Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія літератури / 1909 р. / Із лектури наших предків XI в.

Із лектури наших предків XI в.

Іван Франко

І. Збірник Святослава 1076 р.

Наші поняття про те, яка була духова страва наших предків у перших часах по прийнятті християнства, досить невиразні і дуже неповні. Наші відомості про суспільний устрій Старої Руси все ще дуже неповні з браку джерел або також тому, що джерела, доступні нам, не були досить вияснені і визискані. Особливо про те, що тепер називаємо вищою, інтелігентною верствою, панують у нас і досі фальшиві і неясні поняття. Купець і войовник – отсе два типи, іноді злучені в одній особі, по представленні навіть найновішого історика України, пануючі типи південноруської суспільності X – XI вв.

Письменство тої доби представляється нам убогим, чужим ширшій масі, переважно церковним і неоригінальним, ненаціональним, з сильною аскетичною закраскою. Досліди учених над тим письменством цікавляться більше язиком найстарших пам’яток, ніж їх змістом і значенням для розвою духового життя. Освіта ширших мас, не то вже простого люду, але також міщанства, купецтва і бояр, уявляється нам дуже низькою. Проби засіювання правильної шкільної науки, розпочаті Володимиром, признаються невдалими і маловартними. Про стан освіти вищого і нижчого духовенства знаємо дуже мало, а принагідні звістки в джерелах про князів або інших мужів з характеристиками: «бѣ книженъ зѣло», «бѣ любяй книги», «бѣ философъ какого не было ни прежде, ни потомъ» читаються з недовір’ям і скептицизмом.

Відси походить дуже визначне, навіть у новіших істориків, а тим паче у сучасної української інтелігенції, маловаження старої князівсько-дружинної доби, а перецінювання козацтва сполучене з недоцінюванням міщанства та монашеського стану, які ще до половини XVII в. найвиразніше продовжали і берегли культурну традицію князівсько-дружинної минувшини.

Ближчі досліди над найстаршими пам’ятками нашого письменства, із яких багато ще жде опубліковання, а найбільша часть жде поправного і критичного видання, кинуть, надіюся, багато яснішого світла на найдавніший, доступний нашим дослідам, стан духового і культурного життя наших предків перед прийняттям християнства і в найближчих часах по тім пам’ятнім факті.

Велика донеслість факту, уперве вповні виясненого М. Грушевським у його «Історії України-Руси», що історичні звістки застають південноруську суспільність уже на досить високім ступені просвіти, а політичні порядки і державний устрій уже на високім ступені розвою, так що прийняття християнства, доконане в другій половині X в., являється не початком, але апогеєм політичного розвою Старої Руси і початком його розкладу, – сей факт знайде собі при ближчих дослідах повну аналогію також для історії культурного і духового життя, з тою тільки різницею, що те життя в міру розкладу князівсько-дружинних порядків і зросту міст та монастирів не тільки не ослабало, але ширшало і глибшало, обіймало чимраз ширші круги інтелігенції і вникало чимраз глибше в народні маси.

Не місце тут вдаватися ближче у вияснення сього многоважного історичного явища. Я бажав би тільки звернути увагу ширшої громади нашої суспільності, що цікавиться нашою національною традицією, на деякі пам’ятки нашого найстаршого письменства, що можуть уже тепер кинути ясне світло на такі і для нас цікаві питання, як те, що і як читали наші предки в хвилях, свобідних від звичайних тоді занять в роді ловецтва, рільництва, садівництва, пчільництва, купецтва або войовання. Бували ж такі свобідні хвилі, що красили їх важке трудове життя, доставляли їм духову приємність чи то в тіснім, тоді звичайно зовсім не дуже тіснім, кружку родини, чи то в ширших, родових чи громадських зборах, братчинах, при веселих бенкетах і гостинах.

Чим було читання книжок для наших предків? Привиклі до часописей і телеграм, ми сьогодні майже відвикли від читання поважних книжок, а тим паче від читання таких, які в старовину називалися душеполезними. Здеморалізовані модерною літературою і поезією, що переважно б’є на нерви і дратує полові почуття, ми відвикли від тої концентрації духу, якої вимагає читання поважних і глибоких, продуманих і перетравлених високими душами творів чи то наукових, чи белетристичних.

