 1, с. I – VIII, 1 – 362; кн. 2, с. 1 – 378.

…по дослідах ученого Веселовського… – I. Франко мае на увазі працю: А. Н. Веселовский. Из истории романа и повести. Материалы и исследования. Вып. 1. Греко-византийский период («Сборник Отделения русского языка и словесности Академии наук», 1886, т. 11, №2).

Нектанаб (у Франка – Нектанав) – єгипетський цар, у повісті «Александрія» вигаданий батько Александра Македонського.

Філіпп – македонський цар Філіпп II (близько 382 – 366 рр. до и. е.), батько Александра Македонського.

Дарій – перський цар Дарій III з династії Ахеменідів (правив 335 – 330 р. до н. е.).

Пор – цар однієї з провінцій Західної Індії (Пенджабу).

Антоній Великий (близько 250 – 356) – засновник чернецтва в Єгипті, канонізований християнською церквою як святий. «Житіє Антонія», про яке тут ідеться, написане Афанасієм Александрійським (близько 295 – 373) – церковним діячем і богословом, єпископом Александрії (з 328 р.).

Преподобний Пімен, або Пімен Посник (помер 1113 р.) – монах Києво-Печерського монастиря. Вважався наділеним пророчим даром.

Фівейський Павел (? – 341) – в історії християнської церкви вважається першим за часом християнським монахом.

Гог і Магог – в іудейській, християнській та мусульманській міфологіях два диких жорстоких народи. Війна з ними нібито передуватиме «кінцю світу» й «страшному суду».

Капернаум – місто на березі Галілейського (Тиверіанського) моря.

Віфсаїда – назва двох давніх галілейських міст.

надруковане мною в «Житі і слові»… – Оповідання «Про царя, що ходив красти», надруковане І. Франком в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 5, с. 172 – 178.

Повна назва праць, про які говорить Франко: А. Веселовский, Из истории литературного общения Востока и Запада. Славянские сказания о Соломоне и Китоврасе и западные легенды о Морольфе и Мерлине. Спб., 1872; його ж – Разыскания в области русского духовного стиха. – «Сборник отделения русского языка и словесности АН», 1881, т. XXVIII, Приложение № 2 (є окремий відбиток).

…зладив д. Щурат… – Твір Щурата, про який говорить Франко, – «Повість про царя Аггея» – був надрукований у газ. «Діло», 1894, № 204, 206, 207.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 253 – 259.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 201

Модифіковано : 28.03.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.