Нам тяжко тепер перенестися в ті часи, коли люди, високоосвічені і високоморальні, по літах бурливого і многотрудного життя засідали до праці чи то списування власних споминів і життєвих рефлексій, чи то переписування або перекладання творів великих мислителів, проповідників або житій святих, у яких не тільки вони самі, але також усе їх окружения знаходило собі любу відраду і духову поживу.

Твір, на який би я хотів тут звернути увагу, – се т[ак] зв[аний] «Сборник Святослава» із р. 1076, писаний у Києві тим самим «грѣшнымъ Іоанномь», що ще три роки перед тим докінчив перепис староболгарського збірника царя Симеона на староруську мову з виразними відтінками київського говору.

Другий збірник, який він списав по закінченні першого, різниться від першого дуже значно не тільки мовою, живішою і більше зближеною до народної південноруської, але також змістом, у значній часті оригінальним або свобідно перероблюваним, що надає йому визначну фізіономію в ряді найстарших пам’яток південноруського письменства, бо дає можність уважати його першою визначною літературною пам’яткою з визначним національним південноруським характером.

«Збірник» з 1076 р. не визначається об’ємом. Се пергаменовий рукопис, зложений із 276 карток малого формату, так що на одну сторону виходить 13 рядків, а в кожнім рядку ледве по 16 – 18 букв. Рукопис не заховався весь, бо в середині бракує деяких карток. Зміст його досить мішаний і тільки в малій часті згідний із змістом збірника із 1073 р., головно тим, що подає деякі уступи із Афанасієвих відповідей на запитання про різні релігійні теми. На той зміст складається більше-менше 50 статей, взятих почасти із отців церкви і Св. Письма, а почасти безіменних, чи то наслідуваних, чи оригінальних. Подаємо з них дещо в перекладі на нашу мову як зразки того, що читали і чим любувалися наші старі предки.

Збірник починається «Словом нѣкоего калугера о четьи книгь»:

«Добре, братове, читати книжки, особливо всякому християнину. Сказав блаженний: ті, що збагнуть усім серцем відомості Його, знайдуть Його; то читаючи, зглибляйте відомості Його. Коли читаєш книги, не квапся швидко дочитати до другого розділу, але зрозумій, що висловляють речення і слова, хоч би й тричі вертаючи до одної глави. Сказано бо: в серці своїм сховав я Твої слова, щоб не согрішив супроти Тебе. Не сказано: тільки “устами вирік”, але і “в серці сховав”, “щоб не согрішив проти Тебе”. Бо хто зрозуміє правду написання, той кермується нею.

Скажу тобі: узда коневі керма і поздержка, а праведникові – читання книг. Не збудується корабель без гвоздів, але і праведник – без читання книжок. Як невольника душа біжить до своїх родичів, так праведник – до читання книжок. Прикраса воїну – оружжя, а кораблю – вітрила, так само праведнику – читання книжок. Сказано: відкрий мої очі, щоб я зрозумів чудеса Твойого закону; очі, то значить: розмисл сердечний. Не закрий від мене заповідей Твоїх; то значить: не від очей закрий, але від розуму і серця.

От тим-то і поганьблено таких, що не вчаться, словами: прокляті ті, що ухиляються від заповідей Твоїх. От тим-то і сам похвалися, мовлячи: “Які солодкі слова Твої, солодші меду для уст моїх, і закон уст Твоїх дорожчий від тисячів золота і срібла”. І заспівай, мовлячи: “Порадуюся словам Твоїм, бо знайшов я у них користь многу”. Користю названо слово Боже, мовлячи: “Знайшов я, недостойный, такий дар, щоб поучався слів Твоїх день і ніч”.

Отсе, брати, зрозуміймо і послухаймо розумовими ушима, зрозуміймо силу і поучения Святих книг. Послухайте життя св. Василія, і св. Іоанна Златоустого, і св. Кирила Філософа, і інших многих святих, і як ті житія попереду оповідають про них, мовлячи: від молоду прикладалися до Святих книг і тому подвигнулися на добрі діла. Гляди, в чім початок добрих діл – поучения Святих книг. І сими, братове, подвигнімся на шлях життя, на діла їх; і навчаймося ненастанно книжних словес, творячи волю їх, як вони велять, щоб і ми стали гідні вічного життя на віки. Амінь».

За сим вступним словом маємо «Слово нѣкоего отця къ сыну своему», зложене на основі візантійського твору імператора Василія «Поучення, дані синові його Льву». Се просторе поучения важне тим, що в часті послужило взірцем до «Поучения» Володимира Мономаха своїм дітям і являється немов кодексом життєвої мудрости і практичної моралі для чоловіка вищої верстви того часу.

«Сину мій і дитино моя, – починається “Поучения”, – прихили ухо своє і послухай батька твойого, що дає тобі спасенні ради. Дитино, приблизи розум серця свойого і почуй слова родителя твойого, бо вони не підуть на шкоду душі твоєї; але коли приймеш їх розумно, то будуть тобі поводарями до Царства Небесного. Настав посудину серця твого, щоб накапали тобі слова, солодші від меду, що можуть оживити тебе і зробити безсмертним.

Та від чого насамперед почну вчити тебе, сину мій, і що найперше виявлю тобі? Чи трус і злоби світу сього, чи життя, вгодне Богу і спасенне? Слід би нам і дуже, дитино, думати й тобі про те, скільки від праотця нашого Адама аж до сього нашого віку було людей по всій землі, що всі пропали без пам’яті; тільки деякі зробилися пам’ятні і прославилися на небі і на землі, ті, що всі дні свої прожили по заповідям Божим і ззиралися на одного Вишнього, і пожили тихо-мирно, і випускали добрі слова з уст своїх.

Мало мішалися до справ світу сього, а все думання своє і все бажання своє направляли на безсмертне життя, до нього одного зітхали і найбільше молили Бога, щоб сталися гідними його. От тим-то, дитино моя, полюби їх життя і прийми їх обичаї і поміркуй та понаслідуй їх діла, яким шляхом ішли і якою стежкою мандрували.

Щоб у Царстві Небеснім ти догонив їх і порадувався з ними іншою радістю, якої не дає отсе життя. Поквапся наслідувати їх і пошукай того, що їх вело; тихість їх вела, і покірливість, і добродушність, і слухняність, і добросердіє, і милостиня, і сумирне життя з малими і великими. Отсі обичаї довели їх туди, куди весь вік бажали дійти. Тих провідників найшли вони і вхопилися твердо за їх руки і дійшли до своєї високої мети. Тих обичаї прийми і ти, дитино моя, і змагай до них усею силою і всею змогою, скільки можеш, бо між нами вони ходять і ніхто не приймає їх і нема кому ввести їх в дім свій тілесний і душевний і захистити їх у волі своїй».

Після сього вступу ідуть спеціальні поучения про спосіб життя приватного і публічного.

«Будь похилений головою і високий умом, очі звернені до землі, а духові – до неба. Уста притишені, а сердечні – раз у раз взивающі до Бога. Ноги звільна ступающі, а умові – швидко ідучі до небесної брами. Вуха затуляй на злі слухи, а у мові раз у раз напрягай на шуміння святих слів, написаних у Святих книгах. Руки май зігнені на збирання злого маєтку сього світу, а простерті на прийняття убогих. Не стидайся поклонити свою голову перед кождим сотвореним на образ Божий і не лінуйся почестити старшого віком і подбай про те, щоб заспокоїти його старість. Своїх ровесників стрічай миром, молодших від себе приймай з любов’ю, перед достойнішим від себе потрудися стояти».

По тих упімненнях щодо особистого життя іде ряд упімнень щодо товариського і релігійного життя.

«Дитино, накорми голодного, як сам Господь тобі повелів, напій прагнущого, пригости подорожнього, відвідай хорого, навідай замкненого у в’язниці, приглянься їх горю і зітхни. В твоїй скорбі нехай церков буде твоїм захистом, та й поза скорбою кожного дня і години ввійди і припади до Вишнього, і притули лице до землі, і проси Його спімнути тебе; не ухилиться від тебе душелюбець і чоловіколюбець, але прийме тебе і утішить тебе. Жалуй за гріхи, зітхай в покусах, сумуй по своїм упадку, щоб очиститися, аби при розставанні душі знайтися без змазі. Смерть споминай завсіди, щоб її пам’ять навчила тебе поперед усього, як жити у сьому короткому часі».

Ось якими словами характеризує автор змагання чоловіка в великій життєвій боротьбі:

«В життєвих хвилях чи в морській бурі будеш і біди зазнаєш, показую тобі, сину мій, правдиві пристановища – монастирі, доми святих. До них прибігай, і утішать тебе, за ними затужи, і звеселишся. Бо їх сини не знають турботи і вміють потішити турботного. Знайомим отвори дім свій, нищим, вдовам і сиротам, що не мають де голови прихилити. Чи маєш свій дім багатий чи убогий, – все те з Божого промислу, і всім тим не скупися.

Не мов про свій маєток: він мій, тільки скажи: поручений мені на короткий час, і як ключар роздавай те, що тобі поручене. Маєток сього світу подібний до ріки: вона відходить вниз і знов вертає вгору, тим-то, коли поселенці горішних берегів ріки не наповнять своїх посудин і не напоять своєї скотини, мовлячи: лишимо долішнім поселенцям, а самі візьмемо мало, то на одно вийде, як коли б брали і надмірно, не дбаючи про долішніх, бо ріка минає все та сама.

Так, отже, і про маєток не дбай для спадкоємців, синів, внуків, правнуків і дочок, бо їм випаде інший час, трапиться чи то напасть, чи то крадіж, чи війна, і тоді заощаджене не поможе їм нічого. От тим-то в житті своїм промишляй про свою душу і пильно дбай про неї, бо одна в тебе душа, один час життя, одна смерть. Тому пожалій себе і посумуй, і проси тут очищення гріхів і по смерті проходу від бісів і доступу там, де жде тебе уготоване Царство Боже від віку».

Характерні приписи товариського і громадського альтруїзму.

«Все можеш, коли хочеш. Бо ж се не тяжко, коли ти наситився стравою, накормити голодного, а напившися, напоїти прагнущого; коли ти огрівся, загрій і того, що трясеться від холоду. Коли живеш у гарнім і високім домі, пригости того, що блукає по улицях, у своїм домі. Коли ти задоволив себе при столі, звесели затурбованого; коли врадовався чимось, порадуй засумованого. Коли тебе почестили, як багача, почести й ти убогих.

Коли ти весело ступаєш по сходах, виходячи від князя, зроби так, щоб із твойого дому виходили не сумовиті, але також веселі. Бо і се немале чоловіколюбство, щоб своїм домашнім заощадити смутку, і зітхання, і плачу. Коли хто проштрапиться якоюсь провиною, то замість кари нехай буде помилуваний. Бо так роблячи, і ти по розстанні душі з тілом замість кари знайдеш помилування».

Не менш характерні уваги про приязнь і приятелів.

«Май собі друга і дорадників, що не все те хвалять, що ти говориш, але силкуються відповідати тобі правдивим осудом. Судіям слід розумно слухати розправи, бо годі винайти правду, коли судія швидко віддаляється або розганяє спорячі сторони. Вирозумівай суперечку звільна і твори розсуд неквапно. Оскільки силою ти вищий усіх, остільки добрими ділами старайся ясніти вище всіх. Жадаючи прощення гріхів, прощай і сам тих, що согрішають супроти тебе».

«Супроти своїх слуг будь таким, як Богу молишся, щоб був супроти тебе. Не оправдуй неправедного, хоч і друг твій, і не обижай праведного, хоч він тобі й ворог».

Автор залюбки вертає до контрасту між бідними і багатими, переслідуваними і гонителями.

«Зверни очі милостиво на того, що сидить голий на морозі, скорчившися; нагни свою істоту покрити його одежею, що лежить у тебе, і Господь дасть тобі сторицею вічне життя. Простри руку до заблуканого на улиці і відведи його до його домівки; поділи з ним свій хліб і свою чашу води або напою. Як тобі дав Господь подорожнього, введи до свого дому, беззахисного під свій дах, дай змоклому суху одіж, змерзлому теплоту, обмий бруди його тіла, він дуже бідний і гідний помилування.

Відвідай запертих у темниці по Господньому наказу, придивляйся біді, придивляйся терпінню і мов: “Горе моє, отсі за один гріх терплять, а я, щогодини согрішаючи проти Владики мойого, пробуваю в полегкості”. Коли побачиш кого з таких, що терплять оклеветані, поможи йому Христа ради, вияви правду на користь оклеветаного, бо то велике спасеніє рятувати покривджених.

Сидячи при багато обставленім столі, спом’яни того, що їсть сухий хліб і не може принести собі води задля недуги. Насипаючися солодким питвом, спом’яни такого, що п’є теплу воду, випарену сонцем і присипану порохом на вітровім місці. Лежачи на многом’якій постелі і потягаючися розкішно, спом’яни того, що лежить під одною веретою і не сміє одної ноги простерти задля холоду.

Коли лежиш у добре покритій хаті і чуєш ухами шум проливної тучі, подумай про вбогих, що лежать тепер, пронизувані дощовими краплями, як стрілами, а інші в безсонниці сидять і підпливають водою. Коли зимою сидиш у теплій хаті і без страху роздягтися, зітхни, подумавши про вбогих, що клячать над малим огником, скорчившися, більшу біду очима терплячи від диму, огріваючи тільки руки, а плечі і все тіло виставляючи на мороз».

Закінчимо виписки із сеї статті уступом, яким характеризується поняття наших предків про князівську власть і обов’язки горожан супроти князя.

«Князя бійся всею силою своєю, бо страх перед ним не єсть погуба душі, але власне з того навчишся і Бога боятися. Маловаження властей – се маловаження самого Бога; хто не боїться законів видимого земного владики, як буде боятися невидимого? Боїться ученик учителевого слова, але більше самого учителя; так само той, хто боїться Бога, боїться й князя, що карає грішних. Бо князь – Божий слуга, милий для милих людей, а кара на злих. Перед князем бійся говорити брехню, бо Господь погубляє брехунів, але з покорою відповідай йому правду, як самому Господу».

Не входячи далі у зміст того збірника, якого переклад варто би опублікувати вповні, подаємо тут два зразки того, що тепер можна би назвати белетристикою, а спеціально легендами і новелами. На карт[ках] 129 – 131 маємо невеличке оповідання про недовідомий суд Божий, оповідання широковідоме і в західноєвропейських літературах середніх віків, що дійшло до нас пізніше, в XV і XVI вв., в комплексах західних збірок «Gesta Romanorum» і «Speculum exemplorum». Ось текст сього найстаршого у нашій літературі варіанту оповідань, оброблених на широкий розмір М. Драгомановим у статті: «Слов’янські варіанти одної євангельської легенди» (1890 р.) («Розвідки Михайла Драгоманова», т. III, ст. 295 – 308).

«Був чорноризець-пустинник, що яснів знаками і чудесами і мав при собі одного ученика в пустині. Одного дня випало тому ученику іти в одно місто, де був судія злий і безбожний. Ученик застав його власне помершого, і багато народу пішло за ним зо свічками і кадилом і з великою почестю проводили його до гробу. Вертаючи до пустині, ученик застав свойого учителя, богоносного і чесного чоловіка, пожертого гієною. І почав жалкувати вельми дуже і промовляти до Бога: “Як же се злий і безбожний достойник умер зо славою, а святий і духовний чоловік потерпів таку гірку смерть, пожертий звіром”.

Коли так міркував сам у собі, явився біля нього ангел Божий і мовив до нього: “Той достойник був наскрізь злий чоловік, але зробив одно добре діло; отже тою честю і славою, яка дана йому була при похороні, прийняв свою заплату за своє одиноке добро, а там він засуджений до кінця.

Твій же учитель, хоч усім догодив Богу і був оздоблений усякою добротою, мав яко чоловік одну малу хибу; тим-то тою гіркою смертю він спокутував те своє лихе діло і зійшов із сього життя, очищений до решти. Із сього зрозуміймо, брати, що ніщо не буває без строю і промислу Божого на землі, але по всій землі і небесах суди Божі і промисли Його у всіх ділах Його. Тільки дехто, не розуміючи, говорить фальшиво, що світ кермується оборотами звізд”».

Кінчимо сей розділ про «Збірник Святослава» із 1076 р. перекладом оповідання про милостивого Созомена, що стоїть на самім кінці збірника, к[а]рт[ки] 269 – 276.

«Був один чоловік у Єрусалимі іменем Созомен. Ідучи по городу одного разу, він побачив нищого, голого і сумного, і, роздягшися, дав йому свій плащ, і пішов у свій дім, бо день клонився вже на підвечір. Ляг і заснув трохи, і побачив у сні, що опинився в пречудовій палаті, повній безмірно ясного світла і багато убраній різними цвітами і всякими деревами.

І бачив інші оселі, оброслі згори донизу прекрасними і пахучими плодами, так що гилля дерев гнулося аж до землі, одно краще від другого. Різнопері птахи сиділи по вершках тих дерев, співаючи солодкі пісні і приклоняючися один до одного і не вмовкаючи ані на хвилю, так що голос їх було чути від землі до неба, а дерева хиталися, стоячи у великій ясності, джерела вибухали, граючи різнобарвною веселкою. Коли Созомен придивлявся сьому, прийшов до нього один юнак, дуже гарний, і мовив до нього: “Ходи слідом за мною”.

Він пішов слідом його, і прийшли до портика, покритого золотом, і палати дуже славної і гарної. І коли Созомен придивлявся їй, вийшли з палати мужі крилаті, що світилися, як сонце, і винесли чотири скриньки, а кожну з них несло їх чотири. Коли ті пречудні ангели минули двері, Созомен зрозумів, що йдуть до нього.

І коли прийшли до того портика і стали проти Созомена і, поздіймавши скриньки із своїх рамен і поставивши їх, ждали на прихід якогось великого пана. І побачив Созомен мужа дуже гарного і вродливого, що, вийшовши із палати, приступив до ангелів, які принесли скриньки, і мовив до них: “Відімкніте скриньки і покажіть їх сьому чоловікові, що йому зберігається за одну свиту, за те, що помилував того й того голого”.

І тут відімкнули одну з тих золотих скриньок і почали викладати сорочки і сукні царські і плащі гарні різного крою, і простирали перед ним, мовлячи: “Позволь, пане Созомене, чи вгідні тобі на твою вподобу?” А він відповів: “Не гідний я навіть глядіти на тінь тих риз”. Вони ж показували йому далі блискучі різнобарвні і золоті ризи і дійшло їх число до тисячі. Коли показали йому їх, сказали, що одержить сторицею і наслідує вічне життя за одну свиту.

Мовив йому ангел: “Ось кілько добра зготовив я тобі за одну свиту, якою ти одяг мене, бачачи мене голого і змилосердившися. Іди ж і твори так далі, і віддасться тобі сторицею”. Чуючи се, Созомен, обнятий страхом і радістю, мовив до нього: “Чи справді так буде тим, що творять милостиню убогим?” І мовив йому ангел: “Так, бо кожний, хто одягне убогого, одягне Христа, а хто роздягне убогого, роздягне Христа; хто накормить убогого, той Христа накормить і прийме. Се ж заповідаю тобі: не кайся ніколи, давши милостиню, і не випоминай бідному, що ти дав йому щось, бо замість плати одержиш подвійну шкоду. Кождий, хто подав милостиню і кається, і випоминає, погубить свою плату”.

Почувши се, Созомен ободрився і подивувався, чудуючися тим привидом. І подумавши, мовив: “Коли так, то дам і другу свиту убогому”. І другої ночі видів той сам сон. І відтоді був дуже милостивий на всіх убогих, так що у всі кінці землі прославилося його милостиве життя і щедроти на кождому чоловіці, і був милий Богу і людям».

Отсе оповідання про Созомена, вийняте з якогось патерика, при кінці, здається, скорочене. Мотив чотирьох скриньок із зложеними в них дорогоцінними речами являється глибше мотивований в одній притчі Варлаама і Йоасафа, а в драматичній формі розвинений у Шекспіровій драмі «Венецький купець».


Примітки

Вперше надруковано в журн.: Стара Україна. – 1924. – Кн. 12. – С. 179 – 183, за підп.: Написав Іван Франко. Редакція «Старої України» дала статті підзаголовок: «І. Збірник Святослава 1076 р.». Цифра «І» на початку статті та слова в рукописі «(Далі буде)» вказують на те, що статтю було задумано ширше, але не закінчено.

Автограф статті (недатований, рукопис різними почерками, з виправленнями редакції): ІЛШ. – Ф. 3. – № 727.

Друкувалось у вид.: Франко Іван. Мозаїка. – С. 96 – 106.

Подається за автографом.

«Стара Україна» (підзаголовок: часопис історії і культури) – ілюстрований журнал (місячник), виходив у Львові упродовж 1924 – 1925 рр. за редакцією І. Кревецького, видання НТШ.

Проби засіювання правильної шкільної науки, розпочаті Володимиром… – Йдеться про Володимира Великого (? – 1015) – князя київського, за часів правління якого на Русі почали відкривати школи для дітей бояр.

«Сборник Святослава» із р. 1076… – Йдеться про Ізборник Святослава 1076 р. – один із найдавніших створених у Київській Русі відомих рукописних літературних збірників творів різного змісту. Складений у Києві на основі оригінальних і перекладних рукописів великокняжої бібліотеки. Назва збірника умовна. Поширену раніше в науковій літературі думку, що він складений на замовлення київського князя Святослава Ярославича (1027 – 1076), сьогодні вважають безпідставною.

Афанасій (Анастасій Синаїт; ? – 599) – антіохійський патріарх, потім чернець монастиря на Синайському півострові, автор богословських творів.

Імператор Василій (Василій II Болгаробієць; 958 – 1025) – візантійський імператор (з 976 р.). Його сестра Анна стала дружиною київського князя Володимира Святославича.

…від праотця нашого Адама… – У юдейській та християнській міфологіях – прабатько роду людського, перша людина, яку створив Бог з праху земного як вінець творіння світу.

«Speculum exemplorum» – «Велике Зерцало» – пам’ятка перекладної літератури XVII ст.; збірник коротких повістей і оповідань з легендарної, анекдотичної, апокрифічної, церковно-історичної літератури середньовіччя, упорядкованих тематично як матеріал для пожвавлення і конкретизації морально-церковних повчань проповідників. Уперше вийшов латинською мовою в Нідерландах (1481), 1605 р. єзуїт Йоган Майор переробив його під заголовком «Speculum Magnum exemplorum» («Велике зерцало прикладів»). Вільно перекладене польською мовою і видане у Кракові 1621 р. (1951 оповідання) і 1633 р. (1917 оповідань). Останнє видання стало основою для вибіркових рукописних перекладів українською мовою середини XVII ст. й аналогічного російського рукописного перекладу 1677 р.

Притча Варлаама і Йоасафа – одна з притч повісті та популярного у світовій середньовічній літературі сюжету про пустельника Варлаама та навернення ним у християнство індійського царевича Йоасафа. Побудована у формі діалогів учителя й учня про смисл життя, утвердження перемоги християнства над язичництвом. Сюжет твору відповідає канві життя Будди. У нього вплетено низку по-християнському переосмислених притч (про однорога, солов’я, чотири скриньки тощо). Авторство повісті приписується різним християнським письменникам, зокрема Йоанові Мосху (? – бл. 609), Йоанові Дамаскину, Євфімію Івірському (? – 1028). Цій повісті І. Франко присвятив свою магістерську та докторську дисертації.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 911 – 922.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2324

Модифіковано : 13.01.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.